Рішення

від 06.02.2015 по справі 152/2241/14-ц

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/2241/14-ц

2/152/20/15

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 лютого 2015 року Шаргородський районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді - Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,

прокурора - Килівника Я.О.,

представника позивача - Русінко Л.П.,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - адвоката Чаленко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом прокурора Шаргородського району в інтересах Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 12899,85 грн.,

встановив :

17.12.2014 року прокурор Шаргородського району звернувся до суду з позовом в інтересах УСЗН Шаргородської РДА до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 12899,85 грн.

Мотивуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що рішенням Шаргородського районного суду від 28.02.2008 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі по 100 грн. щомісячно, починаючи з 01.02.2008 року і до досягнення дитиною повноліття.

У зв'язку з тим, що щомісячна сума аліментів, яку сплачує ОСОБА_2, менша від мінімального розміру аліментів на одну дитину, ОСОБА_4 звернулася до УСЗН Шаргородської РДА і їй з 01.02.2008 року на дитину призначено тимчасову допомогу на підставі п.8 «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме», затвердженого Постановою КМУ від 22.02.2006 року за №189 «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме», відповідно до якого якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на дитину, передбаченого ч. 2 ст. 182 СК України, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.

Статтею 181 СК України встановлено, що якщо батько ухиляється від сплати аліментів або не має можливості утримувати дитину, їй призначається тимчасова державна допомога, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Станом на 01.12.2014 року ОСОБА_4 отримала в УСЗН Шаргородської РДА допомогу на загальну суму 12899,85 грн.

Просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави в особі Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації кошти в сумі 12899,85 грн., а також судові витрати.

В судовому засіданні 06.02.2015 року прокурор Килівник Я.О. та представник Управління соціального захисту населення Шаргородської РДА Русінко Л.П. зменшили позовні вимоги до ОСОБА_2 в межах строку позовної давності, а саме: просили стягнути з відповідача на користь держави в особі УСЗН Шаргородської РДА виплачену на дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, тимчасову державну допомогу за період з 01.12.2011 року по 20.11.2014 року, що була призначена на підставі «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме», в сумі 8255,24 грн. Суду пояснили, що оскільки розмір аліментів, стягнутих судом з відповідача на утримання дитини ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі був меншим 30 відсотків прожиткового мінімуму внаслідок того, що останній не міг утримувати дитину, то, з метою недопущення порушення охоронюваних Конституцією України, Конвенцією про права дитини, ЗУ «Про охорону дитинства» прав дитини, при зверненні матері дитини в УСЗН було призначено державну тимчасову допомогу. Відповідно до ст.181 СК України ця виплачена допомога підлягає стягненню з відповідача. Просили позов задовольнити в обсязі зменшених позовних вимог, а також стягнути з відповідача судовий збір.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Чаленко Н.В. в судовому засіданні позов не визнали, просили в його задоволенні відмовити, зсилаючись на те, що вони вважають, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку КАС України, про що ними було заявлено клопотання, в задоволенні якого судом відмовлено 30.01.2015 року. Проте, вони наполягають, що з цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, відповідач та його представник пояснили, що позов не підлягає задоволенню, оскільки відповідач не ухилявся від сплати аліментів, вже до кінця 2008 року після хвороби працевлаштувався, працював, з його заробітку утримувалися аліменти. Виконавча служба, яка проводила стягнення аліментів з відповідача, та стягувач аліментів ОСОБА_4 були повідомлені про те, що до 2010 року він працював, був спроможний сплачувати аліменти. Стягувач аліментів ОСОБА_4 не зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, а сам відповідач не міг звернутися з таким позовом, оскільки не міг би бути у справі позивачем, так як є платником аліментів. З відповідним позовом може звернутися тільки стягувач аліментів. Законодавством України це питання, на їх думку, не врегульовано. При цьому відповідач, знаючи і розуміючи, що коштів, які стягуються з нього на утримання дитини, недостатньо, надавав періодично колишній дружині кошти, оплачував перебування сина в дитячому садочку, придбавав необхідні речі на прохання дитини, проте, не зберігав жодних чеків, квитанцій.

Крім того вважають, що позивач - УСЗН Шаргородської РДА, в порушення «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме», належним чином не перевірив обставини і підстави для призначення та виплати цієї допомоги, безпідставно нараховував допомогу дитині, знаючи із довідок виконавчої служби про те, що відповідач працює, аліменти сплачує, заборгованості не допускає. Оскільки обов'язок доказування лежить на позивачеві, то вважають, що позивачем не обґрунтовано позовні вимоги, оскільки представлено неналежні та недопустимі докази, зокрема, в заявах ОСОБА_4 до позивача про призначення соціальної допомоги не вказано виду цієї допомоги, а зазначено лише слово «аліменти», тоді як «Порядком призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме» не передбачено такого виду допомоги. Ці докази суд, на їх думку, не може брати до уваги.

Вирішуючи спір, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.02.2008 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 100 гривень щомісячно, починаючи з 05.02.2008 року і до досягнення дитиною повноліття, з наступною індексацією зазначеного розміру відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року в редакції Закону від 06.02.2003 року. При цьому, в мотивувальній частині рішення судом обґрунтовано розмір стягнутих аліментів наступним: оскільки на час розгляду справи в суді дохід відповідача був не стабільний, мінливий, а також, у зв'язку із тим, що відповідач захворів у 2007 році і продовжував хворіти на час розгляду справи, що він не працював, на обліку у Шаргородському районному центрі зайнятості не перебував, не має власного житлового будинку та майна, а проживає разом із батьками, тому він не спроможний сплачувати аліменти в розмірі, визначеному позивачкою, і розмір аліментів на дитину, які слід стягнути з відповідача, повинен бути в сумі 100 грн. щомісячно, починаючи з 5.02.2008 року, тобто з часу пред'явлення позовної зави до суду, відповідно до ст.191 СК України, до досягнення дитиною повноліття (а.с.127-128).

По вказаному рішенню Шаргородським районним судом 28.02.2008 року видано виконавчий лист (а.с.70).

Рішення суду від 28.02.2008 року перебуває на виконанні у ВДВС Шаргородського РУЮ, відповідач продовжує сплачувати аліменти в розмірі 100 грн. щомісячно, що не заперечується сторонами.

Розмір аліментів, визначений судом у рішенні від 28.02.2008 року у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, що передбачений частиною другою статті 182 СК України, а саме - 100 гривень, тобто менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Починаючи з лютого 2008 року і по даний час на дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за періодичними зверненнями матері останнього ОСОБА_4 позивачем нараховується і сплачується тимчасова допомога на підставі «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме».

Так, ОСОБА_4 на дитину ОСОБА_5 на підставі:

- розпоряджень УСЗН від 06.10.2011 року та від 01.01.2012 року з 01.12.2011 року призначено тимчасову допомогу в розмірі по 194,33 грн., з 01.01.2012 по 29.02.2012 року - по 201,23 грн. на місяць (а.с.32-33);

- рішенням про призначення допомоги від 02.04.2014 року призначено тимчасову допомогу з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року в сумі 167,90 грн., з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року в сумі по 173,30 грн. на місяць, з 01.07.2012 року по 31.08.2012 року в сумі по 175,10 грн. на місяць (а.с.28);

- рішенням про призначення допомоги від 03.10.2012 року призначено тимчасову допомогу в сумі 175,10 грн. з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року, в сумі по 179 грн. на місяць з 01.10.2012 року по 30.11.2012 року, в сумі по 188,30 грн. на місяць з 01.12.2012 року по 28.02.2013 року, яку перераховано на підставі розпорядження від 01.01.2013 року з 01.01.2013 року по 28.02.2013 року - в сумі по 191,60 грн. на місяць (а.с.137, 136);

- рішенням про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 04.04.2013 року призначено тимчасову допомогу в сумі по 191,60 грн. на місяць з 01.03.2013 року по 31.08.2013 року (а.с.19);

- рішенням про призначення допомоги від 08.10.2013 року призначено тимчасову допомогу з 01.09.2013 року по 01.09.2013 року в сумі 208,27 грн. у зв'язку із зміною віку дитини і зміною у зв'язку із цим розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (208,27 грн. : 30 днів = 6,94 грн. за 01.09.2013 року), з 02.09.2013 року по 30.11.2013 року в сумі 279,67 грн. на місяць (279,67 грн. : 30 днів х 29 днів =270,34 грн. - виплачено з 02.09.2013 року по 30.09.2013 року, а всього за вересень 2013 року виплачено - 6,94+270,34=277,28 грн.), в сумі по 302,47 грн. з 01.12.2013 року по 28.02.2014 року щомісячно (а.с.15);

- рішенням про призначення допомоги від 18.03.2014 року призначено тимчасову допомогу в сумі 302,47 грн. на місяць з 01.03.2014 року по 31.08.2014 року (а.с.11);

- рішенням про призначення допомоги від 25.09.2014 року призначено тимчасову допомогу в сумі 269,13 грн. щомісячно з 01.09.2014 року по 28.02.2015 року (в тому числі по 30.11.2014 року - в межах позовних вимог) (а.с.6).

Враховуючи, що прокурором Шаргородського району позов до суду в інтересах УСЗН подано 17.12.2014 року, а в судовому засіданні 06.02.2015 року зменшено позовні вимоги в межах строків позовної давності, проте прокурор просить проводити стягнення - з 01.12.2011 року, то суд вважає, що за грудень 2011 року можна враховувати сплату на дитину тимчасової допомоги тільки за півмісяця, тобто в сумі 194,33 грн. : 2 = 97,17 грн.

Вказана вище тимчасова допомога на дитину ОСОБА_5 призначена в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.

Таким чином, судом встановлено, що станом на 01 грудня 2014 року з 17.12.2011 року ОСОБА_4 отримала на дитину ОСОБА_5 тимчасову допомогу в сумі 8158,07 грн. за рахунок коштів держави, що підтверджується зазначеними вище рішеннями та розпорядженнями про призначення і виплату тимчасової допомоги, а також розрахунком позивача (а.с.96) та довідкою Управління соціального захисту населення Шаргородської РДА за № 01-10/274 від 05.02.2015 року (а.с.140).

Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати дитину, його виконання та щодо виплати тимчасової державної допомоги на дитину у зв'язку із невиконанням обов'язку батьків утримувати дитину з підстав, коли батьки ухиляються віл сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме. Вказані правовідносини регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» та Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, що ратифікована Постановою ВР України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, які є частиною національного законодавства України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства», «Порядком призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме», затвердженим Постановою КМУ від 22.02.2006 року за №189.

Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України та роз'ясненнями, що містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні та суспільні інтереси (ч.2 ст.3 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

Відповідно до ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статтею 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 180 СК України, передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова допомога, яка не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей (ч.ч.8, 9 ст.181 СК України).

За правилами пункту 8 «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року за №189, тимчасова допомога призначається в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, що передбачений частиною другою статті 182 СК України, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.

Згідно з ч.10 ст.181 СК України суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з положеннями ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, відповідно до положень ч.4 ст.212 ЦПК України, результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, і, враховуючи, що держава, яка несе субсидіарний (додатковий) обов'язок щодо надання дитині матеріального забезпечення, виконала його шляхом призначення і виплати тимчасової матеріальної допомоги за рахунок коштів Державного бюджету України на дитину ОСОБА_5, і має право вимагати стягнення з платника аліментів ОСОБА_2 до Державного бюджету України наданої дитині тимчасової допомоги за період з 17.12.2011 року по 30.11.2014 року у судовому порядку, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Прокурор та представник позивача наполягали на задоволенні позовних вимог про стягнення в Державний бюджет виплаченої тимчасової допомоги на дитину ОСОБА_5 в межах строків позовної давності - з 01.12.2011 року по 30.11.2014 року в сумі 8255,24 грн., оскільки відповідач надавав дитині матеріальне утримання у виді аліментів за рішенням суду в сумі 100 грн., що менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи, що усі обставини, які становлять предмет доказування, мають бути підтверджені визначеними у ч.2 ст.57 ЦПК України засобами доказування, суд вважає достовірно встановленими лише ті факти та обставини, які визнаються обома сторонами та підтверджуються письмовими доказами. Зокрема, що ОСОБА_2 сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_6 за рішенням Шаргородського районного суду від 28.02.2008 року в твердій грошовій сумі в розмірі 100 грн. на місяць, оскільки на час ухвалення рішення судом було визначено його неспроможність утримувати дитину, що УСЗН Шаргородської РДА сплачував на дитину тимчасову допомогу відповідно до «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року за №189, стягнення якої є предметом даного спору, що відповідач і надалі після рішення суду сплачує аліменти в розмірі 100 грн., з приводу зміни розміру аліментів ні відповідач, ні стягувачка аліментів з позовом до суду не зверталися.

З огляду на те, що судом встановлено той факт, що відповідач добровільно не відшкодував державі понесені нею витрати на виплату тимчасової допомоги на утримання його дитини, то позов підлягає частковому задоволенню на суму 8158,07 грн.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи з таких розрахунків:

- з 17.12.2011 року по 31.12.2011 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 97,17 грн.;

- з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 2161,86 грн. (201,23 +201,23 +167,90 +173,30 +173,30 +173,30 +175,10 +175,10 +175,10 +179 +179 + 188,30 = 2161,86);

- з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 2671,89 грн. (191,60 + 191,60 + 191,60 + 191,60 + 191,60 + 191,60 + 191,60 + 191,60 + 277,28 +279,60 + 279,60 + 302,47=2671,89 грн.);

- з 01.01.2014 року по 30.11.2014 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 3227,15 грн. (302,47 + 302,47 + 302,47 + 302,47 + 302,47 + 302,47 + 302,47 + 302,47 + 269,13 + 269,13 + 269,13 =3227,15 грн.);

- 97,17 грн. +2161,86 грн. +2671,89 грн. +3227,15 грн. =8158,07 грн.

При цьому, суд враховує, що позивачем надано суду переконливі, належні та допустимі докази, які не викликають у суду сумніву, про виплату дитині ОСОБА_5 тимчасової допомоги на вказану вище суму, якими є розпорядження та рішення УСЗН про виплату допомоги, тоді як відповідач та його представник не представили переконливих доказів на спростування позовних вимог, обґрунтовували свої заперечення проти позову припущеннями щодо належності спору до компетенції адміністративного суду, щодо відсутності доказів підставності і необхідності призначати і виплачувати допомогу на утримання дитини відповідача та щодо неналежності як доказів заяв ОСОБА_4 про призначення тимчасової допомоги. До того ж, на виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, суд під час розгляду справи сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, за клопотаннями сторін витребував та вивчив докази, тому, ні позивач, ні відповідач, в силу вимог ст.3 ЦПК України, не були позбавлені судом захисту їх прав та інтересів.

Таким чином, аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що позов прокурора Шаргородського району підлягає частковому задоволенню на суму 8158,07 грн.

При цьому, до вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (остаточне - 17.06.2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу ствердження відповідача та його представника про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами КАС України, оскільки, згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «По деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», «якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК. Ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права».

З матеріалів цивільної справи вбачається, що спір виник із сімейних правовідносин щодо сплати аліментів, який регулюється нормами СК України, а предметом заявленого позову прокурором Шаргородського району в інтересах УСЗН Шаргородської РДА є стягнення з відповідача сплачених позивачем сум тимчасової допомоги на дитину, у зв'язку із неспроможністю відповідача утримувати дитину, яка підлягає стягненню з платника аліментів на підставі ст.181 СК України та поверненню в Державний бюджет України.

Відтак, суд вважає, що, хоча в означеному спорі бере участь суб'єкт владних повноважень - УСЗН Шаргородської РДА, який, відповідно до Положення про УСЗН Шаргородської РДА, затвердженого розпорядженням голови РДА від 21.05.2013 року за №94, забезпечує, в тому числі, призначення та виплату адресних соціальних допомог, компенсацій, встановлених законодавством, надання, відповідно до законодавства, державної допомоги сім'ям з дітьми, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, але вказаний спір не є публічно-правовим і управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, що дає підставу зробити висновок про те, що це спір про право цивільне, який слід розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

При цьому, суд констатує той факт, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі з тієї підстави, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, розглянуто судом в судовому засіданні 30.01.2015 року. Ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання і роз'яснено, що заперечення на ухвалу суду від 30.01.2015 року може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду (а.с.121-122).

Також, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, ствердження відповідача та його представника про те, що УСЗН безпідставно нараховувало кошти тимчасової допомоги на утримання дитини ОСОБА_5, не перевіривши обставини спроможності відповідача утримувати дитину, його працевлаштування, оскільки питання про підстави нарахування вказаної тимчасової допомоги не є предметом даного спору. Предметом спору є стягнення уже виплаченої тимчасової державної допомоги на дитину. Відповідач до суду із позовом до УСЗН про правильність і підставність нарахування сум тимчасової державної допомоги на утримання свого сина не звертався, що стверджував у судовому засіданні. Також, із зустрічним позовом про вирішення цього питання у даній справі не звертався, не дивлячись на те, що судом йому роз'яснювалося його право подати зустрічний позов.

Крім того, суд не приймає до уваги ствердження відповідача та його представника про те, що не можуть братися судом до уваги як належні та допустимі докази при вирішенні спору заяви ОСОБА_4 про нарахування тимчасової державної допомоги на дитину ОСОБА_5, які не відповідають законодавству і в них замість виду допомоги зазначено «аліменти», оскільки питання про підстави нарахування вказаної тимчасової допомоги не є предметом даного спору.

До того ж, суд відхиляє посилання відповідача та його представника на те, що відповідач, як платник аліментів, не міг і не може звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів, і що з таким позовом може звернутися до суду тільки стягувач ОСОБА_4, оскільки нормами ст.192 СК України встановлено, що з позовом про зміну розміру аліментів можуть звернутися як платник, так і одержувач аліментів.

Суд відхиляє також посилання відповідача на те, що ним, крім аліментів, на утримання сина надавалися кошти, проводилися сплати за перебування дитини в дитячому садочку, придбавалися необхідні речі, оскільки відповідач не довів ці обставини належними та допустимими доказами.

Підлягають стягненню з відповідача на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в силу вимог ст.88 ЦПК України, в сумі 243,60 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 6, 10, 11, 15, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.ст. 51, 55 Конституції України, ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.180, 181 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», суд,

вирішив:

Позов прокурора Шаргородського району в інтересах Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 12899,85 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області (р/р 35414022014100, МФО 802015, код 03191756) кошти в сумі 8158 (вісім тисяч сто п'ятдесят вісім) гривень 07 копійок в рахунок сплаченої тимчасової державної допомоги на дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.

В решті позову прокурора Шаргородського району в інтересах Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок в дохід держави (рахунок №31210206700687).

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя