Ухвала

від 11.03.2015 по справі 152/2241/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/2241/14-ц Провадження № 22-ц/772/949/2015Головуючий в суді першої інстанції Славінська Н. Л. Категорія 29Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Матківської М.В., Марчук В.С.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю: прокурора Ярмощук В.П., відповідача ОСОБА_2 -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом прокурора Шаргородського району в інтересах Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В грудні 2014 року прокурор Шаргородського району в інтересах Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.02.2008 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі по 100 грн. щомісячно, починаючи з 01.02.2008 року і до досягнення дитиною повноліття.

Оскільки щомісячна сума аліментів, яку сплачує ОСОБА_2, менша від мінімального розміру аліментів на одну дитину, ОСОБА_3 звернулась до УСЗН Шаргородської РДА та їй з 01.02.2008 року на дитину призначено тимчасову допомогу на підставі п.8 «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме», відповідно до якого якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на дитину, передбаченого ч. 2 ст. 182 СК України, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку. Станом на 01.12.2014 року ОСОБА_3 отримала в УСЗН Шаргородської РДА допомогу на загальну суму 12899,85 грн.

З урахуванням зменшених позовних вимог просили стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави в особі Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації кошти в сумі 8255,24 грн. та стягнути судові витрати.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області кошти в сумі 8158 (вісім тисяч сто п'ятдесят вісім) гривень 07 копійок в рахунок сплаченої тимчасової державної допомоги на дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме. В решті позову відмовлено.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2015 року скасувати та провадження у справі закрити.

Колегія суддів, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.02.2008 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 100 гривень щомісячно, починаючи з 05.02.2008 року і до досягнення дитиною повноліття, з наступною індексацією зазначеного розміру відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року в редакції Закону від 06.02.2003 року (а.с.127-128).

28.02.2008 року видано виконавчий лист по рішенню Шаргородського районого суду та перебуває на виконанні у ВДВС Шаргородського РУЮ, відповідач продовжує сплачувати аліменти в розмірі 100 грн. щомісячно (а.с.70).

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст.184 СК України якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Як вбачається розмір аліментів, визначений судом у рішенні від 28.02.2008 року у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, що передбачений ч.2 ст.182 СК України, тобто 100 гривень, що менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З лютого 2008 року і по теперішній час на дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за періодичними зверненнями матері ОСОБА_3 позивачем нараховується і сплачується тимчасова допомога на підставі «Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідоме».

Відповідно до ст. 181 СК України, якщо батьки ухиляються від сплати аліментів, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Згідно п.8 постанови КМУ України № 189 від 22.02.2006 року «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме», тимчасова допомога призначається в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, що передбачений частиною другою статті 182 СК України, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку. Стягнуті кошти зараховуються до Державного бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі розпоряджень УСЗН з 01.12.2011 року призначено тимчасову допомогу в розмірі по 194,33 грн., з 01.01.2012 по 29.02.2012 року - по 201,23 грн. на місяць (а.с.32-33); рішенням від 02.04.2014 року призначено тимчасову допомогу з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року в сумі 167,90 грн., з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року в сумі по 173,30 грн. на місяць, з 01.07.2012 року по 31.08.2012 року в сумі по 175,10 грн. на місяць (а.с.28); рішенням від 03.10.2012 року призначено тимчасову допомогу в сумі 175,10 грн. з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року, в сумі по 179 грн. на місяць з 01.10.2012 року по 30.11.2012 року, в сумі по 188,30 грн. на місяць з 01.12.2012 року по 28.02.2013 року, яку перераховано на підставі розпорядження від 01.01.2013 року з 01.01.2013 року по 28.02.2013 року - в сумі по 191,60 грн. на місяць (а.с.136- 137); рішенням про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 04.04.2013 року призначено тимчасову допомогу в сумі по 191,60 грн. на місяць з 01.03.2013 року по 31.08.2013 року (а.с.19); рішенням від 08.10.2013 року призначено тимчасову допомогу з 01.09.2013 року по 01.09.2013 року в сумі 208,27 грн. у зв'язку із зміною віку дитини і зміною у зв'язку із цим розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, з 02.09.2013 року по 30.11.2013 року в сумі 279,67 грн. на місяць, в сумі по 302,47 грн. з 01.12.2013 року по 28.02.2014 року щомісячно (а.с.15); рішенням від 18.03.2014 року призначено тимчасову допомогу в сумі 302,47 грн. на місяць з 01.03.2014 року по 31.08.2014 року (а.с.11); рішенням від 25.09.2014 року призначено тимчасову допомогу в сумі 269,13 грн. щомісячно з 01.09.2014 року по 28.02.2015 року (в тому числі по 30.11.2014 року - в межах зменшених позовних вимог (а.с.6).

Відповідно до розрахунків з 17.12.2011 року по 31.12.2011 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 97,17 грн.; з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 2161,86 грн.; з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 2671,89 грн.; з 01.01.2014 року по 30.11.2014 року УСЗН сплачено допомоги в сумі 3227,15 грн., що разом складає 8158,07 грн.

Судом першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_3 за період з грудня 2011 року по листопад 2014 року отримала тимчасову державну допомогу на утримання дитини ОСОБА_5 в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку, а саме 8158,07 грн., то за таких обставин суд вважає, що дані кошти підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь держави в особі Управління соціального захисту населення Шаргородської районної державної адміністрації.

Спростовуються доводи апеляційної скарги, щодо підсудності даної цивільної справи та закриття провадження у справі, наступним:

Частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями частини 4 ст.50 КАС України передбачені випадки, коли громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2014 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснено, що ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Як вбачається спір виник із сімейних правовідносин щодо сплати аліментів, який регулюється нормами Сімейного кодексу України, так як в зв'язку з тим, що щомісячна сума аліментів, яку сплачує ОСОБА_2, менша від мінімального розміру аліментів на одну дитину, як встановлено судом позивачем була виплачена тимчасова допомога на дитину в розмірі 8158,07 грн. за період з грудня 2011 року по листопад 2014 року, яка підлягає стягненню з платника аліментів та поверненню в Державний бюджет України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що хоча в даному спорі бере участь суб'єкт публічного права, однак даний спір не є публічно-правовим і управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, що дає зробити висновки про те, що це спір про право цивільне, який слід розглядати в порядку цивільного судочинства, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи відсутня заява про зменшення позовних вимог з 12899,85 грн. до 8255,24 грн. та що суд першої інстанції з власної ініціативи стягнув суму заборгованості в розмір 8158,07 грн., а не ту що просив позивач є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Звукозаписом судового засідання від 06.02.2015 року підтверджується що прокурор та позивач зменшили свої позовні вимоги з 12899,85 грн. до 8255,24 грн. надавши при цьому довідку №01-10/274 від 05.02.2015 року з якої вбачається, що за період 01.12.2011 року по 30.11.2014 року ОСОБА_3 було виплачено допомогу на суму 8255,24 грн. (а.с.140), в свою чергу відповідач та його представник висловили думку відносно зменшення вказаної суми. Крім того, ч.2 ст.31 ЦПК України не передбачено обов'язкового подання заяви про зменшення позовних вимог у письмовій формі.

Стягуючи суму заборгованості 8158,07 грн. суд першої інстанції вірно виходив з того, що позов прокурором Шаргородського району подано до суду в інтересах УСЗН 17.12.2014 року, а тому за грудень 2011 року слід враховувати сплату на дитину тимчасової допомоги тільки за півмісяця, тобто в сумі 97,17 грн. (194,33 грн./2 = 97,17грн.).

Відповідно до ст..308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовано фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Інші доводи апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Матківська М.В.

Марчук В.С.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.