Постанова

від 26.11.2014 по справі 810/3307/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року 810/3307/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Хеппі-Мілк» звернулось до суду з позовом до Миронівської МДПІ Київської області ДПС, яку реорганізовано в Миронівську ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.06.2013 №№0001482201, 0001482201/1 та 0001472201.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняті на їх підставі рішення є необґрунтованими та протиправними.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач, належно повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами Миронівської МДПІ Київській області ДПС, яку реорганізовано в Миронівську ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Хеппі-Мілк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено Акт від 20.05.2013 № 177/22-011/35231717, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.3, п. 138.4, п. 138.5 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 2.3, п. 2.4, п. 3.5 Інструкції від 07.08.1996 року № 228/253, ст. 2, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, неправомірність формування валових витрат, в результаті чого встановлено його заниження за 2012 рік в загальній сумі 490 920,49 грн., у т.ч. за І квартал у сумі 55 067,73 грн., за ІІ квартал в сумі 230 182,11 грн., за ІІ квартал 2012 року у сумі 141 501,62 грн., за IV квартал у сумі 64 169,03 грн.

- п. 201.6 ст. 201, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 1 ст. 200, п. 201.4, п. 201,6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, п. 2.3, п. 2.4, п. 3.5 Інструкції від 07.08.1996 № 228/253, ст. 2. п.2 ст. 3. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215 п. 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту TOB «Хеппі Мілк» (код 35231717) по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Классік-М», TOB «Лігран», TOB «УкрАгро», в результаті чого занижено зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 53 450 грн., у т.ч. за липень 2012 року у сумі 17 859 грн., за червень 2012 року у сумі 45 763 грн., зменшено від'ємне значення за квітень 2012 року у сумі 61 741 грн., за травень 2012 року у сумі 90 470 грн., за вересень 2012 року у сумі 17 172 грн., за жовтень 2012 року у сумі 10 027 грн. та грудень 2012 року у сумі 8 991 грн.

- п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 171 розділу IV ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 918,51 грн.

- п.п. 2.8, 3.4, 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

Не погоджуючись з вказаними висновками, позивачем подано заперечення на акт перевірки.

За результатами розгляду заперечень Миронівською МДПІ висновки Акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акту перевірки Миронівською МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2012:

- № 0001482201, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 66 666,25 грн., з яких 53 333 грн. - за основним платежем та 13 333,25 грн. - штрафних (фінансових) санкцій,

- № 0001482201/1, яким зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 126 660 грн.,

- № 0001482201, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 613 650,61 грн., з яких 490 920,49 грн. - за основним платежем та 122 730,12 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, у перевіряємий період ТОВ «Хеппі Мілк» мало господарські взаємовідносини з наступними контрагентами.

Так, ФОП ОСОБА_2 і ТОВ «Хеппі Мілк» укладено договір на посередницькі послуги від 25.01.2012 № 25/1-12 (т. 2, а.с. 16 - 17) та договір купівлі-продажу від 06.02.2012 № 5 (т. 2, а.с. 18 - 19).

За наслідками виконання умов даних договорів виписано відповідні видаткові та податкові накладні, які досліджувались в ході перевірки та вказані в Акті (т. 1, а.с. 37 - 38).

На підставі цих документів ТОВ «Хеппі Мілк» сформовано дані податкової звітності, а суму податку на додану вартість, сплачену у ціні отриманих послуг та придбаного товару, включено до податкового кредиту.

Як пояснив представник позивача, придбаний у ФОП ОСОБА_2 товар використовувався підприємством як сировина та перероблявся на виробничих потужностях ПрАТ «Богуславський маслозавод» для виготовлення спреду солодковершкового.

Продукція (спред солодковершковий) використовувалась ТОВ «Хеппі Мілк» на виконання зовнішньоекономічних контрактів.

Дані обставини підтверджуються міжнародними договорами, контрактами, вантажно-митними деклараціями на експорт спреду солодковершкового, рахунками-фактурами (INVOICE) та надходженням валюти на рахунок Товариства.

Також в матеріалах справи містяться докази переміщення товару зі складу на виробництво, рецептури на виготовлену продукцію, які підтверджують необхідність придбаного у ФОП ОСОБА_2 товару та його норми витрат.

Згідно Акту перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах ФОП ОСОБА_2 ґрунтуються на тому, що у видаткових накладних, оформлених на виконання умов договору купівлі-продажу від 06.02.2012 № 5, відсутні посилання на сам договір, у зв'язку з чим неможливо підтвердити зв'язок даних документів, не зазначено прізвищ уповноважених представників сторін договору (т. 1, а.с. 38).

Крім того, на підтвердження фіктивності даного правочину податковий орган посилається також на недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, складених при перевезенні товарів.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи належне оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Щодо договору на посередницькі послуги від 25.01.2012 № 25/1-12, податковий орган зазначив наступне.

Так, згідно актів прийому-передачі послуг, договорів поставки укладених ТОВ «Хеппі Мілк» та покупцями за межами України, інвойсів, експортних вантажно-митних декларацій та рахунків-фактур ФОП ОСОБА_2 надано послуги позивачу на загальну суму 186 171,05 грн., у т.ч. ПДВ - 31 029,53 грн.

Проте, до перевірки не надано документів чи матеріальних носіїв на підтвердження надання таких послуг (т. 1, а.с. 39).

Податковим органом зроблено висновок про те, що всі операції купівлі-продажу ФОП ОСОБА_2 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є безтоварними.

Також у перевіряємий період ТОВ «Хеппі Мілк» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Класик М».

Так, ТОВ «Класик М» (продавець) і ТОВ «Хеппі Мілк» (покупець) укладено договір від 01.08.2012 № 51, згідно умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити продукцію на умовах та у строки, визначені договором.

За наслідком виконання умов даного договору ТОВ «Класик М» виписано на адресу ТОВ «Хеппі Мілк» податкові та видаткові накладні (т. 2, а.с. 172 - 211), що підтверджується Актом перевірки.

На підставі цих документів ТОВ «Хеппі Мілк» сформовано дані податкової звітності, зокрема, валові витрати.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону при здійсненні господарських взаємовідносин з даним підприємством ґрунтуються на тому, що товарно-транспортні накладні, оформлені при перевезенні товару від ТОВ «Класик М» до позивача, оформлено з порушенням вимог закону.

Так, на думку податкового органу, у зв'язку з недоліками даних документів правочин укладений позивачем з ТОВ «Класик М», є безтоварним, не спричинив реального настання юридичних наслідків (т. 1, а.с. 60).

Проте, як зазначено вище, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи належне оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

У той же час, як пояснив позивач, товар від ТОВ «Класик М» закуповувався як сировина, був прийнятий на власний склад ТОВ «Хеппі Мілк», після чого перероблений на власних виробничих потужностях у спред солодковершковий.

Суду надано товарно-транспортні накладні та накладні на переміщення товару (т. 2, ас. 173 - 210) зі складу на виробництво, рецептури на виготовлену продукцію, які підтверджують необхідність купленого у ТОВ «Класик М» товару та його норми витрат.

Виготовлена продукція ТОВ «ХеппіМілк» використовувалась на виконання зовнішньоекономічних контрактів.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Так, ТОВ «Хеппі Мілк» (покупець) укладено з ФОП ОСОБА_3 (продавець) договір купівлі продажу від 29.11.2012 № 29/11-12 (т. 2, а.с. 214 - 215), згідно умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити продукцію на умовах та у строки, визначені договором.

За наслідком виконання умов даного договору ФОП ОСОБА_3 виписано на адресу ТОВ «Хеппі Мілк» податкові та видаткові накладні (т. 2, а.с. 216 - 221), що підтверджується Актом перевірки.

На підставі цих документів ТОВ «Хеппі Мілк» сформовано дані податкової звітності, зокрема, податковий кредит з податку на додану вартість.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону при здійсненні господарських взаємовідносин з даним контрагентом ґрунтуються на тому, що товарно-транспортні накладні, оформлені при перевезенні товару від ФОП ОСОБА_3 до позивача, оформлено з порушенням вимог закону.

Так, на думку податкового органу, у зв'язку з недоліками даних документів правочин, укладений позивачем з ФОП ОСОБА_3, є непідтвердженим, безтоварним, не спричинив реального настання юридичних наслідків (т. 1, а.с. 69).

Проте, як зазначено вище, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи належне оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Також податковий орган посилається на відомості акту від 11.02.2013 №08/1701/НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 61 - 67), згідно висновків якого ФОП ОСОБА_3 безпідставно сформовано податкові зобов'язання за рахунок сум ПДВ та податкових накладних, виписаних на продаж товарів.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Лігран», суд зазначає наступне.

Так, ТОВ «Хеппі Мілк» (покупець) укладено з ТОВ «Лігран» (продавець) договір купівлі продажу від 15.01.2012 № 15/01-12 (т. 2, а.с. 222 - 223), предметом якого була купівля-продаж пічного палива.

За наслідком виконання умов даного договору ТОВ «Лігран» виписано на адресу ТОВ «Хеппі Мілк» податкові та видаткові накладні (т. 2, а.с. 224 - 223), що підтверджується Актом перевірки.

На підставі цих документів ТОВ «Хеппі Мілк» сформовано дані податкової звітності, зокрема, валових витрат та податкового кредиту.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону при здійсненні господарських взаємовідносин з даним контрагентом ґрунтуються на тому, що товарно-транспортні накладні, оформлені при перевезенні товару від ТОВ «Лігран» (т. 1, а.с. 81) до позивача, оформлено з порушенням вимог закону.

Так, на думку податкового органу, у зв'язку з недоліками даних документів правочин, укладений позивачем з ТОВ «Лігран», не спричинив реального настання юридичних наслідків, є безтоварним, (т. 1, а.с. 86).

Проте, як зазначено вище, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи належне оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Також податковий орган посилається на відомості акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 28.12.2012 № 7250/224/34656476 (т. 1, а.с. 72 - 81), згідно висновків якого ТОВ «Лігран» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Як пояснив позивач, придбане у ТОВ «Лігран» пічне паливо використовувалось для котла, який виробляє пар для забезпечення технології виробництва продукції підприємства.

Також на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ «Лігран» пічного палива позивачем надано фотокопію акту списання, згідно якого у зв'язку з низькою температурою використано пічного палива 11 720 літрів для забезпечення виробничих потужностей та обігріву приміщень.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Укр Агро», суд зазначає наступне.

Так, ТОВ «Хеппі Мілк» (покупець) укладено з ТОВ «Укр Агро» (продавець) договір від 04.05.2012 № 10 (т. 2, а.с. 235 - 236), предметом якого була купівля-продаж продукції - масла солодковершкового «Селянське».

За наслідком виконання умов даного договору ТОВ «Укр Агро» виписано на адресу ТОВ «Хеппі Мілк» податкові та видаткові накладні (т. 2, а.с. 240 - 249), що підтверджується Актом перевірки (т. 1, а.с. 81).

На підставі цих документів ТОВ «Хеппі Мілк» сформовано дані податкової звітності, зокрема, валових витрати.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону при здійсненні господарських взаємовідносин з даним контрагентом ґрунтуються на тому, що товарно-транспортні накладні, оформлені при перевезенні товару від ТОВ «Укр Агро» до позивача, оформлено з порушенням вимог закону, тому не можливо документально підтвердити факт поставки товарів (т. 1, а.с. 83).

Так, на думку податкового органу, у зв'язку з недоліками даних документів правочин, укладений позивачем з ТОВ «Укр Агро», не спричинив реального настання юридичних наслідків, є безтоварним, (т. 1, а.с. 92).

Проте, як зазначено вище, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи належне оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Також податковий орган посилається на відомості акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укр Агро», згідно висновків якого дане підприємство не знаходиться за юридичною адресою (т. 1, а.с. 86).

З викладеного слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавств ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених в ході перевірок його контрагентів та певних недоліках товарно-транспортних накладних, оформлених при перевезенні придбаних товарів, а не порушенні позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні господарських правовідносин з цими суб'єктами господарювання.

У той же час суд, дослідивши перелічені первинні бухгалтерські документи, оформлені сторонами вказаних правочинів, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів, окрім товарно-транспортних накладних.

Вказані господарські операції відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, абз. 1 п. 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати всі необхідні реквізити, передбачені законодавчими вимогами.

Правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентами на виконання правочинів, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Також відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентами, які покладено у основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано документи, що підтверджують факт придбання товарів та послуг у вказаного підприємств.

Також при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується те, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані правочини між позивачем та його контрагентами є реальними, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбулись та потягнули за собою реальні зміни у майновому стані їх учасників.

Отже, господарські взаємовідносини позивача з його контрагентами, здійснені в межах його господарської діяльності, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами.

Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 № 742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентам взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як суб'єкти господарювання, мали право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту та валових витрат на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з його контрагентами є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 2 294,00 грн. (платіжне доручення від 21.06.2013 № 426), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 10.06.2013 №№0001482201, 0001482201/1 та 0001472201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеппі Мілк», сплачений згідно платіжного доручення від 21.06.2013 №426 судовий збір у сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.