Ухвала

від 26.01.2015 по справі 2а-16482/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2015 року м. Київ К/800/57824/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., за участю секретаря:Руденко А.М., за участю представників позивача:Глуховської О.Є., відповідача: прокурора:Скрипнікової В.С., Чубенка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 р.

у справі №2а-16482/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрім ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екстрім ЛТД" (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 р., позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 р. №0006942308/0, зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 3,40 грн. на користь позивача за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 31.08.2010 р. за результатами невиїзної перевірки позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «РК Риком» за квітень та червень 2010 року відповідачем складено акт № 2252/23-08/30972222, яким встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму у розмірі 2 495 458, 96 грн.

На підставі висновків акту перевірки 15.09.2010 р. відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0006942308/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 495 459 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 748 638 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, підставою для висновку про порушення позивачем пп.7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, завищення податкового кредиту стала встановлена контролюючим органом нікчемність Договорів на поставку обладнання від 30.03.2010 №30/03-10, від 01.04.2010 № 01/04-10, від 07.04.2010 № 07/04-10, від 30.04.2010 № 30/04-10, від 12.05.2010 № 12/05-10 та від 27.05.2010 № 27/05-10 з ТОВ «РК Риком», на підставі яких позивачу поставлено відповідні товари (обладнання в асортименті, зокрема, комплекти до щита розподільного, дизель-генератори). При цьому, такий висновок обґрунтований отриманням акту від 25.08.2010 р. № 809/1507/33405558 про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання податкових декларацій, розрахунків ТОВ «РК Риком», в якому зазначено, зокрема, що останнім не подано декларацію з податку на додану вартість за квітень та червень 2010 року, а також, що позивач згідно з базою даних «АІС співставлення ПЗ та ПК» має розбіжності з ТОВ «РК Риком», а саме ТОВ «РК Риком» не задекларовано та не відображено податкові зобов'язання по ТОВ «Екстрім ЛТД» на загальну суму ПДВ у розмірі 2 495 458,96 грн.

Утім, із наведеними доводами податкової інспекції не погодились попередніх судові інстанції, вказавши, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «РК Риком» податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

При цьому пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «РК Риком», як то - договорами виконання робіт та поставки від 30.03.2010 р. № 003ДГ/2010, від 30.04.2010 р. № 30/04/10 та від 12.08.2010 р. №25.12/08-2, укладеними між позивачем та ТОВ «Де Ново», ЗАТ «СВС-Днепр», ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», рахунками-фактурами, відомостями про вантаж, специфікаціями, попередніми калькуляціями, видатковими та товарно-транспортними накладними, а також платіжними документами до них, з метою виконання яких здійснювались спірні господарські операції; договорами оренди, свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, які підтверджують наявність у позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, в тому числі для зберігання поставленого ТОВ «РК Риком» товару, а також його транспортування, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Слід також зазначити, що недекларування контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість не свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 р. у справі №2а-16482/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук