Постанова

від 02.02.2015 по справі 910/15151/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2015 р. Справа№ 910/15151/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №18/11-14-2 від 18.11.2014 року Малого приватного підприємства «Євіра» на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року

у справі №910/15151/14 (суддя - Князьков В.В.)

за позовом Малого приватного підприємства «Євіра»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл»

про стягнення заборгованості 55 575,72 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Маркова Т.Л., представник за довіреністю №15/01 від 15.01.2015 року,

Лісова Н.І., директор, наказ № 1 від 24.12.1997 року

від відповідача: Лихвар В.А., представник за довіреністю від 31.07.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Євіра» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» про стягнення заборгованості 55 575, 72 грн (а.с. 3- 48 том 1).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №20 від 15.11.2012 року, а саме на несвоєчасну та неповну оплату орендної плати за користування приміщенням, а тому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» 26 024,00 грн суми боргу, 23 551,72 грн пені та 6 000,00 грн збитків, завданих у зв'язку із несвоєчасним поверненням об'єкта оренди після закінчення строку дії договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі (218-221 том 1).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт користування відповідачем нежитловим приміщенням за договором оренди №20 від 15.11.2012 року, не надано акту приймання-передачі приміщення в оренду як того вимагають положення ст. ст. 759, 795 Цивільного кодексу України.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач, Мале приватне підприємство «Євіра», 19.11.2014 року подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/15151/14 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідачем були підписані акти наданих послуг по оренді нежитлового приміщення, проведено часткову оплату за користування приміщенням, що підтверджує фактичне користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» об'єктом оренди. У зв'язку з наведеним, позивач вважає, висновки місцевого господарського суду такими, що не відповідають матеріалам справи, а тому просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року та задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 року апеляційну скаргу №18/11-14-2 від 18.11.2014 року Малого приватного підприємства «Євіра» на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі №910/15151/14 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 22.12.2014 року.

09.12.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» надійшов відзив б/н від 08.12.2014 року (вх. №09-11/19376) на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти вимог апеляційної скарги, та просить суд апеляційної інстанції залишити рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Поданий відзив долучений судом до матеріалів справи.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 22.12.2014 представників позивача та, враховуючи подане позивачем 19.12.2014 року клопотання (вх. №09-11/20360) про відкладення розгляду справи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 року розгляд справи було відкладено на 19.01.2015 року.

Від відповідача у справі 16.01.2015 року до апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення №10 від 05.01.2015 року (вх. №09-11/400/15) по суті спору, які долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 року на підставі ч. 3 ст. 69, ст. 77 ГПК України за клопотанням сторін було продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 02.02.2015 року.

У судовому засіданні 02.02.2015 року представник позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі №910/15151/14 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у справі у судовому засіданні 02.02.2015 року заперечив проти вимог апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

15.11.2012 року між Малим приватним підприємством «Євіра», (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» (орендар за договором, відповідач у справі) було укладено договір оренди №20 нежитлового приміщення (а.с. 7-8 том 1), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування нежитлове приміщення площею 570 кв.м. та 500 кв.м. прилеглої території, що знаходиться за адресою м. Київ, с. Троєщина, вул. Дмитрова, 4 для розміщення виробничо-складського господарства.

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що розмір плати за оренду приміщення встановлений шляхом вільного погодження договірної ціни та складає 5 000,00 грн. на місяць без ПДВ.

Термін внесення орендної плати - не пізніше 3 числа місяця, за який оплачується оренда. Останній місяць оренди приміщення оплачується у термін, встановлений для першого місяця оренди (п. 4.2 договору).

Згідно п. 4.3 договору додатково, щомісяця у термін, визначений для внесення орендної плати, покриваються витрати орендодавця на оплату спожитої орендарем електроенергії.

У відповідності до п.5.3. договору орендар несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду при неналежному використанні приміщення.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору №20 від 15.11.2012 року вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 ст. 283 ГК України унормовано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідач стверджує, що позивач на момент укладення договору оренди не був власником майна і на його вимогу не надав доказів правомірного володіння майном, що є предметом оренди.

Дане твердження відповідача спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Так, з наказу директора Закритого акціонерного товариства «Джерело» №31 від 19.11.2001 року «Про передачу тарного складу по вул. Дмитрова, 4 Малому приватному підприємству «Євіра» (а.с. 123 том 1) вбачається, що у зв'язку з нерентабельністю тарного складу, відсутністю коштів на проведення капітального ремонту згідно з рішенням правління ЗАТ «Джерело» пр. №1 від 14.11.2001 року було призначено комісію для передачі приміщення тарного складу; доручено головному бухгалтеру виключити з розрахунку земельного податку площу землі за адресою: вул. Дмитрова, 4 з 01.12.2001 року; головного інженера зобов'язано підготувати акт передачі приміщення, розірвати договори на всі види послуг та передати Малому приватному підприємству «Євіра» наявну технічну документацію.

В подальшому Закрите акціонерне товариство «Джерело» передало, а Мале приватне підприємство «Євіра» прийняло вказане приміщення, що підтверджується Актом приймання-передачі основних засобів від 23.11.2001 року (а.с. 121-122 том 1).

Наявні обставини документально підтверджують наявність у Малого приватного підприємства «Євіра» права на передачу в оренду даного нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою с. Троєщина, вул. Дмитрова, 4.

Разом з тим, Київський апеляційний господарський суд вважає, що доводи відповідача про передачу йому в оренду за договором №20 від 15.11.2012 року разом з приміщенням і земельної ділянки площею 500 кв.м. не заслуговують на увагу, так як зі змісту укладеного договору вбачається, що у сторін виникли зобов'язальні правовідносини саме щодо нежитлового приміщення, яке передавалось у користування, орендна плата та відповідальність за невиконання грошових обов'язків визначені сторонами саме щодо нежитлового приміщення. Тобто укладений сторонами договір став підставою виникнення у сторін прав та обов'язків пов'язаних з користуванням нежитловим приміщенням і сторонами у договорі не визначено жодних умов, що притаманні для відносин оренди земельної ділянки, і які давали б підстави вважати виникнення у сторін зобов'язання щодо оренди земельної ділянки.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що волевиявлення сторін під час укладення договору №20 від 15.11.2012 року було спрямоване саме на передачу в користування нежитлового приміщення та отримання плати позивачем за таке користування.

Як стверджує позивач, починаючи з 01 січня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» на підставі договору оренди нежитлового приміщення №20 від 15.11.2012 року здійснювало користування нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул. Дмитрова, 4.

Зазначені позивачем обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (щодо оренди приміщення за відповідний місяць) №10 від 28.02.2013 року, №16 від 31.03.2013 року, №29 від 31.05.2013 року, №36 від 30.06.2013 року (а.с. 22 -25 том 2), які підписані повноважними представниками сторін та скріпленими печатками юридичних осіб позивача та відповідача без будь-яких заперечень чи застережень.

Відтак, Київський апеляційний господарський суд вважає, що матеріалами справи підтверджується факт користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» з 01 січня 2013 року приміщенням згідно договору №20 від 15.11.2012 року.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що цей договір вступає в силу з 01 січня 2013 року та діє до 31 грудня 2013 року і по закінченні терміну дії цього договору за умови виконання усіх його положень за згодою сторін він може бути пролонгований (п. 6.2 договору).

Як стверджує позивач та підтверджується наявним в матеріалах справи листом №15 від 16.06.2014 року (а.с. 23 том 1), яким позивач просив відповідача сплатити існуючу суму боргу та звільнити приміщення, сторонами не було досягнуто згоди щодо пролонгації договору оренди №20 від 15.11.2012 року, а відтак колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди №20 від 15.11.2012 року припинив свою дію саме 31.12.2013 року.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що з січня 2013 року по грудень 2013 року включно Товариство з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» мало у користуванні нежитлове приміщення згідно договору №20 від 15.11.2012 року та, враховуючи п. 4.1. договору, зобов'язане було за таке користування сплатити орендну плату у розмірі 60 000 грн (5000 грн, місячна орендна плата * 12 місяців користування).

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» сплатило на користь позивача орендну плату за січень 2013 року у розмірі 2 500,00 грн, за лютий - серпень 2013 року у розмірі по 5 000,00 грн/місяць, а всього сплачено відповідачем по договору №20 від 15.11.2012 року 37 500,00 грн, що підтверджено представленими в матеріалах справи банківськими виписками за особовим рахунком Малого приватного підприємства «Євіра» (а.с. 65-73 том 1, 27 - 49 том 2).

Доказів, в порядку вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, які підтверджували б належне виконання відповідачем зобов'язань щодо сплати орендних платежів за січень 2013 року (в сумі 2 500,00 грн), за вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» не надало. Дані обставини доводять існування у відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів у розмірі 22 500,00 грн (60 000 грн, орендна плата за період користування з січня 2013 року по грудень 2013 року, - 37 500,00 грн., сплачені відповідачем грошові кошти).

Заперечуючи проти стягнення заборгованості по орендних платежах, відповідач посилається на відсутність підписаного між сторонами, згідно вимог ст. 795 ЦК України, акту приймання-передачі приміщення, а відтак і про відсутність будь-яких доказів, що підтверджували б фактичне користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» даним нежитловим приміщенням.

Однак, апеляційний господарський суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст . 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами укладеного договору №20 від 15.11.2012 року сторонами не визначено передачу об'єкта оренди шляхом обов'язкового підписання акту приймання-передачі, лише погоджено строк дії договору та строк оренди (п. 6.1. договору) з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року.

Приймаючи до уваги, що уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл», підписані акти здачі-приймання наданих послуг (оренди сховища) на підставі на договору №20 від 15.11.2012 року (а.с. 22-25 том 2), що підпис представника засвідчений печаткою товариства - відповідача, що відповідач здійснював оплату орендної плати до вересня 2013 року з визначеним в платіжних документах призначення платежу «Орендна плата за (відповідний місяць 2013 року) згідно договору оренди №20 від 15.11.2012 року» (при цьому, графа призначення платежу, відповідно до п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, заповнюється платником самостійно), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про доведеність факту користування нежитловим приміщенням, переданим згідно договору №20 від 15.11.2012 року, і про підтвердження відповідачем такого користування своїми діями, спрямованими на виконання договору.

Як встановлено ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 26 024,00 грн заборгованості з орендної плати, що включає також заборгованість з вартості використаної електричної енергії. Проте колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами договір №20 від 15.11.2012 року не регулює відносин сторін щодо порядку оплати електроенергії та порядку визначення обсягів використаної електроенергії. Подані позивачем Акти про використану активну електроенергію (а.с. 105-110 том 1) не є належними доказами розміру використаної електроенергії відповідачем, оскільки підписані між позивачем та енергопостачальною організацією, без участі орендаря за договором оренди №20 від 15.11.2012 року. Відтак вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» заборгованості зі сплати вартості електроенергії в сумі 3 524,00 грн, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими та недоведеними.

Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду судом спору по суті відповідач не надав доказів належного виконання свого грошового зобов'язання з оплати орендної плати, а тому апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення №20 від 15.11.2012 року у сумі 22 500,00 грн є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» пені у розмірі 23 551,72 грн, нарахованої з розрахунку 0,5% на суму заборгованості за період з 01.01.2014 року по 30.06.2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо своєчасної оплати орендної плати доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів з орендаря на користь орендодавця стягується пеня у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що в силу п. 4.2. договору орендна плата сплачується відповідачем не пізніше 3-го числа місяця за який оплачується оренда, то момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця оплати окремо і нараховувати пеню на суму боргу з орендної плати по кожному місяцю окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Так, апеляційний господарський суд зазначає, що позивач згідно п. 4.2. договору та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України мав право на нарахування пені за прострочку оплати відповідачем платежів: з орендної плати за січень 2013 року з 04.01.2013 року по 04.07.2013 року на суму боргу 2 500,00 грн; з орендної плати за вересень 2013 року з 04.09.2013 року по 04.03.2014 року на суму боргу 5 000,00 грн; з орендної плати за жовтень 2013 року з 04.10.2013 року по 04.04.2014 року на суму боргу 5 000,00 грн; з орендної плати за листопад 2013 року з 04.11.2013 року по 04.05.2014 року на суму боргу 5 000,00 грн; з орендної плати за грудень 2013 року з 04.12.2013 року по 04.06.2014 року на суму боргу 5 000,00 грн;

Однак, позивач здійснив нарахування пені на загальну суму боргу за період з 01.01.2014 року по 30.06.2014 року.

Згідно вимог ст. 83 ГПК України суд не вправі виходити за межі позовних вимог, якщо про це не заявлено відповідного клопотання зацікавленої сторони. Отже, при перерахунку суми пені апеляційна інстанція враховує період, заявлений позивачем (з 01.01.2014 року) і здійснює розрахунок пені на суму боргу з орендної плати:

1) за вересень 2013 року апеляційний суд нараховує пеню з 01.01.2014 року (як заявлено позивачем) по 04.03.2014 року (оскільки вказана дата згідно ч. 6 ст. 232 ГК України є кінцевим строком для нарахування пені на суму боргу за вересень);

2) за жовтень 2013 року з 01.01.2014 року (як заявлено позивачем) по 04.04.2014 року (оскільки вказана дата згідно ч. 6 ст. 232 ГК України є кінцевим строком для нарахування пені на суму боргу за даний місяць);

3) за листопад 2013 року з 01.01.2014 року (як заявлено позивачем) по 04.05.2014 року (оскільки вказана дата згідно ч. 6 ст. 232 ГК України є кінцевим строком для нарахування пені на суму боргу за даний місяць)

4) за грудень 2013 року апеляційний суд нараховує пеню з 01.01.2014 року (як заявлено позивачем) по 04.06.2014 року (оскільки вказана дата згідно ч. 6 ст. 232 ГК України є кінцевим строком для нарахування пені на суму боргу за даний місяць).

При цьому, на суму боргу у розмірі 2500,00 грн зі сплати орендної плати за січень 2013 року, господарський суд не здійснює нарахування пені, оскільки шестимісячний строк її нарахування скінчився 04.07.2013 року, а позивач здійснює розрахунок лише з 01.01.2014 року.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що згідно положень ч. 6 ст. 232 ГК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 834,80 грн. Позовні вимоги в частині стягнення 22 716, 92 грн пені задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено позовну вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю 6 000,00 грн збитків, завданих несвоєчасним поверненням відповідачем орендованого приміщення.

За правилами ст. 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

З огляду на приписи ст. 224 ГК України, ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст.623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Отже, обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання. Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов'язання. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. І лише у разі наявності усіх елементів (умов) складу господарського правопорушення воно тягне майнову відповідальність для боржника.

Однак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір збитків, вини відповідача у спричиненні збитків, що є обов'язковими умовами настання відповідальності у вигляді стягнення збитків, а тому позовні вимоги в частині стягненні 6 000,00 грн задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом неповно досліджено обставини справи, що стало підставою прийняття неправильного рішення, тому рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі №910/15151/14 підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» на користь Малого приватного підприємства «Євіра» 22 500,00 грн суми боргу з орендної плати, 834,80 грн пені, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п.2 ч. 1 ст. 103, п.3 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу №18/11-14-2 від 18.11.2014 року Малого приватного підприємства «Євіра» на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі №910/15151/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі №910/15151/14 скасувати частково, прийняти нове рішення.

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» (04073, м. Київ, вул. Копиловська, буд. 21, кв. 28, код ЄДРПОУ 36632724) на користь Малого приватного підприємства «Євіра» (02166, м.Київ, пр. Лісовий, 23-Б, код ЄДРПОУ 25384674) 22 500 (двадцять дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп основного боргу, 834 (вісімсот тридцять чотири) грн 80 коп пені, 767 (сімсот шістдесят сім) грн 16 коп витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.»

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мет-алл» (04073, м. Київ, вул. Копиловська, буд. 21, кв. 28, код ЄДРПОУ 36632724) на користь Малого приватного підприємства «Євіра» (02166, м.Київ, пр. Лісовий, 23-Б, код ЄДРПОУ 25384674) 383 (триста вісімдесят три) грн 58 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови апеляційного суду.

5. Справу №910/15151/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

В.Г. Суховий