Постанова

від 09.02.2015 по справі 922/4097/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2015 р. Справа № 922/4097/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Капустинська Н.П., за довіреністю б/н від 30.09.2014

третя особа - не з"явився

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", м. Харків (вх. №186 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 02 грудня 2014 року по справі №922/4097/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідертрансбуд", м. Київ

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ФОП Ліщук Олександр Валерійович, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", м. Харків

про стягнення 63065,65 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2014 по справі №922/4097/14 (суддя Шатерніков М.І. ) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідертрансбуд" 36641,76 грн. основного боргу; 2785,77 грн. пені; 4893,62 грн. інфляційних нарахувань; 18744,50 грн. - 24% річних; 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2014 по справі №922/4097/14 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідертрансбуд" у відзиві на апеляційну скаргу (від 06.02.2015 вх.№1896) зазначило, що рішення господарського суду Харківської області було винесена без порушення приписів чинного процесуального законодавства, з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

ФОП Ліщук Олександр Валерійович відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання 05.02.2015 представника не направив, причини неявки суду невідомі. Про час та місце проведення судового засідання у справі був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення уповноваженій особі рекомендованого поштового відправлення за №000875 від 19.01.2015.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна" свого представника в судове засідання, яке відбулося 05.02.2015 не направило, про причини неявки суд не сповістило, клопотань про відкладення розгляду справи не подавало, про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлявся, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення уповноваженій особі відповідача рекомендованого поштового відправлення за №000875 від 19.01.2015.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами статті 77 зазначеного Кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статті 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач та третя особа своїх представників у судове засідання 05.02.2015 не направили, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів визначила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.01.2012 між ФОП Ліщук Олександром Валерійовичем (постачальник - третя особа у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки товару за №01036, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали (далі іменується - товар), а також інший товар, вказаний у специфікаціях, додаткових угодах, рахунках-фактурах і видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Асортимент, кількість і ціна товару визначається виходячи із замовлення покупця згідно із заявкою на поставку товару та вказуються на кожну партію в специфікаціях чи додатковій угоді до договору, які складаються на кожну партію поставки і є невід'ємною частиною цього договору. Партією товару вважається товар, який постачальник поставляє покупцю згідно з одним товаросупровідним документом, що супроводжує поставку товару (п.1.2 договору).

Поставка товару по цьому договору може здійснюватися і без підписання сторонами специфікацій або додаткової угоди. У такому разі асортимент, кількість і ціна товару, визначається виходячи із замовлення покупця та вказуються у видатковій накладній та рахунку-фактурі, які виписуються уповноваженими особами постачальника на підставі замовлення покупця і є додатками до цього договору (п.1.3 договору).

У відповідності до п.2.3 договору строк поставки товару складає від 2 (двох) до 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту здійснення заявки, якщо інше не передбачено сторонами в специфікаціях, рахунку-фактурі або додатковій угоді.

Товар вважається переданим однією стороною і прийнятий іншою: за кількістю - згідно видаткової накладної, за якістю - згідно сертифікату якості на товар, що поставляється та іншими документами, що посвідчують якість товару (п.2.4 договору)

З огляду на п.3.1 договору загальна сума цього договору складається з сум кожної окремої партії поставки за цим договором.

Пунктом 3.3 договору встановлено, якщо поставка здійснюється без підписання специфікації або додаткової угоди, покупець здійснює оплату вартості продукції на підставі рахунку-фактури, виписаного на підставі замовлення покупця, шляхом перерахування 100% суми на поточний рахунок постачальника протягом двадцяти банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури, якщо інше не передбачене у самому рахунку-фактурі. У такому разі оплата виставленого рахунку-фактури покупцем свідчить про факт узгодження обома сторонами асортименту, кількості і ціни продукції, а також умов поставки по конкретній партії поставки.

Сторонами погоджено, що у разі порушення взятих на себе зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.6.1 договору).

Умовами пункту 6.4 договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати товару (при відвантаженні товару без попередньої оплати) покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення від загальної вартості поставленого і неоплаченого товару за кожен календарний день прострочення до повної оплати товару включно або до дня передачі товару постачальнику відповідно до п.6.8 цього договору (залежно від того, що наступить раніше).

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору Фізичною особою - підприємцем Ліщук О.В. поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 36641,76 грн., що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача на видатковій накладній та довіреності на отримання цінностей. Крім того, відповідач не спростував той факт, що він не отримував товар.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 36641,76 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена претензія (вих.№14/02/2014/43) від 14.02.2014 про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов'язань за договором. Дана претензія відповідачем залишена без відповіді.

01.08.2014 між Фізичною особою - підприємцем Ліщук О.В. (третя особа-первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідертрансбуд" (позивач - новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №01/08/2014/2, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, та став кредитором за договором поставки №01036 від 03.01.2012, укладеним між первісним кредитором та ТОВ "Променергобуд України" (код ЄДРПОУ 34014304), в обсягах та на умовах, що існували на момент укладення основного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору про відступлення права вимоги № 01/08/2014/2, за цим договором новий кредитор (позивач у справі) одержує право вимагати від боржника (відповідач у справі) належного виконання всіх зобов'язань за основним договором, з правом вимоги сплати штрафних санкцій та інших збитків (в т.ч. пені, 3% річних, інфляційних витрат, тощо), за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань за основним договором, визначених умовами основного договору та чинним законодавством України.

Згідно з п. 1.3. договору про відступлення права вимоги № 01/08/2014/2, загальне (невиконане) грошове зобов'язання боржника за основним договором на момент укладення даного договору складає 36641,76 грн.

З огляду на приписи статті 516 Цивільного кодексу України вбачається, що при уступці вимоги згоди боржника не потрібно, старий кредитор зобов'язаний повідомити боржника про зміну кредитора, а також передати документи, які засвідчують право вимоги, новому кредиторові.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України)

09.09.2014 №10017909603 рекомендованим поштовим відправленням направлено на адресу відповідача лист-повідомлення від 01.08.2014 № 01/08/2014-п2, яким останнього було проінформовано, що первісний кредитор - ФОП Ліщук О.В. відступив право вимоги за договором поставки №01036 від 03.01.2012 новому кредиторі - ТОВ "Лідертрансбуд".

Враховуючи, що станом на 11.09.2014 відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті суми заборгованості, що утворилась внаслідок неналежного виконання контрагентом (відповідачем) своїх зобов'язань за договором, позивач (новий кредитор) був змушений звернутися до господарського суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки та прийняття товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте, відповідач, в порушення вимог статті 526, 629 Цивільного Кодексу України, статті 193 Господарського Кодексу України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не надав.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, вважає його цілком правомірним, обґрунтованим та таким, що базується на належних доказах, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши умови договору від 03.01.2012 за №01036, на підставі якого виникло грошове зобов'язання, колегія суддів вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення глави 54 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини пов'язанні з купівлею та продажем майна (товару).

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар договором не визначений.

При цьому, відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару, що підтверджується не тільки довіреностями, а перш за все видатковою накладною, що містять інформацію про кожну партію поставленого товару, яка підписана відповідачем без зауважень.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Частиною 2 вказаної норми передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права» зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, видаткова накладна, копія якої є в матеріалах справи, відповідає вимогам вказаного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинним документами та фіксує факт здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що якщо поставка здійснюється без підписання специфікацій або додаткової угоди, покупець здійснює оплату вартості продукції на підставі рахунку-фактури, виписаного на підставі замовлення покупця, шляхом перерахування 100% суми на поточний рахунок постачальника протягом 20 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури, якщо інше не передбачено у самому рахунку-фактурі (п.3.3. договору).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 36641,76 грн. відповідачем суду не надано.

В силу частини 1 статті 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Враховуючи, що факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами - первинними документами бухгалтерського обліку, а саме видатковою накладною, довіреністю, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару в розмірі 36641,76 грн. на умовах договору.

У відповідності до умов договору від 01.08.2014 за №01/082014/2 про відступлення права вимоги, новим кредитором за договором поставки №01036 від 03.01.2012 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідертрансбуд".

Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки у повному обсязі переходять до суб'єктів, які їх замінюють. Заміна осіб у зобов'язанні може набувати форми заміни кредитора або заміни боржника.

Заміна кредитора (цесія) - це уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі. Згоди боржника на здійснення заміни боржника не потрібно, оскільки вона ніякою мірою не погіршує його становище.

Цивільний Кодекс України (стаття 512 Цивільного кодексу України) визначає відступлення права вимоги, - одним із способів заміни кредитора у зобов'язанні. Податковий Кодекс України (стаття 153 Цивільного кодексу України) визнає під відступленням права вимоги - операцію з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

В розрізі положення статті 514 Цивільного кодексу України вбачається, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростував факт отримання товару за видатковою накладною, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 36641,76 грн. позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи, у позивача (нового кредитора по договору) є всі правові підстави вимагати стягнення із зобов'язаного контрагента штрафних санкцій.

Як встановлено статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому статтею 549 Цивільного кодексу України поряд із визначенням неустойки закріплює дефініції понять «штраф» та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що «неустойка» є родовим, а «штраф» і «пеня» - видовими щодо неї поняттями.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Умовами пункту 6.4 договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати товару (при відвантаженні товару без попередньої оплати) покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення від загальної вартості поставленого і неоплаченого товару за кожен календарний день прострочення до повної оплати товару включно або до дня передачі товару постачальнику відповідно до п.6.8 цього договору (залежно від того, що наступить раніше).

За змістом частини 2 статті 343 Господарського Кодексу України вбачається, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Країни від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

У відповідності до вимог частини 6 статті 231 Господарського кодексу України - штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частина перша статті 231 Господарського Кодекс України).

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів пені в розмірі 2785,77 грн. за невиконання договірних зобов'язань.

Колегія суддів здійснивши перерахування суми пені, з урахуванням встановленого договором строку оплати партії поставленого товару по видатковій накладній, копія якої містяться в матеріалах справи, а також періоду прострочення оплати товару відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України, дійшла висновку щодо правомірного висновку суду першої інстанції про стягненню з відповідача суми пені в розмірі 2785,77 грн.

Згідно статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Сторонами у договорі встановлено, що у разі порушення покупцем строків оплати товару (при відвантаженні товару без попередньої оплати) покупець виплачує постачальнику 24% річних за користування чужими грошовими коштами від загальної суми простроченого платежу за весь час прострочення (п.6.4 договору).

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, суд попередньої інстанцій дослідив правильність проведеного позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 Господарського Процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4893,62 грн. інфляційних втрат та 24% річних в сумі 18744,50 грн.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем доведено суду факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, а також правових підстав для виконання відповідачами зобов'язань з оплати за договором №01036 від 03.01.2012, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що на рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2014 по справі № 922/4097/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, без порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02 грудня 2014 року по справі № 922/4097/14 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.