Постанова

від 09.06.2015 по справі 826/9095/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 червня 2015 року № 826/9095/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного виробничого підприємства «КВАДРО» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового - повідомлення рішення.

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробниче підприємство «Квадро» (далі - ПВП «Квадро»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0001311502 від 16 червня 2014 року та № 0001321502 від 16 червня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015р. касаційну скаргу Приватного виробничого підприємства «Квадро» задоволено частково, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно довідки автоматичного розподілу справ в суді від 31.01.2015р., головуючим по справі №826/9095/14 визначено суддю Качура І.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2015р. справу №826/9095/14 прийнято до свого провадження суддею Качуром І.А.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, в обґрунтування позовних вимог покликався на те, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням приписів законодавства.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та зазначив про повну відповідність спірних податкових повідомлень - рішень приписам законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахування висновків суду касаційної інстанції, викладеної в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.01.2015р., суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Судами попередній інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних ПВП «Квадро», задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 900/2-26-50-15-20-24126303 від 28 травня 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001311502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 38 744 754,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001321502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 370 372,50 грн. (1 096 298,00 грн. - основний платіж, 274 074, 50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 40 000 000,00 грн. на підставі податкових накладних, які незареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, з підстав недолучення до скарги № 02/20/05-14 від 20 травня 2014 року копій податкових накладних.

За висновками суду касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обов'язку суб'єкта господарювання надати до скарги на постачальника документи, які підтверджують виконання операції - сплату коштів та отримання товару. Натомість позивачем додано до скарги лише копії платіжних доручень.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, у разі наявності у судових інстанцій претензій щодо оформлення платіжних доручень, які підтверджують оплату податку у зв'язку з придбанням у контрагента (Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно-Світ») товару, суди не були позбавлені можливості витребувати відповідні докази (наприклад, реєстри розрахункових документів, банківські виписки тощо), які підтверджують або спростовують цю обставину, що згідно висновків суду касаційної інстанції свідчить про те, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи обставини справи, суд приходить наступних висновків.

Фактичні обставини справи свідчать, що прийняття спірних податкових повідомлень - рішень мотивоване порушенням позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, абзацу одинадцятого п. 201.10 ст. 201 ПКУ підприємством до заяви (додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість) за квітень 2012 року не надано копій податкових накладних.

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ із змінами та доповненнями датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) та підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Єдиний реєстр), яка здійснюється платником податку - продавцем не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки, згідно з абзацом другим пункту 201.10 статті 201 ПКУ (з урахуванням вимог пункту 11 підрозділу 2 розділу XX ПКУ).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної позбавляє покупця права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (абзац дев'ятий п. 201.10 ст. 201 ПКУ).

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка с підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту (абзац одинадцятий п. 201.10 ст. 201 ПКУ). Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви (додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість) додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Враховуючи вищевикладене, чинне законодавство надає безумовне право платнику податків отримати право на податковий кредит у разі порушення контрагентом правил виписки/реєстрації податкової накладної, звернувшись із скаргою на такого контрагента до податкового органу.

Таке право обумовлене приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, який пов'язує право платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту із фактом здійснення оплати товарів (робіт, послуг), якою є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що нормативним документом, що регулює загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в України, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами, є Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001р. №2346-111.

Відповідно до понять, визначених цим законом: розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовуються для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (п. 1.35)); - документ на переказ - це електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів (п. 1.6)); - платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії, який використовується для ініціювання переказів, До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби, (п. 1.31)); - платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ зазначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача (п. 1.30)).

Отже, платіжне доручення в розумінні вимог Податкового кодексу України - є саме розрахунковим документом, що засвідчує факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Згідно ч.2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності провадяться в безготівковій формі.

Відповідно до ст. 1088 Цивільного кодексу України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків,

Як встановлено, ч.1 ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Відповідно до ст. 1091 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, зазначеної у платіжному дорученні. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу за рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відповідно до п.3.1. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. №377/8976 платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згідно до п.2.10. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документ як на паперових носіях, так і вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку. Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.

Як встановлено п.2.4. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» банк перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 8 до цієї Інструкції.

Відповідно до п.2.5. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» якщо розрахункові документи, у яких перевірено реквізити заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5, 6 і 12 та додатка 8 до цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно з пунктами 2.15 і 2.18 цієї глави та пунктом 12.11 глави 12 цієї Інструкції.

Згідно п.2.14. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувана - «Дата надходження в банк стягувана» (якщо ці реквізити передбачені формою документа) засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003р. №852-ІV, електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувана. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Зазначеним актом законодавства встановлено, що електронний цифровий підпис може використовуватись юридичними та фізичними особами як аналог власноручного підпису для надання електронному документу юридичної сили. Юридична сила електронного документа, підписаного електронним цифровим підписом, еквівалентна юридичній силі документа на паперовому носії з власноручним підписом правоздатної особи та скріпленого печаткою.

Тобто електронний цифровий підпис володіє всіма основними властивостями власноручного підпису, а саме: - засвідчує те, що отриманий документ надійшов від особи, яка його підписала; - гарантує цілісність та захист від спотворення/виправлення підписаного документа; - не дає можливості особі, яка підписала документ, відмовитись від зобов'язань, що виникли в результаті підписання цього електронного документа.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що надані позивачем копії платіжних документів, що долучались останнім до скарги згідно додатку 8 до податкової декларації з податку на прибуток за квітень 2014 року, є належними первинними документами, які свідчать про перерахування грошових коштів, та є правовою підставою на віднесення позивачем сум за цими платіжними документами до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до 32.1. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Фактичні обставини справи свідчать, що 15 квітня 2014 року між позивачем та ТОВ «Зерно - Світ» (код ЄДРПОУ 33317357) був укладений Договір купівлі продажу №01/15/04-14 за умовами якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця «олію соняшникову нерафіновану першого ґатунку, наливом», а покупець, в свою чергу зобов'язується сплатити її вартість на умовах 100% передплати в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.п. 2.1., 2.2., 2.3. Договору купівлі - продажу).

Встановлено, що на виконання укладеного між позивачем та ТОВ «Зерно - Світ» (код ЄДРПОУ 33317357) правочину, позивач здійснив перерахування грошових коштів в сумі 240 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 40 000 000грн., що підтверджують оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» платіжні доручення. Зазначені платіжні доручення проведені банком, про що здійснені відповідні відмітки на самих платіжних дорученнях, та позивачу виданий реєстр (виписка банку) про проведення грошового переказу на користь визначеного позивачем отримувача переказу.

Суд приймає до уваги той факт, що приписи пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зобов'язують платника податків додавати до заяви всі документи, складені за результатами проведених операцій, а визначає можливість надання або копій документів, які засвідчують факт сплати податку у зв'язку із придбанням товарів/ послуг, або копій первинних документів.

Матеріалами справи та наданими позивачем доказами доведено, що отримавши від контрагента податкові накладні та з'ясувавши, що вони не зареєстровані належним чином, позивач в порядку вимог чинного законодавства звернувся до відповідача із скаргою, надавши в підтвердження копії платіжних доручень, які підтверджують перерахування грошових коштів за умовами укладеного договору.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем будь - яких підтверджень, що укладений між позивачем та його контрагентом договір є нікчемним, або породжує інші негативні податкові наслідки. Більш того, встановлено, що як позивач, так і постачальник товарів, щодо якого відповідачем оспорюється право позивача на формування податкового кредиту, в момент здійснення господарської операції були зареєстровані в установленому законом порядку, знаходилися на обліку в податковому органі, мали статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульовано на момент укладання та виконання відповідних договорів.

Щодо доводів про анулювання реєстрації з 06.03.2014р. платника ПДВ відносно ТОВ «ЗЕРНО -СВІТ», з яким позивачем було укладено на виконано господарській договір, суд зазначає наступне.

Встановлено, що з 06.03.2014р. Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНО - СВІТ» (код 33317357) було анульовано реєстрацію платника ПДВ, але не загальну реєстрацію, а саме реєстрацію, як спеціального суб'єкта режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, що визначений ст. 209 Податкового кодексу України.

Зазначене випливає із змісту повідомлення, розміщеного в загальнодоступній базі «Анульована реєстрація платників ПДВ» на сайті sfs.gov.ua.

За змістом повідомлення причина анулювання - питома вага с\г перевищує 25%.

Відповідно до п.п в) п.209.11 ст. 209 Податкового кодексу України якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущене таке перевищення.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що починаючи з 06.03.2014р. контрагент позивача ТОВ «ЗЕРНО - СВІТ» є платником податку на додану вартість на загальних підставах.

Суд звертає увагу на те, що господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «ЗЕРНО - СВІТ» відбувались в квітні 2014 року, тобто в період, коли ТОВ «ЗЕРНО -СВІТ» мало реєстрацію платника податку на додану вартість на загальних підставах, тобто мало право видавати податкові накладні, а позивач на підставі таких податкових накладних мав право на формування податкового кредиту.

Зважаючи на вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність у діях позивача порушень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що свідчить про протиправність спірних податкових повідомлень - рішень та наявність підстав для їх скасування у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення ф. «В4» №0001311502 від 16.06.2014р.

Скасувати податкове повідомлення - рішення ф. «Р» №0001321502 від 16.06.2014р.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур