Ухвала

від 22.01.2015 по справі 826/6458/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/800/54878/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 22.01.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014

у справі № 826/6458/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Т.Д."

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного

управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Т.Д." звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення - рішення №0008352201 від 04.10.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2014 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення №0008352201 від 04.10.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанов суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ „Еворі Інвестмент", ТОВ „Дайнер Консалт", ТОВ „Ланіс Менеджмент" за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, ТОВ „Каманбуд" за період з 01.01.2012 по 30.06.2012, ПП „Київжитлоспецсервіс" за період з 11.08.2009 по 30.06.2012, ТОВ „Європейські ділові рішення" за квітень 2012 року та складено акт №505/22-2-34477162 від 20.09.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0008352201 від 04.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 1438615 грн.: основний платіж 1150892 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 287723 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість за перевірений період на загальну суму 1150892 грн., зазначене порушення обґрунтовано неможливістю проведення зустрічної звірки контрагентів позивача - ТОВ „Еворі Інвестмент", ТОВ „Дайнер Консалт", ТОВ „Ланіс Менеджмент", ТОВ „Каманбуд", ПП „Київжитлоспецсервіс" та ТОВ „Європейські ділові рішення", також останні відсутні за місцезнаходженням, не мають достатніх потужностей та можливостей для здійснення господарської діяльності та допустили порушення вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з вище зазначеними контрагентами.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами апеляційної інстанції встановлено, що всі договори та документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України, доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано та вони недійсними (фіктивними) в судовому порядку не визнавалися.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача.

Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правовідносини з контрагентами позивачем в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку.

Податкові накладні відповідають вимогам, поставленим чинним законодавством до первинних документів та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

На момент здійснення правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстровані як платники податку на додану вартість.

З огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 у справі № 826/6458/14 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 у справі № 826/6458/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко