Постанова

від 27.01.2015 по справі 2а-3135/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2015 року 12:22 № 2а-3135/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю:

представника позивача: Валового А.І.,

представника відповідача: Кириленко М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень №002962302/0/37308 від 06.11.2010р. та №0002962302/1/48578 від 15.12.10р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.05.2011року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.12р. - позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення №002962302/0/37308 від 06.11.2010р. та №0002962302/1/48578 від 15.12.10р.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.14р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.05.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.12р. - скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, суду, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товару позивачеві саме в рамках правовідносин зі спірним конатргентом, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення № 0002962302/0/37308 від 6 жовтня 2010 року та № 0002962302/1/48578 від 15 грудня 2010 року, - не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню. Висновок Відповідача про невідповідність правочинів, укладених між ДП "Сіті Терм Плюс"і ТОВ "С.ДЖ.Р.Груп" нормам Цивільного кодексу України, а також посилання на протокол допиту свідка від 18 серпня 2010 року ОСОБА_4, проведеного старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області Андрійчуком Р.Б., є необґрунтованим та не підтверджується жодними належними доказами. Крім того, на думку позивача, висновок посадових осіб відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом спростовується належним чином оформленими документами: договори, додаткові угоди, податкові накладні та інше, які були надані до податкових органів як під час проведення перевірки, та і під час апеляційного оскарження податкового повідомлення-рішення.

В судовому засіданні, представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував, в обґрунтування заперечень на позов зазначено про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, в межах наданих повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а тому підстави для їх скасування -відсутні. Правочини, які було укладено між ДП "Сіті Терм Плюс"та підприємствами-постачальниками, не спричинили реального настання юридичних наслідків. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників у липні 2009 року, що свідчить про те, що правочини між ДП "Сіті Терм Плюс"та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини, на думку відповідача, є нікчемним та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідач також звернув увагу на те, що операції ДП "Сіті Терм Плюс" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва на підставі п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», було проведено невиїзну документальну перевірку Дочірнього підприємства "Сіті Терм Плюс"(код ЄДРПОУ 34841002) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "С.ДЖ.Р.ГРУП"(код ЄДРПОУ 34981754) за липень 2009 року, за результатами якої складено акт від 22 вересня 2010 року № 6047/23-02/34841002.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ДП"Сіті Терм Плюс": частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП "Сіті Терм Плюс"(код ЄДРПОУ 34841002) при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення статті 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 766 622,3 грн., в числі: Липень 2009 року - 766 622, 3 грн.

На підставі Акту перевірки від 22 вересня 2010 року № 6047/23-02/34841002, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002962302/0/37308 від 06.10.2010р, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 149 933 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 766 622 грн. 30 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 383 311 грн. 15 коп.

12 жовтня 2010 року позивачем, в порядку, передбаченому Законом №2181, оскаржено вищезазначене податкове повідомлення -рішення до ДПІ у Дарницькому районі міста Києва.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги ДПІ у Дарницькому районі міста Києва від 9 грудня 2010 року № 47862/10/25-014 від 9 грудня 2010 року (отримано позивачем 9 грудня 2010 року) скаргу позивача залишено без задоволення, а, зокрема, податкове повідомлення-рішення № 0002962302/0/37308 від 6 жовтня 2010 року -без змін.

15 грудня 2010 року Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002962302/1/48578 від 15 грудня 2010 року, яким, на підставі Акту перевірки від 22 вересня 2010 року №6047/23-02/34841002, ДП "Сіті Терм Плюс"визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 149 933 грн. 45 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 766 622 грн. 30 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 383 311 грн. 15 коп.

23 грудня 2010 року Позивачем, в порядку, передбаченому Законом № 2181, подано до ДПА у м. Києві скаргу ( вих. № 10/12-23/1) на податкове повідомлення-рішення № 0002962302/1/48578 від 15 грудня 2010 року

Рішенням ДПА у м. Києві від 21 лютого 2011 року № 1625/10/25-114 про результати розгляду повторної скарги податкове повідомлення-рішення №0002962302/1/48578 від 15 грудня 2010 року залишено без змін, а скаргу позивача від 23 грудня 2010 року - без задоволення.

З наданих представником позивача документів судом встановлено, що між ДП "Сіті Терм Плюс"та ТОВ "С.Дж.Р.Груп"було укладено: Договір № 06/07-09 від 6 липня 2009 року, Специфікацію (має силу додаткової угоди до договору) від 6 липня 2009 року, Договір № 120509 від 12 травня 2009 року, Специфікацію вартості кабельно-провідникової продукції до договору № 120509 від 12 травня 2009 року, Договір № 01/07-09 від 1 липня 2009 року, Специфікацію (має силу додаткової угоди до договору) від 1 липня 2009 року,

В обґрунтування виконання умов зазначених договорів представником позивача надано копії видаткових накладних, виписок по особовому рахунку, накладних, довіреностей, податкових накладних

Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки використано протокол допиту свідка від 18.08.2010 p., ОСОБА_4, проведеного старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області Андрійчуком Р.Б., яким встановлено, що ОСОБА_4 за грошову винагороду зареєстрував підприємство ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» (Код ЄДРПОУ 34981754).

Разом з тим, податковим органом, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Загальна чисельність працюючих на ДП „Сіті терм плюс", код 34841002 відповідно до даних 1-ДФ склала 2 чоловіка.

Виходячи з викладеного, податковим органом зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність ДП „Сіті терм плюс» (код 34841002) здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ДП „Сіті герм плюс" (код 34841002) фінансово-господарські взаємовідносини між ДП „Сіті терм плюс" (код 34841002) та контрагентом ТОВ „С.ДЖ.Р.ГРУП", код 34981754 є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які ообумовлювались цими правочинами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача, здійснювалась поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття контрагентом належним чином цивільної право - дієздатності, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентом, в силу їх нікчемності.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи видані позивачу контрагентом на виконання нікчемних правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем робіт від контрагентів, дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та податковий кредит.

Як встановлено судом, позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість та включення до складу витрат витрат при розрахунку податку на прибуток шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне.

Як слідує з актів перевірки, реальність здійснення господарських відносин ДП «Сіті терм плюс» із підприємством-контрагентом ТОВ«С.ДЖ.Р.ГРУП» - не підтверджено.

Згідно інформації, що зазначена в актах, яка не спростована позивачем на підставі належних та допустимих доказів, основні засоби, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та інші умови для ведення господарської діяльності у контрагента позивача відсутні.

Суд звертає увагу на наступне: документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Специфіка окремої господарської операції, за звичай, визначається за договірними зобов'язаннями.

При цьому, слід зазначити, що наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат можуть сформуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що право платника податку на відображення у податковому обліку господарських операцій виникає у разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети у розглядуваних операціях, добросовісності платника податку та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку про неможливість ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» здійснити роботи у тих обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку.

З огляду на те, що в ході розгляду справи не підтверджено факту реальності задекларованих господарських операцій позивача і ТОВ«С.ДЖ.Р.ГРУП» та наявності у них ділової мети, суд приходить до висновку про допущення позивачем порушень податкової дисципліни.

Суд, оцінивши з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій докази (податкові накладні, акти приймання виконаних робіт, рахунки-фактури), дійшов висновку, про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з ТОВ«С.ДЖ.Р.ГРУП» оформлялись лише документально.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій з ТОВ«С.ДЖ.Р.ГРУП» суд погоджується з висновком податкового органу про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподатковуваного доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Поряд з цим слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат) .

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову дочірнього підприємства «Сіті Терм Плюс» - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 29.01.2015р.

Суддя Є.В. Аблов