Ухвала

від 12.02.2015 по справі 825/3719/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3719/14 Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

12 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко В.Е., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС УКраїни, в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області - Качанок Олександра Миколайовича на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Млибор» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Млибор» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обгрунтовує тим, що реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку. Придбаний ПАТ «Млибор» природний газ використаний в господарській діяльності. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Таким чином, викладені в акті перевірки від 30.10.2014 року № 2497/22/14226133, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 року № 0004222200 в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 70539,00 грн. та нарахуванні штрафних санкцій в сумі 35270,00 грн. протиправним та таким, що належить скасувати.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 11.11.2014 року № 0004222200 в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 70539,00 грн. та нарахуванні штрафних санкцій в сумі 35270,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області - Качанок Олександр Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

ПАТ «Млибор» зареєстровано в якості юридичної особи 25.01.1996 року (а.с. 112-114).

Працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна планова виїзна перевірка ПАТ «Млибор» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 30.10.2014 року № 2497/22/14226133, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 184750,00 грн.; пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168. пп. «а» п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 483,35 грн.; п. 1, п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них доходу зі змінами та доповненнями, який затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1020.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 року № 0004222200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 184750,00 грн. за основним платежем та 92376,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 10).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 70539,00 грн. та нарахуванні штрафних санкцій в сумі 35270,00 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основним видом діяльності ПАТ «Млибор» є складське господарство, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.11.2014 року (а.с. 112-114).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ПАТ «Млибор» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» укладено договір купівлі-продажу природного газу від 24.10.2012 № П/12-247 та додатковими угодами. За умовами даного договору ТОВ «Українська нафто-газова компанія» (Постачальник) зобов'язується передати ПАТ «МЛИБОР» (Покупець) природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець зобов'язується самостійно укласти договори на транспортування природного газу територією України (а.с. 29-33).

Виконання сторонами договору купівлі продажу природного газу від 24.10.2012 року № П/12-247 підтверджується актами передачі-приймання природного газу: від 31.01.2013 року, від 28.02.2013 року, від 31.03.2013 року, від 31.07.2013 року, від 31.08.2013 року (а.с. 34-38); податковими накладними: від 10.01.2013 року № 105, від 15.01.2013 року № 187, від 04.02.2013 року № 12, від 11.02.2013 року № 108, від 18.02.2013 року № 214, від 22.02.2013 року № 338, від 18.03.2013 року № 234, від 31.07.2013 року № 422, від 31.10.2013 року № 24 (а.с. 39-47); виписками по рахунку (а.с. 48-58).

Крім цього, між ПАТ «Млибор» та ТОВ «Аріона-Торг» укладено договір купівлі продажу природного газу від 16.10.2013 року № А-13-61. За умовами даного договору ТОВ «Аріона-Торг» (Продавець) зобов'язується передати ПАТ «Млибор» (Покупець) природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець зобов'язується самостійно укласти договори на транспортування природного газу територією України. Цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2013 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами обов'язків (а.с. 89-93).

Виконання сторонами договору купівлі продажу природного газу від 16.10.2013 року № А-13-61 підтверджується актом передачі-приймання природного газу від 31.01.2013 року (а.с. 96); податковою накладною від 31.10.2013 року № 2 (а.с. 97).

Кількість оплаченого, але фактично не поставленого за договором купівлі продажу від 24.10.2012 року № П/12-247 природного газу склала 9290 м3 на суму 39331,05 грн.

Зважаючи на існування заборгованості у ТОВ «Українська нафто-газова компанія» перед позивачем з поставки газу в кількості 9290 м3 на загальну суму 39331,05 грн., між ТОВ «Аріона-Торг», ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та ПАТ «Млибор» укладений тристоронній договір про переведення боргу від 31.10.2013 року № 147/159, за яким заборгованість ТОВ «Українська нафто-газова компанія» в розмірі 39331,05 грн. переводиться на нового боржника - ТОВ «Аріона-Торг» (а.с. 94-95).

Виконання договору про переведення боргу від 31.10.2013 року № 147/159 сторонами підтверджується актом взаємозаліку зустрічних вимог від 31.10.2013 року (а.с. 98).

Оборотно-сальдові відомості по рахунку 6315 підтверджують відображення в бухгалтерському обліку ПАТ «Млибор» господарських операцій з контрагентами ТОВ «Аріона-Торг», ТОВ «Українська нафто-газова компанія» (а.с. 128-136).

Також судом першої інстанції було встановлено, що послуги з транспортування природного газу від вищезазначених контрагентів до ПАТ «Млибор» надавало позивачу ПАТ «Чернігівгаз» згідно типового договору на розподіл природного газу (на транспортування природного газу газорозподільними мережами) від 19.12.2012 року № Т-ПР-113-1021 (а.с. 190-192) та ДК «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» згідно договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 24.10.2012 року № СНR/2012/0505/1211000769 (а.с. 204-207).

Транспортування даного природного газу підтверджується: актами приймання передачі протранспортованого природного газу (а.с. 177-182); актами надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписками по рахунку, актами надання послуг з транспортування газу (а.с. 64-88, 100-105).

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що придбаний позивачем у ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та ТОВ «Аріона-Торг» природний газ використовувався у господарській діяльності ПАТ «Млибор», що підтверджується відомостями розподілу води, електроенергії, теплоенергії по дільницям (а.с. 193-198).

Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції твердження податкового органу, що позивач з контрагентами не погодили акти приймання-передачі з газотранспортною організацією, що забезпечує доставку природного газу до об'єктів покупця, у зв'язку з чим порушили «Правила обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання», затверджені наказом Міністерства палива та енергетики України від 27.12.2005 року № 618 виходячи з наступного.

На запит Чернігівського окружного адміністративного суду ПАТ «Чернігівгаз» надало акти приймання-передачі протранспортованого природного газу, які підтверджують факт транспортування ПАТ «Чернігівгаз» придбаного позивачем у ДК «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та ТОВ «Аріона-Торг» природного газу. Крім того, вищезазначені договори купівлі-продажу природного газу між ПАТ «МЛИБОР» та контрагентами є дійсними та їх умови не оскаржувались ПАТ «Чернігівгаз».

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що укладені позивачем з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим одним з основних завдань контролюючих органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право контролюючих органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Судом першої інстанції було встановлено, що як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Аріона-торг» податковий орган посилається на акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 18.02.2014 року № 100/26-52-22-05/38213308 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аріона-торг» щодо документально підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року, яким встановлено, що правочини, укладені ТОВ «Аріона-торг» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб (а.с. 153-158).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім зазначеного в акті перевірки висновку ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та довідками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 106-108, 109-111).

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів і в того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Отже, правочини ПАТ «Млибор» та контрагентів ТОВ «Українська нафто-газова компанія», ТОВ «Аріона-Торг» укладені з метою отримання природного газу, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України, у справах з аналогічним предметом спору зазначено, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 року № 0004222200 в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 70539,00 грн. та нарахуванні штрафних санкцій в сумі 35270,00 грн. прийняте ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області - Качанок Олександра Миколайовича - залишити без задоволення , а на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

І.О. Лічевецький

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Лічевецький І.О.