Постанова

від 10.02.2015 по справі 913/1257/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2015 року Справа №913/1257/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - Павліченко С.П.;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (вх. №4611 Л/1-35) на рішення господарського суду Луганської області від 08 липня 2014 року у справі №913/1257/14

за позовом Донецького виробничого ремонтно-будівельного спільного підприємства "Кредо", м. Донецьк,

до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м. Алчевськ Луганської області,

про стягнення 163758,63 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Луганської області від 08 липня 2014 року (суддя Корнієнко В.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м. Алчевськ Луганської області, вул. Шмідта, 4, ідентифікаційний код 05441447, на користь Донецького виробничого ремонтно-будівельного спільного підприємства "Кредо", м. Донецьк, вул. Цусимська, 81/25, ідентифікаційний код 21965013, борг в сумі 163758,63 грн. по оплаті вартості світлотехнічної продукції, витрати на судовий збір в сумі 3275,18 грн.

Публічне акціонерне товариство "Алчевський металургійний комбінат" з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті вищезазначеного рішення, просить його скасувати в частині стягнення 21319,47 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 року визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Відповідач своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, у судове засідання не з'явився, повноважного представника до суду не направив.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Донецьким виробничим ремонтно-будівельним спільним підприємством "Кредо" та Публічним акціонерним товариством "Алчевський металургійний комбінат" 19.12.2012 року було укладено договір поставки №014/1567 (з додатковими угодами) (надалі - договір), за яким постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупцеві світлотехнічну продукцію, а покупець (відповідач) зобов'язується оплатити її прийняти на умовах даного договору.

Пунктом 2.3 договору відповідач зобов'язувався здійснити 100% передплату продукції.

Згідно пункту 2.4 договору після проведення передплати постачальник зобов'язаний поставити товар напротязі десяти днів. Після перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника ціна зміні не підлягає.

Як стверджує позивач, він свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, здійснив поставку продукції на загальну суму 2 288 934,96 грн.

Сторони пунктом 3.1 договору визначили, що доказом відпущення постачальником за кількістю продукції є накладна.

Постачальник передає покупцю комплект документів, а саме: накладна, рахунок постачальника, податкова накладна, документ, що підтверджує якість продукції.

Розділом 4 спірного договору сторони узгодили гарантії виконання зобов'язань та відповідальність сторін.

Місцевим господарським судом під час прийняття рішення встановлено, що позивач в період з 14.11.2012 року по 28.11.2013 року поставив відповідачу світлотехнічну продукцію (лампи, світильники та ін.) на загальну суму 2 288 934,96 грн.

Про факт передачі продукції свідчать належним чином завірені копії видаткових накладних, наявні в матеріалах справи.

У той час, як відповідач лише частково оплатив продукцію на суму 2 125 176,33 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Тобто, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі неоплаченої продукції на суму 163758,63 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію №31 від 23.01.2014 року та вимогу №166 від 03.04.2014 року, в яких просив погасити несплачену вартість продукції в сумі 163758,63 грн. протягом семи днів.

Про отримання відповідачем вказаних претензії та вимоги свідчать повідомлення про вручення відправлень від 28.01.2014 року та від 09.04.2013 року відповідно.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Як було зазначено судом першої інстанції, відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару за договором поставки №014/1567 від 19.12.2012 року або будь-яких заперечень.

На підставі чого, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно приписів статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ виключно за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт погашення несплаченої суми продукції, у зв'язку з чим у позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

У скарзі відповідач зазначає, що не погоджується із заборгованістю у сумі 21319,47 грн., оскільки, на його думку, посилання позивача на видаткові накладні №№287 від 17.05.2013 р., 280 від 16.04.2013 р., 619 від 09.09.2013 р. та рахунки №№201/05 від 16.05.2013 р., 002/05 від 14.05.2013 р., 025/08 від 30.08.2013 р. є помилковими, так як не можуть бути доказом здійснення господарської операції, а саме, не відповідають встановленій формі - не містять посаду особи, відповідальної за здійснення операції, особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції, а також не містять печатки відповідача.

Колегія суддів не може вважати твердження, наведені у скарзі відповідача, підставними, оскільки вони не мають доказової бази.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підставою для бухгалтерського обліку господарських

операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення осподарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру

господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинні документи як-то договори, накладні, рахунки тощо мають силу первинних документів у разі фактичного здійснення господарської операції, як в даному випадку.

Видаткові накладні, які відповідач не вважає доказом здійснення господарської операції, як і всі накладні, наявні в матеріалах справи, мають підпис уповноваженої особи з боку позивача та уповноваженої особи з боку відповідача - Рязанова Максима Володимировича, який діяв на підставі довіреності на отримання цінностей від Донецького виробничого ремонтно-будівельного спільного підприємства "Кредо" за договором №014/318 від 28.03.2011 року та підпис якого засвідчено керівником підприємства відповідача та головного бухгалтера.

Тобто, направлені на здійснення господарської операції.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що твердження відповідача, викладені у скарзі щодо неправильного нарахування заборгованості у сумі 21319,47 грн. є хибними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду господарського суду Луганської області від 08 липня 2014 року у справі №913/1257/14 прийняте при повному з'ясуванні обставин справи, тому підстав для його скасування та задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 08 липня 2014 року у справі №913/1257/14 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 13.02.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.