Постанова

від 10.02.2015 по справі 911/3889/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа№ 911/3889/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача:Маковська О.С.-представник;

Від відповідача-1: Цівка С.О.-представник;

Від відповідача-2:Вісич Г.І.-представник.

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А 2794

на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2014

у справі № 911/3889/14 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР"

до Військової частини А 2794 та Військової частин А 0456

про стягнення 120 158, 89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Військової частини А2398 про стягнення 120 158,89 грн. заборгованості, з яких 99 950,00 грн. основного боргу, 3 697,15 грн. пені та 16 511,74 грн. інфляційних втрат ( з урахуванням уточнень).

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.10.2014 у справі №911/3889/14 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Військової частини А 2398 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" - 99 950, 00 грн основного боргу, 3 697, 15 грн пені, 16 511, 74 грн. інфляційних втрат та 1 888, 50 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Військова частина А 2794 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Військової частини А 2794 у справі № 911/3889/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.12.2014.

05.12.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

16.12.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про заміну сторони провадження її правонаступником, в якому він просить замінити у справі відповідача ВЧ А2398 правонаступником, а саме розпорядником коштів другого ступеня Командування Військово-Морських сил України (ВЧ А0456 ).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 замінено відповідача у справі Військову частину А2398 на його правонаступника Військову частину А 2794. Залучено Військову частину А 0456 до участі у справі у якості іншого відповідача. Розгляд справи відкладено на 27.01.2015.

27.01.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява про збільшення суми позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині , відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції ,колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача, оскільки сума позовних вимог не може бути збільшена/зменшена на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 розгляд справи відкладено на 10.02.2015.

10.02.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії листа від Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 15.10.2014 № 248/2/4/1492; копії листа Міністерства оборони України від 19.01.2015 за № 266/із/92; витяг з Положення про фінансове господарство військової частини Збройних сил України.Обгрунтовуючи не можливість подання зазначених документів в суді першої інстанції, позивач посилається на те, що інформація, викладена в наданих документах щодо передіслоковання та підпорядкування відповідача є додатковою інформацією, яка стала відома лише після отримання апеляційної скарги.З огляду на наведене, вказані документи були колегією суддів оглянуті та долучені до матеріалів справи.

10.02.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника ВЧ А0456 надійшли пояснення щодо предмету спору.

В судовому засіданні 10.02.2015 сторони надалі свої пояснення по справі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" (Продавець) та Військовою частиною А 2398 (Покупець) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 52/73, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується у 2012 році поставити Покупцю комплекс засобів зв'язку № 3 (для периферійного вузла) - 2 шт., 32.20.2 - апаратура електрозв'язку, а Покупець - прийняти та оплатити такі товари.

Пунктом 3.1. встановлено, що ціна договору складає 99 960,00 грн.

Відповідно до п. 4.1. Договору, розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем товарів протягом 10 банківських днів після надходження з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок замовника коштів і підписання сторонами видаткових накладних та пред'явлення Продавцем рахунка на оплату товарів.

Згідно Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом № 309 від 02.03.2012 року, а саме п.2.14. "У міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про погашення бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань, які залишились не погашеними на кінець минулого бюджетного періоду, розпорядники бюджетних коштів здійснюють реєстрацію таких бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань у поточному бюджетному періоді шляхом подання Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтверджуючих документів".

На підтвердження реєстрації бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань у 2013 році надано копії реєстрації бюджетних зобов'язань № 2 від 30.01.2013 року та реєстр бюджетних фінансових зобов'язань № 5 від 30.01.2013.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору, він здійснив поставку товару. Факт поставки товару та отримання його відповідачем-1 підтверджується належним чином засвідченою з боку відповідача-1 та позивача видатковою накладною №РН-0000054 від 10.12.2012р. на суму 96 960,00 грн.

Проте, відповідач-1, всупереч умовам договору, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 96 960,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи та підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 02.04.2013р.

05.06.2013р. на адресу відповідача-1 була направлена претензія № 12 від 04.06.2013р., в якій було запропоновано відповідачу-1 сплатити заборгованість у добровільному порядку.

Листом № 1080 від 04.07.2013р. відповідачем-1 була надана відповідь на претензію, в якій зазначено, що кошти для оплати договору на рахунку відсутні, фінансові та юридичні зобов'язання перереєстровані на 2013р., однак, відповідач-1 гарантує виконання своїх зобов'язань згідно договору.

В подальшому, відповідач-1 здійснив часткову оплату заборгованості у розмірі 10,00 грн., у зв'язку з чим на момент винесення рішення по справі позивач просить суд стягнути з відповідача-1 99 950,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Умови пункту 4.1 Договору фактично містять відкладальну умову щодо оплати отриманих товарів - по мірі надходження з бюджету цільових коштів.

Згідно ч.1 ст.212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Враховуючи те, що надходження коштів з державного бюджету не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати поставлених товарів.

Отже, зазначена умова договору не є підставою вважати таким, що не настав (або таким, настання якого залежить від надходження коштів державного бюджету) строк виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, оскільки вказана умова стосується порядку розрахунків, а не визначення строку.

Вказівка в Договорі на те, що оплата пов'язана з надходженням коштів з Державного бюджету не є встановленням строку виконання зобов'язання відповідачем-1, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати відповідних робіт.

Така ж подія як надходження коштів з державного бюджету не може розцінюватись як така, що має неминуче настати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення ст. 692 Цивільного кодексу України.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що товар був прийнятий відповідачем-1 та він, у встановлений договором строк, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати суду не надав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 99 950,00 грн. боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими та таким, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача-1 3 697,15 грн. пені.

Пунктом 7.3. Договору, передбачена відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату поставлених товарів у вигляді пені за кожний день прострочення, яка обчислюється у відсотках (розмір однієї облікової ставки НБУ) від суми простроченого платежу.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача-1 пені в повному обсязі в сумі 3 697,15 грн.

Позивачем також заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача-1 16 511,74 грн. інфляційних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку , що вимога щодо стягнення з відповідача-1 16 511,74 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 99 950,00 грн. основного боргу, 3 697,15 грн. пені, 16 511,74 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пояснень представника позивача, наданих в процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції, за інформацією Командування Військово-Морських Сил України ( ВЧ А0456), ВЧ А2398 згідно директивних документів передислокована з АР Крим на материкову частинуУкраїни, а розрахункове - касове обслуговування ВЧ А2398 органами Держказначейства не здійснюється з березня 2014 року. Згідно вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 14.08.2014 № 322/1/29дск ВЧ А2398 надано нове умовне найменування ВЧ А 2794.Таким чином, Командування Військово-Морських Сил України ( ВЧ А0456) має повноваження відповідати за зобов'язаннями підпорядкованих військових частин, а саме ВЧ А2398 (А2794) та, на думку позивача, є підстави вважати , що фактично ВЧ А2398 ліквідована, тобто вибула із провадження, а її правонаступником стала ВЧ А0456.

На підставі викладених обставин, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2015 ВЧ А0456 залучено до участі у справі у якості іншого відповідача для можливості подальшого проведення заміни.

З умов договору про закупівлю товарів за державні кошти № 52/73 від 03.12.2012 вбачається, що сторонами за договором є Товариство з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" та ВЧ А2398 (А2794), які є окремими суб'єктами господарювання.

В процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції представник позивача посилалась на листи Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 15.10.2014 № 248/2/4/1492, Міністерства оборони України від 19.01.2015 за № 266/із/92, які, на думку позивача, свідчать про те, що ВЧ А0456 є правонаступником ВЧ А2398 (А2794).

Відповідно до пояснень представника ВЧ А0456, вказані листи не можуть бути доказами його правонаступництва.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ВЧ А2398 не реорганізовувалась, а лише змінила своє умовне найменування на інше (А2794). Заміни боржника за договором також не здійснювалось.

Інших беззаперечних доказів , які б свідчили про необхідність стягнення грошових коштів з ВЧ А0456, матеріали справи не містять.

Вказане свідчить про відсутність відповідних правових підстав для стягнення з військової частини А0456 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" заборгованості, яка утворилася відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 52/73 від 03.12.2012.

У п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги.

Під час підготовки справи до розгляду або під час розгляду справи може виявитися, що позов подано до тієї особи, яка не повинна відповідати за позовом, тобто відповідач є неналежним. У цьому випадку суддя вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача.

Враховуючи те, що в процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції виявилось, що ВЧ А0456 є неналежним відповідачем по справі, оскільки відсутні відповідні правові підстави для стягнення з ВЧ А0456 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" заборгованості, яка утворилася відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 52/73 від 03.12.2012, колегія суддів приходить до висновку про виключення ВЧ А0456 з числа відповідачів по справі № 911/3889/14.

Позивачем рішення суду першої інстанції по цій справі не оскаржувалось.

Питання про процесуальне правонаступництво у відповідності до ст.25 Господарського процесуального кодексу України може бути вирішено в даному випадку на стадії виконання судового рішення, шляхом звернення позивача (стягувача) з відповідною заявою до суду.

Якщо буде встановлено в такому процесі про процесуальне правонаступництво щодо боргових зобов"язань, суд може замінити відповідача (боржника).

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в ухвалі, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини А 2794 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2014 у справі № 911/3889/14 залишити без змін.

Виключити Військову частину А 0456 з числа відповідачів по справі №911/3889/14.

Матеріали справи № 911/3889/14 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко