Постанова

від 26.01.2015 по справі 910/13918/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/13918/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 26.01.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року

у справі № 910/13918/14 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом Державного підприємства «Березнівське лісове господарство»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД»

про стягнення 42 216,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року по справі № 910/13918/14 позов Державного підприємства «Березнівське лісове господарство» до товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» про стягнення 42 216,85 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» на користь Державного підприємства «Березнівське лісове господарство» 34 966,00 грн. основного боргу, 639,88 грн. пені, 3 846,26 грн. інфляційних втрат та 1 707,35 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 13.10.2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року по справі № 910/13918/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях Державне підприємство «Березнівське лісове господарство» вважає подану відповідачем апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судових засіданнях 03.12.2014 року, 21.01.2015 року, та 26.01.2015 року представник товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Державного підприємства «Березнівське лісове господарство» у судових засіданнях 03.12.2014 року, 21.01.2015 року, та 26.01.2015 року також надав суду свої пояснення, щодо поданої апеляційної скарги в яких, заперечив проти задоволення скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва законним та обгрунтованим. Просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 13.10.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2011 року між ДП «Березнівське лісове господарство» (покупець) та ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 10-1016/02, відповідно до якого відповідач зобов'язується передати у власність позивачу пластикові бірки «Industri Line» (тип-02), що застосовуються при маркуванні деревини при проведенні лісозаготівельних робіт на лісосіках та нижніх складах, в кількості та по цінах, обумовлених в специфікації, що наведена в додатку № 1 і є невід'ємною частиною даного договору, а позивач прийняти та оплатити товар на умовах і в порядку, визначених даним договором (далі - договір-1). Загальна сума договору-1 складає - 95025,00 грн. (п. 1.2), термін дії - до 31.12.2011року.

Крім того, 10.05.2011 року між ДП «Березнівське лісове господарство» (покупець) та ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 10-1016/04, відповідно до якого відповідач зобов'язується передати у власність позивачу мобільний термопринтер EPSON LX-300/II (С11С640041) - формату А4 + рулонний папір, який є сумісним з мобільним комп'ютером Nautiz Х3 і забезпечує оперативний друк документації безпосередньо в польових умовах, в кількості та по цінах, обумовлених в специфікації, що наведена в додатку № 1 і є невід'ємною частиною даного договору, а позивач прийняти та оплатити товар на умовах і в порядку, визначених даним договором (далі - договір-2). Загальна сума договору-2 складає - 3 150,00 грн. (п. 1.2), термін дії - до 31.12.2011 року.

Відповідно до п. 3.1 договорів-1, 2 покупець здійснює 100% попередню оплату всієї вартості товару на підставі отриманого від продавця рахунку протягом 5 днів.

У подальшому доповненням № 2 до договорів-1,2 сторони продовжили термін дії вказаних угод до 31.12.2012 року або до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Судом встановлено, що на виконання договору-1 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру на попередню оплату № DD-729 від 01.06.2011 р. на суму 95025,00 грн., який позивачем був оплачений частково, лише у сумі 34250,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 724 від 19.09.2011 року.

Також відповідач на виконання умов договору-2 з урахуванням доповнення до нього від 11.10.2011 року, яким було змінено специфікацію на товар, а саме - на мобільний термопринтер АРЕХ 3, сумісний з мобільним комп'ютером Nautiz Х3, що забезпечує оперативний друк документації безпосередньо в польових умовах, та чохол для мобільного термопринтеру АРЕХ 3, у зв'язку з чим загальна сума договору склала 33920,00 грн., виставив рахунок-фактуру № СФ-0001305 від 08.11.2011 року на суму 33920,00 грн.

Вказаний рахунок на попередню сплату позивач сплатив на суму 7500,00 грн., посилаючись на попередню специфікацію, куди також був врахований платіж покупця за іншим договором за згодою сторін, що підтверджується платіжними дорученнями № 726, № 727 від 19.09.2011 року.

Крім того, судом встановлено, що відповідач, вважаючи, що всю суму попередньої оплати вартості товару позивачем не сплачено, зупинив виконання свого зобов'язання щодо поставки товарів. При цьому ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» звернулося до суду з позовом про стягнення з ДП «Березнівське лісове господарство» загальної суми недоплаченої попередньої вартості товарів за вищевказаними договорами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року, у задоволенні позову ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» відмовлено та встановлено, що всупереч умовам договорів останній не поставив товар за вказаними угодами, у зв'язку з чим у нього утворилась дебіторська заборгованість у сумі 34966,00 грн.

Позивач вважає, що вказані обставини дебіторської заборгованості у сумі 34966,00 грн. є доведеними та у відповідності до ст. 35 ГПК України дані обставини мають приюдиційне значення у даній справі та доказуванню не підлягають.

Так, у липні 2014 року ДП «Березнівське лісове господарство» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу № 10-1016/02 та № 10-1016/04 від 10.05.2011 року у сумі 42216,85 грн., з яких, 34966,00 грн. основного боргу, 639,88 грн. пені, 3846,26 грн. інфляційних втрат та 2764,71 грн. 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови вказаних договорів в частині своєчасної поставки товару, внаслідок чого у ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» утворилась заборгованість у вигляді не повернутої суми попередньої оплати, на яку, позивач нарахував 0,01 % пені за порушення строку передання товару, 3% річних та інфляційні втрати за невчасне виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати.

В свою чергу відповідач заявлений позов не визнав та заперечуючи проти нього вказав, що саме позивач порушив умови укладених сторонами угод, оскільки не сплатив попередньої оплати в розмірі 100 % вартості товару.

Як зазначалося вище рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року по справі № 910/13918/14 позов ДП «Березнівське лісове господарство» до ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» про стягнення 42 216,85 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 34966,00 грн. основного боргу, 639,88 грн. пені та 3846,26 грн. інфляційних втрат. У стягненні 3% відмовлено згідно описової та мотивувальної частини рішення суду про що помилково не зазначено у резолютивній частині оскаржуваного рішення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» підлягає задоволенню частково. Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року по справі № 910/13918/14 слід скасувати частково в частині стягнення з відповідача 3846,26 грн. інфляційних втрат, виходячи з наступного.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 3 ст. 538 ЦК України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Судом встановлено, що відповідач, вважаючи, що всю суму попередньої оплати вартості товару позивачем не сплачено, зупинив виконання свого зобов'язання щодо поставки товарів. При цьому ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» звернулося до суду з позовом про стягнення з ДП «Березнівське лісове господарство» загальної суми недоплаченої попередньої вартості товарів за вищевказаними договорами.

Як зазначалося вище та встановлено судом, постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року по справі № 05-5-20/150, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року, у задоволенні позову ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» відмовлено. Судом апеляційної інстанції встановлено, що всупереч умовам договорів ТОВ «Демо Дизайн ЛТД» не поставив товар за вказаними угодами, у зв'язку з чим у нього утворилась дебіторська заборгованість у сумі 34966,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновкам суду першої інстанції, що встановлені обставини у постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року по справі № 05-5-20/150, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року є доведеними відповідно до ст. 35 ГПК України та повторному доказуванню не підлягають в даній справі № 910/13918/14.

Отже, оскільки доказів належної поставки товару на суму заборгованості суду не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 34966,00 грн., підлягають задоволенню, а тому правомірно були стягнуті судом.

Доводи скаржника про те, що він не порушував умови договорів з поставки товару, а навпаки, саме позивач порушив умови укладених сторонами угод, оскільки не сплатив попередньої оплати в розмірі 100 % вартості товару, спростовуються матеріалами справи, зокрема, встановленими фактами у постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року по справі № 05-5-20/150, яка не скасована та є чинною.

Крім того, позивач сплативши 34250,00 грн. за договором № 10-1016/02 від 10.05.2011 року та 7500,00 грн., за договором № 10-1016/04 від 10.05.2011 року - 100% предоплати вартості товару не отримав навіть і частину оплаченого товару від відповідача.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 639,88 грн. пені, 3846,26 грн. інфляційних втрат та 2764,71 грн. 3% річних.

Так, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 639,88 грн. пені за порушення строку передання товару, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 4.1 договорів-1,2 товар, що є предметом цих договорів, має бути поставлений впродовж 60 діб з дати отримання коштів на рахунок продавця. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань, передбачених п.п. 4.1, не з вини покупця, продавець сплачує покупцю штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,01% від суми договору, та в продовж 30 календарних діб здійснює до поставку товару, або на вимогу покупця, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти за непоставлений товар (п. 6.2).

Згідно з п. 6.3.1 за прострочення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,01% за кожний день затримки.

Оскільки, всі платежі по сплаті вартості товару були здійснені позивачем 19.09.2011 року, строк виконання зобов'язань відповідачем по поставці згідно вищевказаних умов договору настав 19.11.2011 року.

Згідно з ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки, як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції встановлений факт неповної поставки та прострочення строку поставки товару відповідачем, то позивач має право нарахувати 0,01% пеню за кожний день затримки. Так, здійснивши перевірку розрахунку пені, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача за період з 19.11.2011 року - 19.05.2012 року підлягає стягненню 639,88 грн. пені.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у стягненні з відповідача трьох відсотків річних за користування коштами у сумі 2764,71 грн. за період з 19.11.2013 року по 07.07.2014 року на підставі ст. 625 ЦК України.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 3846,26 грн. за період з 19.11.2013 року по 07.07.2014 року на підставі ст. 625 ЦК України, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань. У силу положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.

Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України № 3-30гс13 від 15.10.2013 року.

Крім того, колегія зазначає, що на суму попередньої оплати можуть нараховуватися проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Так само частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому як вірно встановлено судом першої інстанції, договорами поставки такий розмір процентів сторонами не визначався, а в законі розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості передплати за договором поставки, прямо не встановлений.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі щодо стягнення з відповідача 34966,00 грн. попередньої оплати за договорами та 639,88 грн. пені, та правомірно відмовив у стягненні 3% річних заявлених на підставі ст. 625 ЦК України про що, зазначено в мотивувальній частині рішення. При цьому, суд першої інстанції помилково не зазначив в резолютивній частині рішення в якій саме частині позову відмовлено судом. Крім того, місцевий господарський суд помилково стягнув з відповідача 3846,26 грн. інфляційних втрат враховуючи приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 слід задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 скасувати частково в частині стягнення з відповідача 3846,26 грн. інфляційних втрат. В цій частині прийняти нове рішення суду яким, у задоволенні позову Державного підприємства «Березнівське лісове господарство» про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» 3846,26 грн. інфляційних втрат - відмовити. В частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» трьох відсотків річних у сумі 2764,71 грн. - відмовити. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 скасувати частково в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» 3846,26 грн. інфляційних втрат.

3. В цій частині прийняти нове рішення суду яким, у задоволенні позову Державного підприємства «Березнівське лісове господарство» про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» 3846,26 грн. інфляційних втрат - відмовити.

4. В частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» трьох відсотків річних у сумі 2764,71 грн. - відмовити.

5. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 залишити без змін.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, ідентифікаційний код 23729459) на користь Державного підприємства «Березнівське лісове господарство» (34600, Рівненська область, Березнівський район, м. Березне, вул. Київська,1, ідентифікаційний код 00992792) 1540,90 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

7. Стягнути з Державного підприємства «Березнівське лісове господарство» (34600, Рівненська область, Березнівський район, м. Березне, вул. Київська,1, ідентифікаційний код 00992792) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Демо Дизайн ЛТД» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, ідентифікаційний код 23729459) 143,05 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

8. Видачу наказів по справі № 910/13918/14 доручити господарському суду міста Києва.

9. Матеріали справи № 910/13918/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 02.02.2015 року