Постанова

від 01.04.2015 по справі 910/13918/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 910/13918/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши касаційну скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. у справі № 910/13918/14 господарського суду міста Києва за позовомДержавного підприємства "Березнівське лісове господарство" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" простягнення 42 216,85 грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Діжурко І.Д. (дов. від 30.03.2015р.);

відповідача: Риженко Д.М. (дов. від 15.07.2013р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року по справі № 910/13918/14 (суддя Головіна К.І.) позов Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" до товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" про стягнення 42 216,85 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" на користь Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" 34 966,00 грн. основного боргу, 639,88 грн. пені, 3 846,26 грн. інфляційних втрат та 1 707,35 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року (головуючий суддя: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 задоволено частково. Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 скасовано частково в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" 3846,26 грн. інфляційних втрат. В цій частині прийнято нове рішення суду яким, у задоволенні позову Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" 3846,26 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

В частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" 3% річних у сумі 2764,71 грн. - відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року у справі № 910/13918/14 залишено без змін. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" на користь Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" 1540,90 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Стягнуто з Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" 143,05 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Міста Києва від 13.10.2014р. в частині задоволення позовних вимог, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач скористався правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 10.05.2011 року між ДП "Березнівське лісове господарство" (покупець) та ТОВ "Демо Дизайн ЛТД" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 10-1016/02, відповідно до якого відповідач зобов'язується передати у власність позивачу пластикові бірки "Industri Line" (тип-02), що застосовуються при маркуванні деревини при проведенні лісозаготівельних робіт на лісосіках та нижніх складах, в кількості та по цінах, обумовлених в специфікації, що наведена в додатку № 1 і є невід'ємною частиною даного договору, а позивач прийняти та оплатити товар на умовах і в порядку, визначених даним договором (далі - договір-1). Загальна сума договору-1 складає - 95025,00 грн. (п. 1.2), термін дії - до 31.12.2011року.

Крім того, 10.05.2011 року між ДП "Березнівське лісове господарство" (покупець) та ТОВ "Демо Дизайн ЛТД" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 10-1016/04, відповідно до якого відповідач зобов'язується передати у власність позивачу мобільний термопринтер EPSON LX-300/II (С11С640041) - формату А4 + рулонний папір, який є сумісним з мобільним комп'ютером Nautiz Х3 і забезпечує оперативний друк документації безпосередньо в польових умовах, в кількості та по цінах, обумовлених в специфікації, що наведена в додатку № 1 і є невід'ємною частиною даного договору, а позивач прийняти та оплатити товар на умовах і в порядку, визначених даним договором (далі - договір-2). Загальна сума договору-2 складає - 3 150,00 грн. (п. 1.2), термін дії - до 31.12.2011 року.

Відповідно до п. 3.1 договорів-1, 2 покупець здійснює 100% попередню оплату всієї вартості товару на підставі отриманого від продавця рахунку протягом 5 днів.

У подальшому доповненням № 2 до договорів-1,2 сторони продовжили термін дії вказаних угод до 31.12.2012 року або до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Судом встановлено, що на виконання договору-1 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру на попередню оплату № DD-729 від 01.06.2011 р. на суму 95025,00 грн., який позивачем був оплачений частково, лише у сумі 34250,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 724 від 19.09.2011 року.

Також, відповідач на виконання умов договору-2 з урахуванням доповнення до нього від 11.10.2011 року, яким було змінено специфікацію на товар, а саме - на мобільний термопринтер АРЕХ 3, сумісний з мобільним комп'ютером Nautiz Х3, що забезпечує оперативний друк документації безпосередньо в польових умовах, та чохол для мобільного термопринтеру АРЕХ 3, у зв'язку з чим загальна сума договору склала 33920,00 грн., виставив рахунок-фактуру № СФ-0001305 від 08.11.2011 року на суму 33920,00 грн.

Вказаний рахунок на попередню сплату позивач сплатив на суму 7500,00 грн., посилаючись на попередню специфікацію, куди також був врахований платіж покупця за іншим договором за згодою сторін, що підтверджується платіжними дорученнями № 726, № 727 від 19.09.2011 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року по справі № 05-5-20/150, у задоволенні позову ТОВ "Демо Дизайн ЛТД" відмовлено та встановлено, що всупереч умовам договорів останній не поставив товар за вказаними угодами, у зв'язку з чим у нього утворилась дебіторська заборгованість у сумі 34966,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, позивач вважає, що вказані обставини дебіторської заборгованості у сумі 34966,00 грн. є доведеними та у відповідності до ст. 35 ГПК України дані обставини мають приюдиційне значення у даній справі та доказуванню не підлягають.

У липні 2014 року ДП "Березнівське лісове господарство" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Демо Дизайн ЛТД" про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу № 10-1016/02 та № 10-1016/04 від 10.05.2011 року у сумі 42216,85 грн., з яких, 34966,00 грн. основного боргу, 639,88 грн. пені, 3846,26 грн. інфляційних втрат та 2764,71 грн. 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови вказаних договорів в частині своєчасної поставки товару, внаслідок чого у ТОВ "Демо Дизайн ЛТД" утворилась заборгованість у вигляді не повернутої суми попередньої оплати, на яку, позивач нарахував 0,01 % пені за порушення строку передання товару, 3% річних та інфляційні втрати за невчасне виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав щодо стягнення з відповідача 34966,00 грн. попередньої оплати за договорами та 639,88 грн. пені, та відмовив у стягненні 3% річних заявлених на підставі ст. 625 ЦК України про що, зазначено в мотивувальній частині рішення. При цьому, суд першої інстанції помилково не зазначив в резолютивній частині рішення в якій саме частині позову відмовлено судом. Крім того, місцевий господарський суд помилково стягнув з відповідача 3846,26 грн. інфляційних втрат враховуючи приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у стягненні з відповідача 3% річних за користування коштами у сумі 2764,71 грн. за період з 19.11.2013 року по 07.07.2014 року на підставі ст. 625 ЦК України. Проте, апеляційний суд скасував рішення місцевого суду щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 3846,26 грн. за період з 19.11.2013 року по 07.07.2014 року на підставі ст. 625 ЦК України відмовивши у задоволенні позову в цій частині. Решту частину рішення залишено без змін.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій, зазначили, що встановлені обставини у постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року по справі № 05-5-20/150, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року є доведеними відповідно до ст. 35 ГПК України та повторному доказуванню не підлягають в даній справі № 910/13918/14. За таких обставин, оскільки доказів належної поставки товару на суму заборгованості суду не надано, суди задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 34966,00 грн.

Разом з тим Вищий господарський суд України не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо задоволення вимог враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статей 655, 662, 670, 693 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму .

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено: якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не виконав належним чином зобов'язання за договором щодо перерахування попередньої оплати в сумі 95025,00 грн., а сплатив відповідно до платіжного доручення від 19.09.2011р. №724 лише 34250,00 грн.

Однак, доказів домовленості між сторонами про зменшення кількості замовленого товару чи погодження вимог про розірвання договору та повернення сплачених коштів покупцем матеріали справи не містять та судами взагалі це питання не досліджувалося.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, судами встановлено, що позивач сплатив 34250,00 грн. за договором № 10-1016/02 від 10.05.2011 року та 7500,00 грн., за договором № 10-1016/04 від 10.05.2011 року, однак 100% передплати вартості товару відповідач не отримав, як передбачено умовами договору.

Згідно з п. 4.1 договорів-1,2 товар, що є предметом цих договорів, має бути поставлений впродовж 60 діб з дати отримання коштів на рахунок продавця. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань, передбачених п.п. 4.1, не з вини покупця, продавець сплачує покупцю штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,01% від суми договору, та в продовж 30 календарних діб здійснює до поставку товару, або на вимогу покупця, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти за непоставлений товар (п. 6.2).

Судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини щодо відмови покупця від договору, оскільки в позовній заяві зазначається, що позивач неодноразово звертався до відповідача (продавця) стосовно повернення оплати непоставленого товару.

Також, місцевий та апеляційний суди, належним чином не з'ясували, чи можливо розірвання даного договору в односторонньому порядку саме внаслідок прострочення позивачем зобов'язань за договором та повернення, у зв'язку з цим суми часткової попередньої оплати вартості товару.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

За загальним правилом рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 111 7 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Демо Дизайн ЛТД" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. у справі № 910/13918/14 скасувати. Справу №910/13918/14 направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.