Постанова

від 15.01.2015 по справі 826/16887/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2015 року 15:45 № 826/16887/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Интерпалета-Плюс» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за участю представників:

від позивачаАронович Ф.М. (довіреність) від відповідачаБезсмертна М.Т. (довіреність) ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Интерпалета-Плюс» (надалі - Позивач/ТОВ «Интерпалета-Плюс») до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0005612208 від 11.08.2014 р.;

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0005622208 від 11.08.2014 р.;

3. Стягнути судові витрати на користь Позивача за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2014 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні в порядку, передбаченому положеннями ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), було допущено процесуальне правонаступництво, зокрема, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було замінено на ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначає про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення 11.08.2014 р. податкових повідомлень-рішень №0005612208 та №0005622208.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми Закону України ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 р. (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Крім того, у судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_4 (директор ТОВ «Интерпалета-Плюс»), яка повідомила про порядок укладення договорів, а також надала пояснення про результати виконання сторонами умов таких договорів.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано - 23.01.2015 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників сторін та свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Интерпалета-Плюс» (код ЄДРПОУ 37849072) зареєстроване 25.08.2011 р. Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 26.08.2011 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Основним видом діяльності Позивача відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АА №389567 є оптова торгівля деревиною.

Поряд із цим, у період з 11.07.2014 р. по 17.07.2014 р. на підставі письмового повідомлення №181/26-58-22-08-09 від 07.07.2014 р. та наказу №1692 від 07.07.2014 р., виданих ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, а також у зв'язку із надходженням постанови від 06.05.2014 р. слідчого з ОВС першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві та листа ОУ ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1353/7/26-54-07-06, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 та пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.79.1 та п.79.2 ст.79 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Интерпалета-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість (надалі - ПДВ) за період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р. при взаємовідносинах з ТОВ «Міка Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс», за результатами якої складений акт №21/26-58-22-08-11/37849072 від 24.07.2014 р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Интерпалета-Плюс» (код ЄДРПОУ 37849072) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «Мікас Плюс» (код ЄДРПОУ 38148234) та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» (код ЄДРПОУ 37037062) за період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р.» (надалі - Акт перевірки №21), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 та п.201.6 ст.201 ПК України, що призвело до заниження розміру ПДВ на загальну суму 3 156 444,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, в т.ч.: за жовтень 2012 р. - на суму 96 086,00 грн.; за листопад 2012 р. - на суму 108 274,00 грн.; за січень 2013 р. - на суму 141 969,00 грн.; за лютий 2013 р. - на суму 170 537,00 грн.; за березень 2013 р. - на суму 169 034,00 грн.; за квітень 2013 р. - на суму 214 886,00 грн.; за травень 2013 р. - на суму 215 677,00 грн.; за червень 2013 р. - на суму 238 702,00 грн.; за липень 2013 р. - на суму 308 172,00 грн.; за серпень 2013 р. - на суму 300 747,00 грн.; за вересень 2013 р. - на суму 317 122,00 грн.; за жовтень 2013 р. - на суму 359 457,00 грн.; за листопад 2013 р. - на суму 247 469,00 грн.; за грудень 2013 р. - на суму 268 312,00 грн.;

ь пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 та пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3 019 058,00 грн., у т.ч.: за 2012 р. - на суму 214 578,00 грн.; за 2013 р. - на суму 2 804 480,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу, ТОВ «Интерпалета-Плюс» подало до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення від 31.07.2014 р., за результатом розгляду якого рішенням податкового органу №15553/10/26-55-22-08-09 від 06.08.2014 р. «Про надання відповіді на заперечення» залишені без змін викладені в ньому висновки, а вказане заперечення - без задоволення.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №21 ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві були прийняті 11.08.2014 р. податкові повідомлення-рішення, а саме:

ь №0005622208, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3 773 823,00 грн. (з яких 3 019 058,00 грн. - за основним платежем та 754 765,00 грн. - за штрафними санкціями);

ь №0005612208, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 3 945 555,00 грн. (з яких 3 156 444,00 грн. - за основним платежем та 789 111,00 грн. - за штрафними санкціями).

В той же час, за результатами адміністративного оскарження, рішеннями ГУ Міндоходів у м. Києві №9491/10/26-15-10-06-15 від 25.09.2014 р. «Про результати розгляду первинної скарги» та ДФС України №5182/6/99-99-10-01-15 від 16.10.2014 р. «Про результати розгляду скарги» були залишені без змін прийняті ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення №0005622208 та №0005612208 від 11.08.2014 р., а скарги Позивача - без задоволення.

В той же час, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Интерпалета-Плюс» під час проведення перевірки та прийняття 11.08.2014 р. оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р. Позивач здійснював господарські операції на підставі укладених із контрагентами тотожних договорів поставки (надалі - Договори поставки), згідно із якими ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» (Постачальники) зобов'язуються поставляти на умовах, у строки та в порядку, встановлених даними Договорами, продукцію/товар (піддони дерев'яні, комплекти заготовок для виробництва дерев'яних піддонів, пиломатеріал, тощо), визначену цими Договорами та додатками до нього і передавати у власність ТОВ «Интерпалета-Плюс» (Покупець), а Покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його вартість на умовах і в порядку, визначених такими Договорами. Асортимент, кількість та ціна товару зазначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною укладених Договорів, а саме: із ТОВ «Мікас Плюс» - Договір поставки №031212-20 від 03.12.2012 р.; із ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» - Договір поставки №011012-01 від 01.10.2012 р. (додаток №1).

Так, на виконання вимог укладених Договорів поставки Постачальниками були виписані Покупцю відповідні видаткові накладні, зокрема: від ТОВ «Мікас Плюс» - на загальну суму 19 014 735,68 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 169 394,80 грн.) за січень-грудень 2013 р. (додатки №3-№4); від ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» - на загальну суму 1 226 155,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 204 359,20 грн.) за жовтень-листопад 2012 р. (додаток №1).

Водночас, на підтвердження здійснення ТОВ «Интерпалета-Плюс» оплати поставлених ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» товарів Позивачем надані суду банківські виписки (додатки №5-№6).

В той же час, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Интерпалета-Плюс» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суму ПДВ розміром 3 453 841,00 грн. та включення її до складу податкового кредиту у період з жовтня 2012 р. по січень 2014 р. на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, а саме: від ТОВ «Мікас Плюс» - суму ПДВ у розмірі 3 249 481,42 грн. (додатки №1-№3); від ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» - суму ПДВ у розмірі 204 359,20 грн. (додаток №1).

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп.«б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Разом із тим, відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, згідно із пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Разом із тим, як вбачається з Акту перевірки №21, перевіркою визначення ТОВ «Интерпалета-Плюс» податкового кредиту з ПДВ у розмірі 3 453 841,00 грн. за період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р. за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» Відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 3 156 444,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 3 156 444,00 грн.

Крім того, в ході аналізу податкової звітності з податку на прибуток податковим органом встановлено, що також не заперечується представником Позивача, що ТОВ «Интерпалета-Плюс» включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та відображено в деклараціях з податку на прибуток підприємств відповідних періодів витрати на загальну суму 15 782 220,00 грн., понесені від наступних контрагентів, а саме: від ТОВ «Мікас Плюс» - у розмірі 14 760 420,00 грн.; від ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» - на загальну суму 1 021 800,00 грн.

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, згідно із пп.14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Положенням п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р. Позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» на загальну суму 15 782 220,00 грн. Однак, перевіркою повноти визначення витрат Відповідачем встановлено їх завищення на загальну суму 15 782 220,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 3 019 058,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 04.11.2014 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання у ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» товарів із господарською діяльністю ТОВ «Интерпалета-Плюс», зокрема: звітні форми «Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за перевіряємий період; копії договорів з контрагентами за перевіряємий період; копію договору оренди нежитлових приміщень №175 від 01.10.2011 р.; копію додаткової угоди до договору оренди нежитлових приміщень №65 від 01.01.2014 р.; копію договору оренди обладнання №АР010612 від 01.06.2012 р.; відповідь Позивача на запит №1-03 від 28.03.2014 р. (та копії документів, які були додані до відповіді); декларації з ПДВ; додаток 5 до податкових декларацій з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»; декларації з податку на прибуток підприємств; належним чином засвідчені копії наступних документів (або письмові пояснення із зазначенням причин неможливості їх надання): первинних документів, що підтверджують оприбуткування, зберігання на балансі Позивача та подальше списання із балансу Позивачем отриманих під час перевіряємого періоду товарів згідно із укладеними із контрагентами Договорами поставки; витягів з журналу обліку виданих довіреностей на отримання товарів; довіреностей уповноважених представників Позивача, які отримували ТМЦ; платіжних доручень та оригіналів виписок з розрахункових рахунків Позивача, засвідчених відповідними банківськими установами, що посвідчують факти сплати Позивачем вартості придбаних товарів (послуг); податкових накладних; видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; сертифікатів якості; рахунків-фактур; оборотно-сальдових відомості по рахункам Позивача; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними розрахунковими документами, документи бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємства, тощо), наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, офісних приміщень, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; інші документи, які на думку Позивача, підтверджують реальність виконання господарських операцій за Договорами поставки.

При цьому, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

В той же час, на виконання вимог ухвали суду, Позивачем були надані документи, які, на його думку, в повному обсязі посвідчують реальність господарських операцій між ТОВ «Интерпалета-Плюс» та його контрагентами ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс», з огляду на які судом встановлено наступне.

Відповідно до умов укладених Позивачем із ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» тотожних Договорів поставки обов'язок здійснення поставки (транспортування) товарів покладається на Постачальників.

Між тим, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до п.11.1 р.11 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

При цьому, згідно із ст.1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Згідно із п.11.4 та п.11.5 р.11 Правил №363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

В п.11.5-11.7 р.11 Правил №363 передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Проте, на підтвердження реальності здійснення поставок придбаних ТОВ «Интерпалета-Плюс» за Договорами поставки товарів, Позивачем не було надано суду жодної виписаної контрагентами-постачальниками товарно-транспортної накладної, що дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій.

Крім того, згідно із п.2.5 та п.2.6 Договорів поставки з моменту передачі Постачальниками товару по видатковій накладній у власність Покупця зобов'язання Постачальників з поставки окремих партій товару вважаються виконаними. Перехід права власності на товар здійснюється в момент підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних.

Водночас, з огляду на наявні в матеріалах справи документи судом встановлено, що на виконання зазначених вище вимог Договорів поставки сторонами були підписані видаткові накладні, отримувачем товарів в яких вказано ОСОБА_4 на підставі довіреностей.

При цьому, Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 (надалі - Інструкція №99), в якій передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Так, відповідно до п.2 Інструкції №99 бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п.6 Інструкції №99).

Інструкція №99 поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які довіреності, які б посвідчували право ОСОБА_4 на отримання від Постачальників ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» товарів.

Водночас, судом не приймається до уваги наявний в матеріалах справи витяг із журналу реєстрації довіреностей за 2014 р. (додаток №4), оскільки такий витяг не посвідчує фактів видачі довіреностей ОСОБА_4 на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» у 2012 р. та 2013 р., які вказані у видаткових накладних.

Більше того, суд звертає увагу на пояснення свідка ОСОБА_4, яка повідомила про заперечення факту отримання нею особисто поставлених товарів за спірними господарськими операціями, оскільки відповідний товар приймайся заступником директора ТОВ «Интерпалета-Плюс» (її чоловіком) ОСОБА_6, однак, на підтвердження цих пояснень, а також на підтвердження дійсності займання ОСОБА_6 відповідної посади та його повноважень суду не було надано жодного доказу, такого як: наказ про прийняття на роботу, наказ про займання посади заступника директора, довіреностей.

Разом із тим, п.2.4 укладених Договорів поставки передбачено, що датою поставки товару та моментом переходу до Покупця права власності і всіх ризиків на товар вважається дата передачі товару Покупцю на складі Покупця, що вказана у видаткових накладних.

При цьому, відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп.«б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, місцем їх складення вказано лише м. Київ, що позбавляє суд можливості встановити фактичне місце (склад Покупця) постачання контрагентами ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» товарів за укладеними Договорами поставки.

Поряд із цим, в матеріалах справи також відсутні будь-які пояснення та їх документальне підтвердження щодо місць вантажовідправлення товару від ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс», які б дали суду змогу встановити фактичне місце, де товар перебував на час початку його перевезення - місцезнаходження складів (основних фондів) контрагентів-постачальників.

Натомість, Позивач стверджує, що як і реальність здійснення спірних господарських операцій із так і мета таких операцій посвідчується саме наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, суд не може прийняти до уваги такі твердження, у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи будь-яких належних документів, які б посвідчували факт придбання Позивачем товарів у ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» у період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р. за укладеними Договорами поставки, як наслідок, суд позбавлений можливості встановити правомірність включення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту у розмірі 3 156 444,00 грн. та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у розмірі 15 782 220,00 грн.

В той же час, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Поряд із цим, суд не приймає до уваги наданий Позивачем на підтвердження наявності у нього складського приміщення договір оренди майна (нежитлових приміщень) №65 від 01.01.2013 р. (додаток №1), укладений між ТОВ «Интерпалета-Плюс» (Орендар) та ПрАТ «Вікторія» (Орендодавець), предметом якого є нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Козелецька, 9, оскільки складське приміщення у вказаному договорі оренди майна Позивач почав орендувати починаючи лише з 01.01.2013 р., відповідно, такий договір не посвідчує наявність у ТОВ «Интерпалета-Плюс» складського приміщення на час здійснення спірних господарських операцій із ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» у період з жовтня по грудень 2012 р., як і не посвідчує використання вказаного складського приміщення у своїй господарській діяльності при взаємовідносинах із ТОВ «Мікас Плюс».

Таким чином, зазначені обставини дають суду підстави для висновку про відсутність у ТОВ «Интерпалета-Плюс» будь-яких складських приміщень (об'єктів), які використовувались Позивачем у своїй господарської діяльності під час спірних господарських операцій, а лише один наявний договір оренди майна (без підтверджуючих факт прийому-передачі вказаного у договорі оренди майна складського приміщення документів або доказів здійснення Позивачем орендної плати за орендоване приміщення) таких висновків суду не спростовує.

Водночас, судом не приймаються до уваги надані Позивачем на підтвердження наявності у нього вказаного вище складського приміщення рахунки-фактури на компенсацію витрат за електроенергію за 2013 р. (додаток №5), оскільки всі вони не містять розшифровок підписів уповноважених ПрАТ «Вікторія» осіб, якими виписувались такі рахунки-фактури, як і більшість не містить печаток Орендодавця, а тому не можуть мати статусу первинних документів.

Між тим, в матеріалах справи наявні договори оренди обладнання, договори оренди автомобіля (додаток №1), які, за доводами представника Позивача, у повній мірі підтверджують наявність у ТОВ «Интерпалета-Плюс» матеріально-технічної бази, необхідної для здійснення господарської діяльності.

Однак, суд критично ставиться до вказаних вище тверджень, оскільки такі докази не посвідчують фактичного постачання до ТОВ «Интерпалета-Плюс» товарів від ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» на орендований у ПрАТ «Вікторія» склад, також не посвідчують зберігання Позивачем поставленого контрагентами товару, як і не посвідчують виготовлення ТОВ «Интерпалета-Плюс» із таких матеріалів піддонів та їх зберігання, що дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного використання Позивачем орендованих складського приміщення, обладнання та автотранспорту у своїй господарській діяльності у період здійснення спірних господарських операцій.

Більше того, в матеріалах відсутня необхідна бухгалтерська документація, яка б відображала перебування орендованих автомобілів та обладнання на бухгалтерських обліках Позивача, а також надавала б суду можливість пересвідчитись у дійсності їх використання для досягнення ділової мети, як і відсутні докази реалізації Позивачем піддонів, вироблених із поставлених ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» матеріалів, кінцевим покупцям.

Таким чином, під час розгляду даної справи у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів щодо транспортування, зберігання та подальшого використання придбаних товарів суд був позбавлений можливості встановити зв'язок між фактом придбання Позивачем у ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» товарів за спірними господарськими операціями, спорудженням основних фондів, імпортом/реалізацією таких товарів, понесенням інших витрат із господарською діяльністю ТОВ «Интерпалета-Плюс», натомість, надані останнім оборотно-сальдові відомості по рахунках 260, 202, 281, 631, 201 (додаток №5), схема руху матеріальних цінностей по території (том ІІ справи) відповідних висновків суду не спростовують, оскільки спірні господарські операції між Позивачем та зазначеними контрагентами-постачальниками не посвідчують правового змісту господарських операцій.

З огляду на вищевикладене, Позивачем не надано на вимогу суду належних доказів перевезення товарів ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс», зазначених у видаткових та податкових накладних, як і не надано доказів зберігання, обліку на складі, руху та використання товару, придбаного у вказаних контрагентів-постачальників у власній господарській діяльності у взаємозв'язку із фактом придбання такого товару, а тому суд погоджується із висновками податкового органу про те, що наявність Договорів поставки, видаткових та податкових накладних, підписаних з боку Продавців невстановленою особою, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, оскільки фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 р. К/800/36711/13.

В той же час, суд приймає до уваги посилання представника Відповідача на отримані матеріали щодо контрагентів Позивача (акт ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №220/22-2-37037062 від 04.03.2013 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс»; звітність ТОВ «Мікас Плюс» форми №Д4; акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1017/26-55-22-07/38148234 від 03.04.2014 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мікас Плюс»; протоколи допиту свідка ОСОБА_7 (директора ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс») від 05.08.2013 р.; протоколи допиту свідка ОСОБА_8 (директора ТОВ «Мікас Плюс») від 28.03.2014 р., від 01.04.2014 р., від 21.04.2014 р.; постанова ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.05.2014 р. про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ «Интерпалета-Плюс») (том І, а.с.187-255; том ІІ справи, а.с.1-23), якими встановлено відсутність підприємств за податковими адресами, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновників та директорів контрагентів, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При цьому, у зв'язку із ненаданням Позивачем при проведенні перевірки первинної документації по взаємовідносинам із його контрагентами ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» за період формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за спірними господарськими операціями, податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального їх вчинення, що не дозволяє формувати дані податкового обліку, відтак, у перевіряємому періоді ТОВ «Интерпалета-Плюс» було завищено податковий кредит на загальну суму 3 156 444,00 грн., що призвело до заниження ТОВ «Интерпалета-Плюс» ПДВ на 3 156 444,00 грн., а також завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у розмірі 15 782 220,00 грн. за період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р., що, в свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток на 3 019 058,00 грн. за вказаний період.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у Позивача податкових накладних, а також доказів сплати Постачальнику вартості товару з ПДВ.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Більше того, суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Проте, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, оскільки суду не надано жодних належних первинних та бухгалтерських документів, а також жодних пояснень щодо відсутності таких обов'язкових документів, які б посвідчували фактичне здійснення постачання ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Агро Сервіс Інвест Плюс» товарів на виконання укладених із ТОВ «Интерпалета-Плюс» Договорів поставки.

З огляду на викладене, оскільки наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання зерна кукурудзи та надання послуг з перевезення фактично не мали реального характеру, факти поставок та надання відповідних послуг оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними Договорами поставки та Договором перевезення за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, не встановлено мету їх подальшого використання в своїй господарській діяльності, а Позивачем, в свою чергу, не надано жодних пояснень щодо відсутності обов'язкових належних чином складених первинних документів, які б посвідчували відповідні правовідносини ТОВ «Интерпалета-Плюс» із відповідними контрагентами.

Відповідно до зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, які пов'язують виникнення у Позивача права включення спірної суми ПДВ розміром 3 156 444,00 грн. до складу податкового кредиту, що призвело до заниження ТОВ «Интерпалета-Плюс» ПДВ на 3 156 444,00 грн., а також спірну суму витрат у розмірі 15 782 220,00 грн. до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.08.2012 р. по 30.04.2014 р., що, в свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток на 3 019 058,00 грн., відтак, відсутні підстави для скасування податкових повідомлень-рішень №0005622208 та №0005612208 від 11.08.2014 р. та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Водночас, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Таким чином, оскільки сплачена ТОВ «Інтерпалета-Плюс» сума судового збору становить 487,20 грн., відповідно, решта суми судового збору (4384,80 грн.) має бути стягнута з Позивача, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпалета-Плюс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпалета-Плюс» (адреса: 03113, м. Київ, вул. Козелецька, 9, код ЄДРПОУ 37849072) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/16887/14».

Контроль за виконанням даного пункту покласти на Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін