Постанова

від 28.01.2015 по справі 810/7046/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року 810/7046/14

Київський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Щавінського В.Р. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАРК ЛЮКС» до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ «СПАРК ЛЮКС» з позовом до Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області та з урахуванням про уточнення позовних вимог просив про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0004282200 від 11 листопада 2014 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що при проведенні перевірки Відповідач дійшов помилкового висновку про порушення Позивачем вимог податкового законодавства, зокрема ст. 198 п. 198.3, п. 198.6 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» за червень та грудень 2013 року.

Пояснив, що підприємство веде бухгалтерський облік, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Податкового кодексу України . Надані під час проведення перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, відповідають вимогам чинного законодавства України, що свідчить про фактичне здійснення господарських операцій.

Також вказав, що висновки податкового органу, щодо порушення при формуванні податкового кредиту, позивач вважає безпідставними, з огляду на те, що вони не відповідають дійсним обставинам та базуються на суб`єктивних твердженнях перевіряючих.

Представник позивача надіслав до суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні та просив уточнюючі позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях.

Відповідно ст. 128 КАС України, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу Тетіївської ОДПІ від 20.10.2014 року №465, головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СПАРК ЛЮКС» (код ЄДРПОУ 34921103), з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з платниками податків ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» (код за ЄДРПОУ 38337514) за червень та грудень 2013 року.

За наслідками проведення перевірки складено акт від 28.10.2014 року за №392/220/34921103.

Перевіркою встановлені порушення п. 198.6, п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «СПАРК ЛЮКС» занижено податок на додану вартість на загальну суму 220 350,00 грн., у т.ч. за червень 2013 року на суму 91 350 грн., за грудень 2013 року на суму 129 000 грн.

Зазначені висновки про порушення позивачем п. 198.6, п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, були зроблені на підставі інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем Міністерства доходів і зборів України: ІС «Податковий блок», АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України, АС «Співставлення Реєстру та Єдиного реєстру податкових накладних», а також Акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» №168/22-1/38337514 від 04.04.2014 року, складеного ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Крім того, перевіркою також встановлено, що в результаті проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, оскільки у податковій звітності та статутних документах відсутні відомості про зазначені обставини.

За наслідками розгляду акту перевірки Тетіївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області 11.11.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0004282200.

Не погодившись з донарахуванням податкових зобов'язань позивач звернувся до суду.

Судом встановлено, що ТОВ «СПАРК ЛЮКС» зареєстровано Сквирським районним управлінням юстиції у Київській області 18.06.2007 року, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 19.06.2007 року (на дату підписання акту перебувало на обліку в Тетіївській ОДПІ ГУ Міндоходів Сквирське відділення), зареєстровано як платник податку на додану вартість з 17.05.2008 року, актуальне свідоцтво платника ПДВ на момент розгляду справи №100116615 від 17.05.2008 р.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами виявлених порушень з боку ТОВ «СПАРК ЛЮКС» в звітних (податкових) періодах з червеня по грудень 2013 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України.

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної ,зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 (який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року) (надалі - Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» (код ЄДРПОУ 38337514).

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Між позивачем та ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» було укладено ряд Договорів на виконання робіт (надання послуг), зокрема №230401 від 23.04.2013 року, №230402 від 23.04.2013 року, №230403 від 23.04.2013 року, №230404 від 23.04.2013 року, №230405 від 23.04.2013 року, №40 від 14 травня 2013 року, №112601 від 26 листопада 2013 року, №112602 від 26 листопада 2013 року, відповідно до яких контрагентом позивача було надано послуги щодо розробки електричних схем підключенням установки, процесно-інструментальної діаграм системи енергозбереження для установок деаерированої води.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договорів №230401 від 23.04.2013 року, №230402 від 23.04.2013 року, №230403 від 23.04.2013 року, №230404 від 23.04.2013 року, №230405 від 23.04.2013 року, №40 від 14 травня 2013 року, №112601 від 26 листопада 2013 року, №112602 від 26 листопада 2013 року, між сторонами було підписано акти приймання виконаних робіт.

На підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ», позивачем надано копії податкових накладних, актів виконаних робіт, виписок з особистого рахунку, за результатами дослідження яких суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Слід також зазначити, що контролюючим органом не заперечувалося факту формування податкового кредиту, який став об'єктом перевірки, на підставі саме вказаних вище документів первинно облікової звітності.

Судом встановлено, що за період з червня по грудень 2013 року позивачем було замовлено послуг на загальну суму 1 322 100,00 грн. вказана обставина також підтверджується Актом податкової перевірки (16 стр.).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач мав ділову мету, укладаючи вказані правочини з ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ», що підтверджується наступним.

Згідно пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Як було зазначено вище, договори на виконання робіт (надання послуг), укладені між позивачем та його контрагентом - ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ», - спрямовані на забезпечення сталого функціонування позивача, як суб'єкта господарської діяльності, а також з метою реалізації основного виду діяльності позивача «Видання іншого програмного забезпечення» для машин та устаткування (у відповідності з інформацією з Єдиного державного реєстру). Разом з тим, у матеріалах справи містяться копії первинно облікової документації на підтвердження подальшої реалізації послуг, придбаних у ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» за перевіряємий період, зокрема контракт №16-03-2013-VE від 11.03.2013 року, Договір поставки №0/18 від 05.11.2013 року, видаткові та податкові накладні, акти надання послуг, специфікації, рахунки-фактур, виписки з особового рахунку.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстрована в якості платника податку на додану вартість або того, що її реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» відповідають встановленим ст. 201 ПК України вимогам.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі Акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» №168/22-1/38337514 від 04.04.2014 року, складеного ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, - оскільки, інформація, викладена в останньому фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

Крім того, посилання відповідача на пояснення керівника ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» громадянина ОСОБА_1, відібрані ОУ Броварської ОДПІ, не є підставою для звільнення від доказування обставин в адміністративній справі і без відповідного судового рішення у кримінальній справі такі факти самі собою не є достатнім доказом допущення суб'єктом господарювання (покупця) чи відсутності з боку останнього певного порушення і може оцінюватися адміністративним судом у сукупності лише з іншими допустимими доказами. До того ж докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України ), у даному випадку яким є обставини щодо реального вчинення позивачем господарських операцій та дотримання ним вимог законів при формуванні податкового кредиту за такими операціями.

Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем Державної фіскальної служби або відомості, одержані від інших підрозділів фіскальної служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі роботи (матеріали) позивачем не отримувались від контрагента.

Суд зазначає, що прийняття податкових повідомлень-рішень, на підставі яких визначено позивачу податкові зобов'язання, не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинно доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого у судовому засіданні акту перевірки позивача вбачається, що посадові особи відповідача в дійсності факт виконання робіт не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не проводили, а в акті лише відтворили відомості, одержані від інших органів податкової служби щодо діяльності інших юридичних осіб.

Водночас, суд зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договорів по виконанню робіт, які відповідач вважає нікчемним, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування контрагентів за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року по справі №2а-6067/11/1470.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Між тим, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

В свою чергу, надані позивачем суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені між позивачем та ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ» господарські операції з надання послуг є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

При цьому, відповідач, вказуючи в Акті перевірки №392/220/34921103 від 28.10.2014 року на відсутність реальності здійснення господарської операції за зазначеними вище договорами, не обґрунтовує, у чому саме полягає дефектність документів, наданих Позивачем. Не заперечує відповідач і правомірність видачі та правильність оформлення податкових накладних, на підставі яких Позивачем було сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ, та які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на викладене, за вказаними вище та відображеними в Акті перевірки №392/220/34921103 від 28.10.2014 року порушеннями, допущеними начебто позивачем при взаємовідносинах із контрагентом ТОВ «КОНТИНЕНТМАШ», податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання позивачем податкової вигоди, що свідчить про необґрунтованість зроблених відповідачем висновків та протиправність прийнятого із зазначених підстав податкового повідомлення-рішення №0004282200 від 11.11.2014 р., які, в свою чергу, підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0004282200 від 11 листопада 2014 року є таким, що винесено протиправно та підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 69, 70, 71, 72, 128, 158-163, 167, 244 2 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0004282200 від 11 листопада 2014 року Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАРК ЛЮКС» сплачений судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Щавінський В.Р.