Ухвала

від 19.08.2015 по справі 826/9095/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9095/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Пилипенко О.Є.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного виробничого підприємства «КВАДРО» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення ф. «В4» №0001311502 від 16.06.2014р. та податкове повідомлення-рішення ф. «Р» №0001321502 від 16.06.2014р.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних ПВП «Квадро», задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 900/2-26-50-15-20-24126303 від 28 травня 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001311502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 38 744 754,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001321502 від 16 червня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 370 372,50 грн. (1 096 298,00 грн. - основний платіж, 274 074, 50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 40 000 000,00 грн. на підставі податкових накладних, які незареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, з підстав недолучення до скарги № 02/20/05-14 від 20 травня 2014 року копій податкових накладних.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка с підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту (абзац одинадцятий п. 201.10 ст. 201 ПКУ). Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви (додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість) додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Разом з тим, відповідно до положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001р. №2346-111, розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовуються для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (п. 1.35)); документ на переказ - це електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів (п. 1.6)); платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії, який використовується для ініціювання переказів, До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби, (п. 1.31)); платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ зазначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача (п. 1.30)).

Таким чином, платіжне доручення в розумінні вимог Податкового кодексу України - є саме розрахунковим документом, що засвідчує факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Частиною 1 статті 1089 Цивільного кодексу України встановлено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Відповідно до ст. 1091 ЦК України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, зазначеної у платіжному дорученні. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

Крім того, згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону №2346-111 під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону №2346-111 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу за рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відповідно до п.3.1. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. №377/8976 платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згідно до п.2.10. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документ як на паперових носіях, так і вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку. Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2014 року між позивачем та ТОВ «Зерно - Світ» (код ЄДРПОУ 33317357) був укладений Договір купівлі продажу №01/15/04-14 за умовами якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця «олію соняшникову нерафіновану першого ґатунку, наливом», а покупець, в свою чергу зобов'язується сплатити її вартість на умовах 100% передплати в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.п. 2.1., 2.2., 2.3. Договору купівлі - продажу).

На виконання укладеного між позивачем та ТОВ «Зерно - Світ» (код ЄДРПОУ 33317357) правочину, позивач здійснив перерахування грошових коштів в сумі 240 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 40 000 000грн., що підтверджують оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» платіжні доручення. Зазначені платіжні доручення проведені банком, про що здійснені відповідні відмітки на самих платіжних дорученнях, та позивачу виданий реєстр (виписка банку) про проведення грошового переказу на користь визначеного позивачем отримувача переказу.

Крім того, встановлено, що отримавши від контрагента податкові накладні та з'ясувавши, що вони не зареєстровані належним чином, позивач в порядку вимог чинного законодавства звернувся до відповідача із скаргою, надавши в підтвердження копії платіжних доручень, які підтверджують перерахування грошових коштів за умовами укладеного договору.

Також встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «ЗЕРНО - СВІТ» відбувались в квітні 2014 року, тобто в період, коли ТОВ «ЗЕРНО -СВІТ» мало реєстрацію платника податку на додану вартість на загальних підставах, тобто мало право видавати податкові накладні, а позивач на підставі таких податкових накладних мав право на формування податкового кредиту.

В свою чергу, відповідачем будь - яких підтверджень, що укладений між позивачем та його контрагентом договір є нікчемним, або породжує інші негативні податкові наслідки. Більш того, встановлено, що як позивач, так і постачальник товарів, щодо якого відповідачем оспорюється право позивача на формування податкового кредиту, в момент здійснення господарської операції були зареєстровані в установленому законом порядку, знаходилися на обліку в податковому органі, мали статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульовано на момент укладання та виконання відповідних договорів.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що надані позивачем копії платіжних документів, що долучались останнім до скарги згідно додатку 8 до податкової декларації з податку на прибуток за квітень 2014 року, є належними первинними документами, які свідчать про перерахування грошових коштів, та є правовою підставою на віднесення позивачем сум за цими платіжними документами до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В свою чергу, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 19.08.2015р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Пилипенко О.Є.