Постанова

від 09.02.2015 по справі 922/4345/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа № 922/4345/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився

1-го відповідача - не з"явився

2-го відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб", м.Нікополь (вх. № 45 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 02 грудня 2014 року по справі № 922/4345/14

за позовом ТОВ "НТЦ Паскаль", м. Харків

до: 1) ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб", м. Нікополь

2) ТОВ "Меджик Філд", м. Харків

про стягнення 56303,08 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2014 по справі №922/4345/14 (суддя Шарко Л.В. ) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджик Філд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НТЦ Паскаль" 3780,00 грн. основного боргу, 2080,10 грн. пені, 745,28 грн. трьох відсотків річних, 4019,11 грн. інфляційних витрат та 1777,78 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 294,18 грн. відмовлено.

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб", звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2014 по справі № 922/4345/14 скасувати та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "НТЦ Паскаль" відзиву на апеляційну скаргу не надало, в судове засідання 03.02.2015 представника не направило, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання у справі був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в справі повідомлення про вручення уповноваженій особі позивача рекомендованого поштового відправлення за №000531/1 від 13.01.2015.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджик Філд" відзиву на апеляційну скаргу не надало, свого представника в судове засідання, яке відбулося 03.02.2015 не направило, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлявся, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення уповноваженій особі відповідача рекомендованого поштового відправлення за №000531/2 від 13.01.2015.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункту 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що позивач, відповідач-1 та відповідач-2 своїх представників у судове засідання 03.02.2015 не направили, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів визначила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.06.2013 між ТОВ "НТЦ Паскаль" (постачальник - позивач у справі) та ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки товару за №600, відповідно до п.1.1, якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, далі іменується товар. Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару вказані в специфікаціях, які оформлені у якості додатку до даного договору, та є його невід'ємною частиною.

Сторонами погоджено у п.2.1 договору, що ціна товару, по даному договору, вказується у гривні та вказана в специфікаціях до даного договору. Сума договору складається із сум специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору (п.2.4 договору).

Згідно п. 3.9 договору датою поставки товару та датою переходу права власності є дата підписання сторонами акту приймання-передачі або дата, вказана покупцем на товарно-транспортній накладній при прийманні товару. Сторони у відповідності до специфікації можуть встановити інші умови переходу права власності на товар та дати поставки.

Розрахунки по даному договору здійснюються покупцем шляхом перерахунку грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку та в строк, вказаних у специфікаціях (п.4.1 договору).

Як встановлено у п.4.3 розрахунки по даному договору при умові попередньої оплати здійснюються при наданні постачальником до моменту оплати оригіналів рахунку, при умові оплати по факту поставки - оригіналу рахунку та податкової накладної.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків по даному договору, вина сторона несе відповідальність у відповідності до чинного законодавства України з відшкодуванням іншій стороні фактично спричинених збитків (п.7.1 договору)

Умовами пункту 7.5 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного здійснення розрахунків за даним договором покупець сплачує постачальника пеню, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми прострочення за кожен день прострочки.

Одночасно сторонами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд сертифікацій, відповідно до яких зобов'язаними сторонами було узгоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору. Дані специфікаціє є невід'ємною частиною договору.

Здійснивши аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 29637,60 грн., що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача-1 та печаткою підприємства відповідача-1 на видаткових накладних та довіреностях на отримання цінностей. Крім того, відповідач-1 не спростував той факт, що він не отримував товар.

Однак, відповідач-1 в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 29637,60 грн.

З метою досудового регулювання спору із ТОВ "НТЦ Паскаль" було укладено договір поруки № 1-09/13 від 01.09.2013, відповідно до умов якого ТОВ "Меджик Філд" поручився за виконання ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" зобов'язання по договору поставки № 600 від 03.06.2013 в повному обсязі та надав безумовну згоду на подальші зміни забезпеченого порукою зобов'язання.

Як стверджує позивач, зобов'язані контрагенти (відповідачі) грошові кошти за договором поставки не сплатили, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем-1 товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідачі, в свою чергу, в порушення вимог статті 526, 629 Цивільного Кодексу України, статті 193 Господарського Кодексу України, за отриманий товар не розрахувалися, доказів оплати отриманого товару - не подавали.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його цілком правомірним, обґрунтованим та таким, що базується на належних доказах, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши умови договору від 03.06.2013 за №600, на підставі якого виникло грошове зобов'язання між сторонами, колегія суддів вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення глави 54 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини пов'язанні з купівлею та продажем майна (товару).

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар договором не визначений.

При цьому, відповідачі жодним чином не заперечують самого факту отримання відповідачем-1 товару, що підтверджується не тільки довіреностями, а перш за все видатковими накладними, що містять інформацію про кожну партію поставленого товару, які підписані уповноваженими представниками відповідачем-1 без зауважень та скріплені печаткою його підприємства.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Частиною 2 вказаної норми передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права» зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, видаткові накладні, копії яких є в матеріалах справи, відповідають вимогам вказаного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (специфікація №2 від 05.07.2013) вбачається, що сторони обумовили, що сплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 30 календарних днів з моменту поставки товару. Крім того, специфікацією №3 від 05.08.2013 контрагенти встановили, що сплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 60 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги, що відповідачі будь-якими доказами не спростували факту отримання відповідачем-1 товару за видатковими накладними, а також не надали суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 3780,00 грн. позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки факт порушення зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобов'язаних контрагентів штрафних санкцій.

Як встановлено статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому статтею 549 Цивільного кодексу України поряд із визначенням неустойки закріплює дефініції понять «штраф» та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що «неустойка» є родовим, а «штраф» і «пеня» - видовими щодо неї поняттями.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Умовами пункту 7.5 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного здійснення розрахунків за даним договором покупець сплачує постачальника пеню, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми прострочення за кожен день прострочки.

За змістом частини 2 статті 343 Господарського Кодексу України вбачається, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Країни від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

У відповідності до вимог частини 6 статті 231 Господарського кодексу України - штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частина перша статті 231 Господарського Кодекс України).

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів пені в розмірі 2080,10 грн. за невиконання договірних зобов'язань.

Колегія суддів здійснивши перерахування суми пені, з урахуванням встановленого договором строку оплати кожної партії поставленого товару по видатковим накладним, копії яких містяться в матеріалах справи, а також періоду прострочення оплати товару відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України, дійшла висновку щодо правомірного висновку суду першої інстанції про стягненню з відповідача суми пені в розмірі 2080,10 грн.

Згідно статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд попередньої інстанцій дослідив правильність проведеного позивачем розрахунку сум трьох відсотків та інфляційних втрат, встановив вірні періоди за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 Господарського Процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів на користь позивача 4019,11 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 745,28 грн.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем доведено суду факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідачів, а також правових підстав для виконання відповідачами зобов'язань з оплати за договором №600 від 03.06.2013, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів не приймає, як належне твердження заявника скарги, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, а саме статті 77 Господарського Процесуального Кодексу України прийняв рішення без участі представника відповідача-1, з огляду на наступне.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з пункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частини 1 статті 77 Господарського Процесуального Кодексу України.

Тому, доводи скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача, носить суб'єктивний характер, оскільки відповідач-1 завчасно належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, і мав достатньо часу для направлення свого представника до суду; крім того, нез'явлення в судове засідання будь-кого із сторін не є перешкодою в прийнятті рішення, а тому зазначене не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2014 по справі № 922/4345/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, без порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб", м. Нікополь залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02 грудня 2014 року по справі № 922/4345/14 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.