Ухвала

від 21.01.2015 по справі 2а-1670/7025/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2015 р. м. Київ К/9991/24503/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Цвіркун Ю.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012

у справі № 2а-1670/7025/11

за позовом приватного підприємства "Експрес-Логістіка" (далі - Підприємство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2010 № 0004771502/0/2251, згідно з яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 755 729,36 грн. (у тому числі 575 863,63 грн. за основним платежем та 179 865,73 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що позивач сформував податковий кредит за номінальними операціями, які не опосередковувалися реальним рухом активів.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що реальність виконання операцій з придбання товарів і послуг у рамках господарських правовідносин позивача зі спірними контрагентами підтверджена належними доказами, тоді як Підприємство не може відповідати за зловживання у сфері оподаткування, допущені його контрагентами.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Кременчуцька ОДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Кременчуцькою ОДПІ за наслідками проведення документальної невиїзної перевірки податкової декларації з ПДВ за березень, квітень, травень 2010 року, оформленої актом від 29.06.2010 № 257/15-322/34793038.

Під час цієї перевірки податкова інспекція дійшла висновку про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Кіровограднафтопереробка», товариством з обмеженою відповідальністю «Калина-Восток», приватним підприємством «Полімер Форт», товариством з обмеженою відповідальністю «Монтаж Демонтаж Проект», товариством з обмеженою відповідальністю «Ас-Оіл», товариством з обмеженою відповідальністю «Цулласунг Компані» з посиланням на неподання цими контрагентами податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виконання спірних господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Керуючись наведеними приписами Закону, суди попередніх інстанцій цілком правомірно зазначили, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому сама по собі невідповідність даних податкового обліку позивача та його контрагента у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ не може бути свідченням недобросовісності позивача як платника податків та є підставою для застосування до нього негативних наслідків у сфері оподаткування (зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит). Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами.

Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.

Податковий орган, на відміну від платника, є єдиним учасником податкових правовідносин, який має законодавче право контролювати дотримання фізичними та юридичними особами вимог законодавства у сфері оподаткування. Відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене також унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Доказів узгодженості дій Підприємства та спірних постачальників, спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів, податковим органом не представлено.

У той же час суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо реального виконання господарських операцій, якими позивач обґрунтовує своє право на податковий кредит в оспорюваній сумі, та щодо належного документального підтвердження цих операцій.

Так, досліджуючи характер правовідносин позивача з кожним із перелічених постачальників, суд першої інстанції зазначив, що Підприємством не подано первинних документів, складенням яких мають опосередковуватися окремі види господарських операцій. Зокрема, суд встановив, що за договором від 02.11.2009 № 021109/04 товариство з обмеженою відповідальністю «Монтаж-Демонтаж-проект» (перевізник) зобов'язався надати послуги з перевезення вантажів замовника (позивача у справі). Однак позивачем не подано товарно-транспортних накладних, складених при виконанні цих послуг, які є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

Також, за висновком суду, Підприємством не було представлено й доказів транспортування нафтопродуктів у процесі виконання операцій з їх поставки позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю «Кіровограднафтогазпереробка», товариством з обмеженою відповідальністю «Цулласунг Компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Ас-Оіл».

Слід зазначити, що зберігання, транспортування та облік нафтопродуктів має свої особливості в залежності від типу транспорту, яким вони транспортувались.

Відповідно до пункту 5.2.3 пункту 5.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, під час надходження залізничних цистерн вантажоодержувач до приймання нафти або нафтопродукту має перевірити: відповідність фактичного номера і типу залізничної цистерни номеру і типу, зазначених у накладній; технічний стан залізничної цистерни на наявність механічних ушкоджень (ум'ятин, тріщин), справність зливних пристроїв. У разі виявлення несправності цистерни, через яку можлива втрата вантажу, слід вимагати від адміністрації залізничної станції перевірки маси вантажу в цистерні, а в разі встановлення нестачі - складання технічного акта за встановленою формою; наявність і цілісність пломб запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) і відбитків на них, відповідність відбитків на пломбах відбиткам, які зазначено у перевізних документах.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900 (підпункт 5.4.1 цієї Інструкції).

Згідно з абзацом 3 підпункту 7.3.7 пункту 7.3 Інструкції на кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості нафти або нафтопродукту, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.10. 2000 N 567, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23.11.2000 за № 857/5078 (далі - Правила безпеки).

Підпунктом 7.5.6 пункту 7.5 встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації (пункт 14.6 Інструкції).

Отже, такий вид товару, як нафтопродукти, мають певні особливості як транспортування, так і обліку, то слід погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що вказані документи (зокрема, товарно-транспортні) накладні мають бути у наявності у покупця.

Однак відповідні товарно-транспортні накладні не були подані Товариством й у апеляційному суді, у зв'язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про підтвердженість факту реального виконання розглядуваних операцій є незрозумілим.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі справи.

Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього. Адже апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду зі спору.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2а-1670/7025/11 скасувати.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 у справі № 2а-1670/7025/11 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько Ю.І. Цвіркун