Постанова

від 12.02.2015 по справі 904/4414/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року Справа № 904/4414/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І.Вовка, В.Харченка розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-Хімагро" на постановувід 08.12.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 904/4414/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-Хімагро" доФермерського господарства "ВінеСА" простягнення 50 746,95 грн, у судове засідання прибули представники: відповідачаСенів В.В. (директор), заслухавши суддю-доповідача - Є.Борденюк , пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-Хімагро" звернулось до господарського суду з позовом до Фермерського господарства "ВінеСА" про стягнення заборгованості у розмірі 50 746,95 грн, з яких 29 793,95 грн - основного боргу, 2438,33 грн пені, 5167,00 грн - 30 % річних, 1102,36 грн - інфляційних втрат, 5958,79 грн - штрафу, 6286,52 грн - процентів за користування товарним кредитом.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 (суддя Н.Петренко) позов задоволений у повному обсязі з огляду на таке.

13.02.2013 між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі - продажу №З 13-02/05 (далі - Договір) відповідно п.1.1 якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача належні відповідачу засоби захисту рослин, мікродобрива та інокулянти (надалі - товар), згідно зі специфікаціями, визначеними у додатках до Договору та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його згідно з умовами Договору.

Відповідно до п.2.2 Договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату товару (або його партії) за ціною та у строки, вказані в Додатках до даного договору, та/або в рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з пунктом 2.6 Договору сторонами передбачено, що у випадку порушення відповідачем строків проведення попередньої оплати або інших строків оплати встановлених Договором, позивач з першого дня порушення таких строків набуває право вимагати від відповідача негайної повної оплати за весь товар за цим договором до настання строку оплати за Товар, а відповідач має негайно, на першу вимогу позивача, здійснити повну оплату за Товар.

Пунктом 2.10 Договору визначено, що загальна сума договору складається з суми вартості товару за всіма Додатками та/або видатковими накладними тощо, підписаними в рамках цього Договору, які є його невід'ємною частиною. У випадку розбіжності даних у Специфікаціях та/або видаткових накладних щодо найменування, кількості та ціни товару в порівнянні з даними в відповідній видатковій накладній - перевагу має видаткова накладна.

Відповідно до п. 3.1 Договору передбачено, що поставка товару за даним Договором може здійснюватися партіями. Замовлення на партію товару вважається прийнятим позивачем при умові здійснення попередньої оплати, якщо така передбачена. Оплата за замовленням здійснюється за конкретний товар на підставі виставленого рахунку, складеного на підставі договору.

У пункті 3.5 Договору передбачено, що товар вважається прийнятим за кількістю та якістю в момент отримання його представником відповідача від представника позивача у відповідності до видаткової накладної.

Право власності на товар переходить до відповідача з моменту прийняття товару відповідачем (п.3.6 Договору).

Відповідно до п.5.2 Договору в разі порушення відповідачем строків попередньої оплати та/або оплати за товар (його партію) відповідно до строків, встановлених додатками до Договору та/або договором, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20% від суми несплаченої або несвоєчасно сплаченої вартості товару. Штраф сплачується за кожне порушення строків проведення оплати, встановлених Договором (додатками).

Згідно з п.5.4 Договору відповідач за несвоєчасний або неповний розрахунок за придбаний товар (у тому числі у випадку не оплати або несвоєчасної оплати грошових коштів, а також у випадку прострочення передачі векселя (майна, товарів, послуг, робіт) сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати пені, від неоплаченої суми за кожний день прострочення до моменту повного виконання своїх грошових зобов'язань.

Відповідно до ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, відповідач зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від простроченої суми з моменту початку такого прострочення і до повного виконання своїх грошових зобов'язань (п.5.8 Договору).

Разом з тим, згідно з п.5.9 Договору сторони прийшли до взаємної згоди, що позивач має право, а відповідач погоджується з тим, що відповідно до вимог ст.536, ч.694 Цивільного кодексу України у разі порушення відповідачем строків оплати вказаних в договорі (додатках, або специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту, в такому разі позивач нараховує відповідачеві відсотки за користування товарним кредитом, без додаткового погодження з відповідачем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого товару.

На виконання умов Договору позивачем поставлений товар на загальну суму 773 793,95 грн відповідачеві у власність, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними.

В порушення умов договору відповідач за поставлений товар в передбачені Договором строки розрахувався частково 28.05.2013 у розмірі 324 000,00 та 29.05.2013 у розмірі 420 000,00 грн, що підтверджують виписки по рахунку за період з 28.05.2013 по 29.05.2013.

Залишок боргу відповідача перед позивачем складає 29 793,95 грн.

Відповідач борг у розмірі 29 793,95 грн перед позивачем визнає у повному обсязі, що підтверджує акт звірки за період з 01.01.2013 по 21.01.2014, який був підписаний зі сторони відповідача без будь-яких зауважень.

Разом з тим, позивачем відповідно до умов Договору та чинного законодавства нараховані пеня у розмірі 2 438,33 грн, інфляційні витрати у розмірі 1102,36 грн, 30 % річних у розмірі 5167,00 грн, штраф у розмірі 5958,79 грн та проценти за користування товарним кредитом у розмірі 6286,52 грн.

Так, застосування передбаченої договором пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України) на прострочену суму оплати товару (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013).

Водночас, інфляційні та річні входять до складу грошового зобов'язання і не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання. В свою чергу, проценти за користування грошовими коштами не є ні видом забезпечення виконання зобов'язання, ні штрафною санкцією, а є платою за користування коштами позивача з метою компенсації кредиторові відсутності в його обороті грошових коштів у визначений договором період, в той час, як пеня є видом забезпечення виконання грошового зобов'язання та її нарахування передбачено умовами договору за прострочення оплати товару.

Отже, нарахування інфляційних, 30% річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами не відносяться до одного виду відповідальності за одне й те саме правопорушення, а їх одночасне стягнення не суперечить вимогам чинного законодавства.

З посилання на зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 (колегія суддів: Л.Чимбар, С.Антонік, Л.Чоха) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 скасоване в частині стягнення 6286,52 грн процентів за користування товарним кредитом та прийняте у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. У решті рішення залишене без зміни.

Апеляційний господарським судом підтриманні мотиви задоволення місцевим господарським судом вимог щодо стягнення суми основного боргу, 30% річних, інфляційний втрат, пені та штрафу.

Разом з тим, апеляційним господарським судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування товарним кредитом з посилання на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12.

Так, апеляційним господарським судом зазначено, що договором може бути встановлено лише інший розмір, передбачених статтею 536 ЦК України, процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Сума процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахована на підставі пункту 5.9 Договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою підпадає під визначення пені.

Однак, з відповідача вже присуджено до стягнення 2438,33 грн пені, нарахованої за цей самий період на підставі пункту 5.4 Договору, яким сторони передбачили нарахування пені.

З посиланням на зазначене вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що умовами договору передбачено, а місцевим господарським судом здійснено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому у задоволенні позовних вимог частині стягнення процентів за користування товарним кредитом слід відмовити.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення норм права, просить постанову скасувати в частині відмови у позові та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує застосування апеляційним господарським судом правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12, яка полягає у тому, що статтею 536 Цивільного кодексу України передбачена можливість сторін визначати інший розмір процентів річних, а не спосіб їх нарахування.

Проценти річних, що відповідно до Договору нараховуються за кожний день прострочення, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, з огляду на що, за умови присудження до стягнення визначеної Договором суми пені, задоволення позовних вимог про стягнення таких процентів є притягненням особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що поняття товарного кредиту визначене у п. 14.1.245 Податкового кодексу України і розуміється як товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

Тобто, критерієм товарного кредиту є відстрочення розрахунків як обумовлене сторонами зобов'язання і відповідна сплата процентів.

Правовідносини з відстрочення платежу проданого товару регулюються також положеннями ст. 694 ЦК України (продаж товару в кредит) з умовою сплати процентів (ст. 536 ЦК України) від дня прострочення плати відстроченого платежу або від дня передання товару продавцем з відстроченою оплатою.

Тобто, сплата процентів з проданого товару може мати місце як обумовлене сторонами зобов'язання.

Відповідальність за невиконання зобов'язання з оплати проданого товару шляхом нарахування процентів у відповідності до положень ст. 536 ЦК України не відповідає правовій природі товарного кредиту або продажу товару у кредит.

Водночас, сторонами у Договорі не визначений продаж товару на умовах товарного кредиту, так як не передбачене відстрочення платежу. Натомість, проценти за користування товарним кредитом у пункті 5.9 Договору визначені як загальна відповідальність боржника.

А тому, посилання заявника касаційної скарги на те, що між сторонами виникли правовідносини з продажу товару в кредит, які передбачають, зокрема, зобов'язання боржника сплачувати визначені ст.536 ЦК України проценти річні, є необґрунтованими.

Враховуючи вказане вище, підстав для скасування або зміни постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-Хімагро" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 у справі № 904/4414/14 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

І. Вовк

В. Харченко