Постанова

від 04.02.2015 по справі 904/5256/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 904/5256/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Жукової Л.В.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Ансора"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2014

у справі №904/5256/13

за позовом Приватного підприємства "Ансора"

до Криворізької міської ради

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області

за участю Прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області

про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна

за участю представників сторін

від позивача: Валентинов А.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи:не з'явився;

від прокуратури: Боднарчук В.М. - посв.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ансора" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради про визнання за ним права власності на торговельний павільйон літ. "А-1" загальною площею 60,2 м 2 , розташований за адресою: місто Кривий Ріг, проспект Металургів, б/н.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2013 року у справі №904/5256/13 позов задоволено повністю; визнано за Приватним підприємством "Ансора" право власності на торговельний павільйон літ. А-1 загальною площею 60,2 м 2 , розташований за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Металургів, б/н.; судові витрати віднесено на позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2013 у справі №904/5256/13 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Ансора" відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємства "Ансора" до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 913,50 грн.

Не погоджуючись з постановою суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 скасувати, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2014 залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 20 квітня 2000 року, затвердженого начальником Держархбудінспекції 21.04.2000 року, рішенням зазначеної комісії прийнято в експлуатацію торговельний павільйон Приватного підприємства "Ансора" по проспекту Металургів, 26 у місті Кривому Розі; прийнятий в експлуатацію об'єкт має такі показники: загальна площа - 38, 7 кв.м, торгівельний зал - 25, 10 кв.м.

29.11.2007 року на підставі рішення Криворізької міської ради від 27.12.2006 року №766 Криворізька міська рада (орендодавець) та Приватне підприємство "Ансора" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення торговельного павільйону, який знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, Дзержинський район, пр. Металургів, 26.

В оренду передається земельна ділянка площею 0, 0042 га. Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:02:016:0031 (п.п. 2, 3 договору оренди).

Договір укладено на 3 роки (п. 5 договору оренди).

Відповідно до п. 45 договору оренди земельної ділянки цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір підписаний представниками сторін договору та зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.12.2007 року № 040710801025.

29.10.2010 року Криворізька міська рада прийняла рішення № 41/44 "Про продовження договорів оренди земельних ділянок".

21.03.2011 року на підставі рішення Криворізької міської ради від 29.10.2010 року №41/44 міська рада та Приватне підприємство "Ансора" уклали додаткову угоду про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20.12.2007 року № 040710801025 та внесення змін до нього, відповідно до якої, зокрема, продовжили термін дії договору на 3 роки (п. 1), внесли змін до пункту першого розділу "Предмет договору" шляхом доповнення після слів "земельну ділянку" словами "житлової та громадської забудови" (підпункт 2.1. пункту 2), розділ "Об'єкт оренди" доповнили пунктом такого змісту: "На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - прочерк, а також інші об'єкти інфраструктури - прочерк" (підпункт 2.2. пункту 2), пункт п'ятий розділу "Строк дії договору" доповнили реченням "Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення" (підпункт 2.3. пункту 2), пункт 15 розділу "Умови використання земельної ділянки" після слів "земельна ділянка" доповнили словами "житлової та громадської забудови" (підпункт 2.5. пункту 2).

Також, за умовами зазначеної вище додаткової угоди (п. 5) ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 20.12.2007 року №040710801025 та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

Додаткова угода від 21.03.2011 року зареєстрована у Управлінні Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області 24.01.2012 року за № 121100004000920.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договірні відносини щодо оренди земельної ділянки Приватним підприємством "Ансора" були продовжені до 20.12.2013 року

29.02.2012 року, тобто в період дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між Криворізькою міською радою та Приватним підприємством "Ансора", Приватне підприємство "Ансора" (покупець) уклало з фізичною особою Якуніною Галиною Юріївною (продавець) договір купівлі-продажу нестаціонарного павільйону, за умовами якого продавець продала, а покупець купив розбірний металевий павільйон площею у збірному стані 23,2 кв.м (конструктивні рішення: стіни - металеві, обкладені пластиком, фундамент - металеві стовбці, перекриття - підшивка пластиком, підлога - металева, дах - 1 скатна, металева), що не є капітальною спорудою та дислокується за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Металургів (біля будинку № 26). За умовами цього договору право власності на нестаціонарний павільйон виникає у покупця з моменту підписання сторонами та нотаріального посвідчення договору.

В подальшому, приватне підприємство "Ансора" об'єднало торгівельні павільйони загальною площею 38,7 кв.м. та розбірний металевий павільйон, який у збірному стані має площу 23,2 кв.м. в один з метою подальшої експлуатації за призначенням, однак дозволу на виконання таких будівельних робіт останнім отримано не було.

Звертаючись до суду з позовом, Приватне підприємство "Ансора" вказувало на те, що ним було самочинно здійснено реконструкцію належних йому торговельних павільйонів шляхом їх об'єднання в один торговельний павільйон з метою подальшої експлуатації за призначенням, але дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до вимог чинного законодавства ним отримано не було, а тому з огляду на те, що самочинно проведеною реконструкцією та переплануванням не порушено ані конструктивної схеми, ані міцність будівельних конструкцій, а експлуатація торговельного павільйону за його призначенням відповідно до технічних висновків Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Інжинірінг" можлива, позивач посилаючись на статті 16, 392, 321, 328, частини першу та п'яту статті 376 Цивільного кодексу України, вбачав підстави для визнання за ним права власності на спірний, створений внаслідок проведеної реконструкції торговельний павільйон.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, виходив з того, що технічним висновком, розробленим ТОВ "Смарт Інжиніринг" підтверджується можливість експлуатації торговельного павільйону, створеного внаслідок об'єднання двох павільйонів, відповідність виконаних будівельно-монтажних робіт на об'єкті будівельним нормам, санітарним нормам та правилам, а також беручи до уваги те, що позивач є користувачем земельної ділянки, на якій реконструював спірне нерухоме майно, а така реконструкція не призвела до зміни цільового використання орендованої земельної ділянки, керуючись ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України визнав позовні вимоги правомірними та обґрунтованими та дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт самочинного будівництва.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 42 кв.м., яка була надана йому для розміщення торговельного павільйону загальною площею 38,7 кв.м., проте в результаті проведеної реконструкції загальна площа спірного реконструйованого об'єкту нерухомого майна збільшилась до 60,2 кв.м., а площа земельної ділянки під новоствореною будівлею становить 67 кв.м., а тому враховуючи, що позивач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була йому відведена для цієї мети, та в подальшому, а саме на дату звернення з позовом до суду у даній справі, у встановленому порядку не отримав у користування земельну ділянку під уже збудоване нерухоме майно (земельну ділянку більшої площі, в межах якої знаходився б новостворений об'єкт нерухомого майна) відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на самочинно збудований спірний об'єкт нерухомого майна - торговельний павільйон літ. А-1 загальною площею 60, 2 кв.м, розташований по пр. Металургів у м. Кривому Розі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частини третя та п'ята статті 376 Цивільного кодексу України передбачають випадки, коли право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду.

Так, відповідно до частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За приписами статті 375 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки; право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Так, судами встановлено, що позивач на дату створення спірного об'єкта нерухомого майна та на дату звернення з позовом у даній справі до місцевого господарського суду був користувачем на праві оренди земельної ділянки площею 0, 0042 га (42 кв.м) за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Металургів, 26, яка була надана йому для розміщення торговельного павільйону загальною площею 38,7 м 2 .

Разом з тим, право позивача користуватися земельною ділянкою за вказаною вище адресою під розбірним металевим павільйоном, який у збірному стані мав площу 23,2 м 2 , придбаним за договором купівлі-продажу нестаціонарного павільйону від 29.02.2012 року, як і земельною ділянкою під усією площею спірного реконструйованого об'єкту нерухомого майна, ні на час будівництва цього об'єкта, ні на час звернення до суду з позовом про визнання права власності на торговельний павільйон, матеріалами справи не підтверджується.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що до спірних правовідносин не може бути застосована ст. 376 ЦК України, оскільки позивачем було здійснено самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була йому відведена для цієї мети, та в подальшому, а саме на дату звернення з позовом до суду у даній справі, у встановленому порядку не отримав у користування земельну ділянку під уже збудоване нерухоме майно загальною площею 60,2 кв. м.

Крім того, колегія суддів вважає правомірним висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав вважати, що міська рада порушила, не визнала або оспорює право позивача, про визнання якого він подав позов, оскільки позивачем не надано жодних доказів його звернення до відповідача та відповідно відмови останнього щодо вирішення питання пов'язаного з визнанням за позивачем права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, або щодо отримання в оренду земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, а отже відсутні підстави для захисту такого права позивача в судовому порядку.

Отже, скасовуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області, Дніпропетровський апеляційний господарський суд на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановив всі фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не впливають на нього, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ансора" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року у справі №904/5256/13 залишити без змін .

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова