Ухвала

від 15.01.2015 по справі 826/9095/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2015 р. м. Київ К/800/53225/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Блажівської Н.Є.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного виробничого підприємства «Квадро»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року

у справі № 826/9095/14

за позовом Приватного виробничого підприємства «Квадро»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробниче підприємство «Квадро» (далі - ПВП «Квадро»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001311502 від 16 червня 2014 року та № 0001321502 від 16 червня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ПВП «Квадро», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних ПВП «Квадро», задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 900/2-26-50-15-20-24126303 від 28 травня 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001311502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 38 744 754,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001321502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 370 372,50 грн. (1 096 298,00 грн. - основний платіж, 274 074,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 40 000 000,00 грн. на підставі податкових накладних, які незареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, з підстав недолучення до скарги № 02/20/05-14 від 20 травня 2014 року копій податкових накладних.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обов'язку суб'єкта господарювання надати до скарги на постачальника документи, які підтверджують виконання операції - сплату коштів та отримання товару. Натомість позивачем додано до скарги лише копії платіжних доручень.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення Окружного адміністративного суду м. Києва без змін, вказав при цьому про обґрунтованість неприйняття до уваги судом вказаних платіжних документів, оскільки вони оформлені неналежним чином.

Проте, колегія суддів вважає вказані доводи передчасними, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 201.10 статті 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку-продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Тобто, вказана норма ПК України не зобов'язує платника податку додавати до заяви всі документи, складені за результатами проведених операцій, а визначає можливість надання або копій документів, які засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг, або копій первинних документів.

В свою чергу, пунктом 1.30 статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) визначено, що платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Форма платіжного доручення наведена в додатку 2 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону № 2346-III при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Таким чином, у разі наявності у судових інстанцій претензій щодо оформлення платіжних доручень, які підтверджують оплату податку у зв'язку з придбанням у контрагента (Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно-Світ») товару, останні не були позбавлені можливості витребувати відповідні докази (наприклад, реєстри розрахункових документів, банківські виписки тощо), які підтверджують або спростовують цю обставину.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного виробничого підприємства «Квадро» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Блажівська Н.Є.

Карась О.В.