Ухвала

від 11.02.2015 по справі 822/4636/14

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/4636/14

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

11 лютого 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Граб Л.С. Сапальової Т.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Александрової К.В.,

представника позивача Романюка В.М.

представника відповідача Ткачук М.П

представника відповідача Булатович Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко ХХІ Плюс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко ХХІ Плюс" звернулось до суду з позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.10.2014 №0005292201, №0005302201 та стягнути на користь позивача понесені судові витрати.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 25 грудня 2014 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко ХХІ Плюс" задовольнив. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області №0005292201, №0005302201 від 21 жовтня 2014 року; стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко ХХІ Плюс" судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі Кам'янець-подільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року у справі №822/4636/14 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначає, що приймаючи оскаржену постанову судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що в сукупності призвело до винесення помилкової постанови.

Позивач не скористався правом регламентованим положеннями статті 191 КАС України щодо надання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули до суду апеляційної інстанції, а саме: представників відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача - на підтримання рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом з матеріалів справи встановлено, що працівниками Кам`янець-Подільської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Агро-Еко ХХІ Плюс" за результатами якої складено Акт перевірки від 03.10.2014 №1210/22-09-22-01/37000430, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 21.10.2014 №0005292201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму - 4163111,25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 3330489 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 832622,25 грн., №0005302201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 5172820,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 3448547 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1724273,50 грн.

Позивачем до прийняття зазначених рішень були подані заперечення від 13.10.2014, відповіддю №14605/10/22-09-22-01/07 від 17.10.2014 відмовлено в задоволенні заперечень.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що вони є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи, не відповідають дійсним обставинам справи та прийняті з порушенням норм чинного податкового законодавства, оскільки відповідачем не доведено правомірності своїх висновків про порушення позивачем п.135.2, пп. 135.4.1 п.135.4 ст.135, п.136.1 ст.136, ст.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а також п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п. 200.2, п. 200.3, п.200.4 ст.200 ПК України.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів суду апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як випливає з матеріалів справи, підставою для винесення спірних податкових повідомлень рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.135.2, пп. 135.4.1 п.135.4 ст.135, п.136.1 ст.136, ст.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 448 547 грн., а також порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п. 200.2, п. 200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 330 489 грн.

Власне, між позивачем та контрагентами укладались договори поставок та купівлі-продажу товарів (сої), які наявні в матеріалах справи.

Згідно умов укладених договорів підприємства (постачальники) зобов'язуються передати у власність товар, а позивач (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договорів.

Факти поставки, оплати та оприбуткування товарів за вказаними договорами підтверджуються відповідними накладними, видатковими, податковими та транспортними накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, згідно положень яких первинні документи - письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем первинні документи містять всі необхідні реквізити, наявність яких є необхідною умовою при їх складанні. Крім того, копії платіжних доручень, згідно яких відбувались розрахунки за отримані товари (послуги), містять відмітки про проведення даних платежів через банківську установу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Форма та порядок заповнення податкової накладної передбачені ст. 201 ПК України, відповідно до п. 201.1 якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у даному пункті.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 ПК України унормовано, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Здійснивши системний аналіз наведених норм можна дійти висновку, що Податковим кодексом України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства. На основі отриманих податкових накладних, суми ПДВ включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені в деклараціях по податку на додану вартість за відповідні періоди.

Суд апеляційної інстанції з приводу посилань представників відповідача на відсутність зареєстрованого перетину на автомобільних шляхах України за перевіряємий період автомобілів, зазначених у ТТН, а також посилань щодо складання ТТН з порушенням вимог чинного законодавства, вважає, що судом першої інстанції підставно враховано, що ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу, при цьому, ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПК України.

Власне, згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому дотримання вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягатися до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів. Також, суд зважає на те, що ТТН є підставою для списання ТМЦ у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним і безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу ТМЦ.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання представників відповідача, що ТОВ "Веснянський елеватор" проведено документальне оформлення господарських операцій щодо придбання товарів у постачальників ТОВ "Стіомі-Холдінг", ТОВ "Кононівський елеватор" та продажу товарів на адресу покупців - ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство", ТОВ "Кононівський елеватор", ТОВ "Миргородський елеватор", ТОВ "Агро-Еко XXI Плюс", які фактично не здійснювалися в межах господарської діяльності, що підтверджується постановою Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №822/397/14, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду. Дане спростовується листом Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року №2379/12/13-12, а саме якщо судове рішення зачіпає інтереси осіб, які не були залучені адміністративним судом до справи, то преюдиційність на таких осіб не може поширюватися.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в тому числі дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 198 ПК України не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання представників відповідача на акт від 24.04.2014 року №882/13-05-22-04/22343692 за результатами якого встановлено не включення податкових накладних до Єдиного реєстру податкових накладних, що видані для ТОВ "Агро-Еко ХХІ Плюс" у липні - вересні 2013 року як на підставу для висновків про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за наслідками таких господарських операцій.

Законодавець не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень від 21.10.2014 №0005292201, №0005302201.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198, частини 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для його скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Боровицький О. А.

Судді Граб Л.С.

Сапальова Т.В.