Ухвала

від 22.01.2015 по справі 2а-332/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/9991/24516/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К .Ю .

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 22 .0 1.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012

у справі № 2а-332/11/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

до Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут і захист"

про сплату податкових зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (правонаступник - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут і захист" (правонаступник - Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Добробут і захист") про сплату податкових зобов'язань в сумі 4767882 грн. згідно рішень від 15.10.2010 №1/2201/3157/1133 та №2/2201/3157/1133 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2010 та складено акт №151/2201/31571133 від 24.09.2010.

За результатами перевірки позивачем прийняті рішення: №1/2201/31571133 від 15.10.2010; №2/2201/31571133 від 15.10.2010, якими визначено Відповідачу податкові зобов'язання із застосуванням звичайних цін відповідно з податку на прибуток в сумі 2792128 грн.: 1396064 грн. основний платіж, 1396064 грн. штрафні (фінансові) санкції та з податку на додану вартість в сумі 1973727 грн.: 987112 грн. основний платіж, 986615 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення відповідачем пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 та пп. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", завищено валовий дохід від діяльності іншої ніж страхова за 2009 рік на 5584256, 83грн., п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість на 986117, 70 грн.

В ході перевірки встановлено, що на балансі Відповідача знаходилися будівлі та споруди, загальною площею 19769, 5 кв.м., розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, вул. Пивоварна, ж/м "Чорноморка", 9 "а", що належали відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2004.

Вартість нерухомого майна відповідно до договору купівлі-продажу від 10.03.2004 складала 522330 грн.

10.03.2004 року придбане нерухоме майно прийнято відповідачем на баланс за ціною 440498, 30 грн.

Нерухоме майно у перевіряємий період, надавалося відповідачем в оренду ТОВ „Універсалпром", що підтверджується договором оренди нежитлових приміщень № 4 від 30.03.2007.

Відповідно до договору про відшкодування вартості поліпшеного орендованого майна від 02.07.2007 та податкової накладної від 02.07.2007 № 35 відповідачем відшкодовано вартість поліпшених орендованих приміщень в сумі 1293872, 76 грн., в тому числі податок на додану вартість 215645, 46 грн.

Таким чином, балансова вартість нерухомого майна збільшилася до 1518725, 60 грн.

За період з 10.03.2004 по 27.05.2009 відповідачем нараховано амортизаційні відрахування на суму 215171, 46 грн., у зв'язку з чим балансова вартість нерухомого майна станом на 27.05.2009 склала 1303554, 14 грн.

27.05.2009 відповідачем здійснено продаж вказаного нерухомого майна ТОВ „Авпром-ЮГ", що підтверджується договором купівлі-продажу, вартість об'єкта склала 1313000 грн. в тому числі податок на додану вартість 218833, 33 грн.

В ході проведення перевірки з метою встановлення ринкової вартості даного нерухомого майна позивачем 13.09.2010 керівникові ТОВ „Консалтингова компанія «Самсон" направлено запит з приводу надання інформації щодо вартості 1 кв.м. приміщення, розташованого по вул. Пивоварна, ж/м „Чорноморка", с. Мізікевича, Одеська область або поблизу прилеглих територій, за травень 2009 року.

Згідно довідки №03-75/10 від 16.09.2011, наданої ТОВ „Консалтингова компанія „Самсон", найбільш імовірний діапазон вартості 1 кв.м. вищезазначеної нерухомості на травень 2009 року становить від 48 доларів США до 334 доларів США (з ПДВ).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем публічно оголошено на а.с.74 газети "Авізо" Київ №34 від 08.05.2009 про продаж нежитлових приміщень за початковою ціною 1313000 грн.

За загальним правилом, установленим пунктом 4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 8-2.3 та 9.3 цього Закону.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за яким здійснювався продаж відповідачем нежитлових приміщень на підставі інформації ТОВ „Консалтингова компанія „Самсон" про найбільш імовірний діапазон вартості 1 кв.м. вищезазначеної нерухомості на травень 2009 року, податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо.

Крім того, згідно з пунктом 1.18 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до підпункту 4.3.5 пункту 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3 цього пункту.

Отже, Відповідачем продаж вищевказаного об'єкта нерухомості здійснювався шляхом прилюдного оголошення умов продажу, а тому, за правилами пп. 1.20.2, пп. 1.20.3 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", звичайна ціна даного нерухомого майна становить 1313000 грн.

За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до Закону.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що податковим органом не було дотримано при реалізації своїх повноважень щодо донарахування податкових зобов'язань позивачу внаслідок визначення звичайних цін встановленого законом способу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2а-332/11/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2а-332/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко