Постанова
від 04.02.2015 по справі 804/20809/14
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 р. Справа № 804/20809/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Віхрова В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Костікова Є.В.

представник позивача Лебідь О.Б.

представник позивача Мороз І.В.

представник відповідача Донцов Є.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПР ГРУП КР» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

24.12.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛПР ГРУП КР» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0000032203 від 14.08.2014 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Надав письмові заперечення проти позову.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 11.07.2014 р. по 18.07.2014 р. проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПР ГРУП КР» (ЄДРПОУ 37065629) з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Фірма Мінол» (ЄДРПОУ 38837272) за квітень 2014 р.

За результатами вказаної перевірки складено Акт від 25.07.2014 р. № 944/04-81-2203/37065629 (надалі - Акт перевірки), яким встановлено порушення п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3. п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст. 4, п.6 ст.8, п.1 та п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст. 55-1 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин між ТОВ «Фірма Мінол» та ТОВ «ЛПР ГРУП КР» за квітень 2014 р., за наслідками чого ТОВ «ЛПР ГРУП КР» завищено податковий кредит всього на суму 50000,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, позивач надав заперечення до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (лист №265 від 08.08.2014 р.), за результатами розгляду якого висновки Акту перевірки залишені без змін (лист Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.08.2014 р. №11984/10/220).

14.08.2014 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000032203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму у розмірі 62500,00 грн., в тому числі за основним платежем - 50000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12500,00 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивача подав скаргу до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (лист №272 від 22.08.2014 р.), за результатами розгляду якої податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарга без задоволення (рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.10.2014 р. №7709/10/04-36-10-08-09).

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

В ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було встановлено взаємовідносини ТОВ «ЛПР ГРУП КР» з ТОВ «Фірма Мінол» на підставі договорів оренди обладнання №10/14 від 01.03.2014 р., №11/14 від 01.03.2014 р., №12/14 від 01.03.2014 р., №13/14 від 01.03.2014 р., №14/14 від 01.03.2014 р., №15/14 від 01.03.2014 р.

На виконання умов договорів ТОВ «Фірма Мінол» на адресу ТОВ «ЛПР ГРУП KP» було виписано (оформлено) податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки.

Оплата зазначених послуг не здійснювалась відповідного до письмових пояснень посадових осіб ТОВ «ЛПР ГРУП KP» та рахунку 685 за квітень 2014 р.

За даними результатів співставлення «Податковий блок» на рівні ДПС України»: ТОВ «Фірма Мінол» (ЄДРПОУ 38837272) зареєстровано у ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, стан платника: 0 «основний платник»; вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля; кількість, працюючих згідно наданого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків за II квартал 2014 р. (за формою звіту №1ДФ) - 0 (звіт наданий з нульовими показниками), що свідчить про відсутність працюючих на підприємстві та про відсутність факту нарахування та сплати доходів.

Таким чином враховуючи вищенаведене ТОВ «Фірма Мінол» не може фактично здійснювати господарські операції через відсутність трудових ресурсів.

Згідно заперечень відповідача, позивачем в ході перевірки також не надано: завірених копій розрахункових документів, пов'язаних з виконанням договорів (банківські виписки, платіжні доручення), договорів на перевезення, подорожних листів, товарно-транспортних накладних, або інших документів, що підтверджують транспортування торгівельно - виробничого обладнання ТОВ «ЛПР ГРУП KP».

Відповідно до п.3.3 договорів оренди обладнання при передачі майна, що орендується, складається акт здачі - приймання, який підписується сторонами.

В ході проведення перевірки ТОВ «ЛПР ГРУП КР» не встановлено факту надання послуг по перевезенню від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) довіреностей, договорів на транспортування, зберігання товарів, шляхових листів.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку, що викладені порушення та факти свідчать про нереальність здійснення ТОВ «ЛПР ГРУП КР» господарських операцій з ТОВ «Фірма Мінол» за період, що перевірявся, а отже позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з придбанням послуг згідно правочинів з вищезазначеним контрагентом.

З приводу встановлених порушень суд зазначає наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Щодо відсутності товарно-транспортних документів слід зазначити наступне.

Відповідно до преамбули Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. №363, в яких є посилання на необхідність наявності документу під назвою «товарно-транспортна накладна», ці правила визначають права, обов'язки і відповідальність перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів - замовників. Згідно із п.1 цих Правил замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Зазначені правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податків, а тільки встановлюють права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, який підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Постановою КМУ від 21.05.2009 р. № 515, якою внесено зміни до Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою КМУ від 25.02.2009 р. № 207, встановлено, що особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця документи, не передбачені зазначеним Переліком.

Документом на вантаж є:

- для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, - товарно-транспортна накладна ;

- для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, - накладна або інший документ , що підтверджує право власності на вантаж.

Отже, відсутність товарно-транспортної накладної, так само як і договору на перевезення, жодним чином не можуть слугувати підставами для висновку податкового органу щодо неможливості факту отримання товарів/послуг від зазначених постачальників.

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг перевезення вантажу товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Крім того, у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій певні недоліки первинних документів не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Згідно укладених договорів оренди обладнання не вбачається обов'язку позивача щодо перевезення орендованого обладнання до місця його знаходження.

Крім того, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні на які посилається податковий орган, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Правилами податкового обліку не передбачено обов'язкового складання та обліку товарно-транспортних накладних для підтвердження факту приймання - передачі товару від одного контрагента іншому. Зазначені накладні можуть вважатись обов'язковими для відображення факту транспортування товару, а факт передачі товару підтверджується звичайною видатковою накладною.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, підтвердженням реальності виконання договорів оренди обладнання слугують такі документи: договори № 10/14, №11/14, № 12/14, № 13/14, № 14/14, №15/14 від 01.03.2014 р. та відповідні додаткові угоди до них; акти приймання-передачі (повернення-приймання) обладнання від 01.03.2014 р., від 05.05.2014 р.; акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №387, №388, №389, №390, №391, №392 від 30.04.2014 р.; рахунки - фактури №387, №388, №389, №390, №391, №392 від 30.04.2014 р.; податкові накладні № 387, № 388, № 389, 390, № 391, №392 від 30.04.2014 р.

Також суд звертає увагу, що в Акті перевірки відсутні посилання на відсутність розрахункових документів, пов'язаних з виконанням договорів (банківські виписки, платіжні доручення), договорів на перевезення, подорожних листів, товарно-транспортних накладних, або інших документів, що підтверджують транспортування торгівельно - виробничого обладнання ТОВ «ЛПР ГРУП KP».

Отже, є всі підстави вважати, що вказані фінансово-господарські відносини фактично мали місце.

Згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Факт використання позивачем орендованого обладнання у власній господарській діяльності підтверджується актами технічного огляду обладнання №1/10 від 01.03.2014 р., №1/11 від 01.03.2014 р., №1/12 від 01.03.2014 р., №1/13 від 01.03.2014 р., №1/14 від 01.03.2014 р., №1/15 від 01.03.2014 р.; актами введення обладнання в експлуатацію №1/10/14, №2/10/14, №3/10/14, №4/10/14, №5/10/14, №6/10/14, №7/10/14, №8/10/14, №10/10/14, №1/11/14, №2/11/14, №3/11/14, №4/11/14, №1/12/14, №1/13/14, №1/14/14, №1/15/14 від 01.03.2014 р.; інвентаризаційними описами станом на 30.04.2014 р. згідно договорів оренди обладнання №1/10, №1/11, №1/12, №1/13, №1/14, №1/15; фотоматеріалами обладнання.

Щодо висновку податкового органу щодо нереальності здійснення господарських операцій суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Стосовно посилання відповідача на дані інформаційних ресурсів податкових органів («Податковий блок» на рівні ДПС України»), суд зазначає наступне.

Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодонабувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.

Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 р. по справі 8/140, від 29.10.2010 р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010 р. по справі № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 р. у справі 8/140, від 29.10.2010 р. у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 р. у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує реальність господарських відносин з ТОВ «Фірма Мінол».

Дослідження первинних документів, які опосередковують господарські відносини між позивачем та його контрагентами свідчить, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презумує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, в порушення вимог ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено доказів у спростування реальності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Фірма Мінол» з урахуванням ділової мети та економічної вигоди, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином не доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПР ГРУП КР» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПР ГРУП КР» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області за №0000032203 від 14.08.2014 р.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПР ГРУП КР» судовий збір в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 09 лютого 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 09.02.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун

СудДніпропетровський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення04.02.2015
Оприлюднено18.02.2015
Номер документу42708415
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —804/20809/14

Постанова від 22.08.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 19.08.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 11.06.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Маринчак Н.Є.

Ухвала від 05.05.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Маринчак Н.Є.

Постанова від 09.04.2015

Адміністративне

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Головко О.В.

Постанова від 09.04.2015

Адміністративне

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Головко О.В.

Ухвала від 19.02.2015

Адміністративне

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Головко О.В.

Постанова від 04.02.2015

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Віхрова Вікторія Станіславівна

Ухвала від 25.12.2014

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Парненко Вікторія Станіславівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні