Ухвала

від 22.01.2015 по справі 826/4888/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2015 р. м. Київ К/800/56381/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дабл-Ю Нет Україна" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014

у справі № 826/4888/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Дабл-Ю Нет Україна"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Дабл-Ю Нет Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про податкових повідомлень-рішень: № 100426552208 від 06.12.2013; № 100526552208 від 06.12.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2014 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення № 100426552208 від 06.12.2013 та № 100526552208 від 06.12.2013.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2014 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Нордекс Компані ЛТД", ТОВ „НТТП Контурвент" за період з 01.01.2012 по 30.06.2013 та складено акт № 674/26-55-22-08/37002401 від 21.11.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 100426552208 від 06.12.2013, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 186652 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46663 грн.; № 100526552208 від 06.12.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 177764 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 88883 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, до складу валових витрат безпідставно віднесені витрати по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ „Нордекс Компані ЛТД", ТОВ „НТТП Контурвент" на загальну суму 888817 грн. та занижено податок на прибуток на суму 186652 грн.; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 185 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 177763, 34 грн.

Зазначені порушення обґрунтовані з боку відповідача наявністю порушень податкового законодавства з боку підприємств-постачальників позивача - ТОВ „Нордекс Компані ЛТД" та ТОВ „НТТП Контурвент".

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а"). За змістом п. 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для формування податкового кредиту по податку на додану вартість платник повинен підтвердити належними та достовірними документами факт придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях та пред'явити оформлені належним чином податкові накладні, складені постачальником з урахуванням сум податку на додану вартість.

Усі здійснювані платником господарські операції мають опосередковуватися складенням первинних документів, що відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Подання платником належним чином оформлених документів, передбачених законодавством у сфері оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе, що відомості у цих документах є неповними, недостовірними та (або) протирічливими.

Відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Отже, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Крім того,як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, у розглядуваному випадку висновок податкового органу (з яким погодилися попередні судові інстанції) про те, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснювалась без наміру створення правових наслідків, мотивований порушеннями, допущеними контрагентом позивача, тобто третьою особою, а саме здійснення контрагентом позивача фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля з метою надання податкової вигоди третім особам.

Відповідачем не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків та\або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності зазначених контрагентів.

Крім того, на момент виписки на адресу позивача вказаної податкової накладної його контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

За таких обставин у судів були відсутні підстави для невизнання поданих позивачем первинних документів (видаткової та податкової накладних, товарно-транспортної накладної, платіжного доручення, тощо), які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст та обсяг спірних операцій, як неналежне документальне підтвердження їх виконання.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дабл-Ю Нет Україна" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 у справі № 826/4888/14 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду від 05.06.2014 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дабл-Ю Нет Україна" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 у справі № 826/4888/14 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду від 05.06.2014 у справі № 826/4888/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко