Рішення

від 11.02.2015 по справі 193/1353/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/1353/13-ц 22-ц/774/368/К/15

Справа № 193/1353/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/368/К/15 інстанції - Шумська О.В.

Категорія 23 (3) Доповідач - Савіна Г.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Савіної Г.О.,

суддів - Митрофанової Л.В., Остапенко В.О.,

при секретарі - Трофименко О.О.,

за участю - позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Відділ держземагенства в Софіївському районі Дніпропетровської області, Реєстраційна служба Софівського районного управління юстиції Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві власності належить земельна ділянка розміром 8,300 гектарів, розташована на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області.

25 листопада 2011 року між нею та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір оренди належної їй земельної ділянки НОМЕР_1, реєстрація якого була проведена лише 25 травня 2012 року.

При отриманні свого примірника договору після його державної реєстрації та детальному ознайомленні із змістом нею було виявлено, що в спірному договорі НОМЕР_1 від 25.11.2011 року не зазначені всі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", а саме кадастровий номер земельної ділянки та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Оскільки відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до закону, просила суд визнати договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, укладений 25 листопада 2011 року між нею та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3, зареєстрований 25 травня 2012 року у відділі Держкомзему у Софіївському районі за № 12252551413001303, скасувати державну реєстрацію права на оренду земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, що діє на підставі свідоцтва про Державну реєстрацію НОМЕР_2 від 29.03.2004 року, зареєстрованого 25 травня 2012 року у відділі Держкомзему в Софіївському районі за № 12252551413001303 та зобов'язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні її позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на її думку, суд дійшов помилкового висновку про відсутність у Законі України "Про оренду землі" на момент укладення договору таких істотних умов, на які посилається позивач, суд не звернув увагу на відсутність у договорі умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що є істотною умовою та не застосував до спірних правовідносин положення Цивільного Кодексу України, зокрема, ч. 1 ст. 638, згідно якої договір тільки тоді є укладеним, коли сторони у належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Крім того, судом не враховано, що на момент укладення договору Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі" № 2073 втратила чинність.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно Державного акту про право приватної власності на землю позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 8,300 га, розташованої на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області.

25 листопада 2011 року між сторонами укладено договір оренди вказаної земельної ділянки за НОМЕР_1, згідно умов якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 8,300 га землі сільськогосподарського призначення у строкове оплатне користування на 10 років.( а.с. 8-12)

Вказаний договір 25 травня 2012 року зареєстровано у відділі Держкомзему у Софіївському районі відповідно до ст.18 Закону України "Про оренду землі" (а.с.10 зв.).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дослідив усі надані сторонами докази, перевірив доводи та заперечення сторін, у повному обсязі встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку та дійшов висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам діючого законодавства.

Так, відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 цього Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно ст.203 ЦК України 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі", укладений договір оренди підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частина 3 ст. 640 ЦК України зазначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 оспорює дійсність договору оренди земельної ділянки, укладеного між нею та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3, з підстав відсутності у договорі всіх істотних умов, визначених ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме у зв'язку з відсутністю у договорі умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Оспорюваний позивачем договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, позивач мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивача було спрямоване на укладання договору оренди.

Згідно п.п. 9, 11, 13 договору оренди земельної ділянки, сторонами встановлено та погоджено розмір орендної плати, строки її внесення та час перегляду.

Невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки є схема земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди та проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.

Таким чином, сторони, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов, склали і підписали договір оренди земельної ділянки, чим погодили їх встановлену форму.

Договір оренди землі зареєстрований у відділі ДЗК Софіївського району 25.05.2012 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з огляду на наступне.

Так, посилання апеляційної скарги на відсутність у спірних договорах такої істотної умови, як умова про передачу у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, яка є обов'язковою для кожного договору оренди з 14.08.2008 року, на що посилається позивач як на підставу для визнання договору недійсним, не можуть бути взятими до уваги.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-83цс14, зазначено, що виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

З матеріалів справи вбачається, що як у позовній заяві так і в апеляційній скарзі позивачем не зазначено, в чому саме полягає порушення її прав як орендодавця оспорюваним договором і які зміни мали б бути внесені до тексту договору для забезпечення його прав.

Як убачається із обставин справи, договір оренди земельної ділянки виконується належним чином, про що свідчить відсутність претензій з боку позивача стосовно виконання орендарем умов, зазначених в договорі. Крім того, у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач зазначила, що відсутність у договорі умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки до цього часу її права не порушували, однак причиною звернення до суду з позовом є можливість у майбутньому змін у законодавстві, які можуть викликати перешкоди для неї у розпорядженні своєю земельною ділянкою.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 є правильним.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю або частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строк та порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Згідно роз'яснень наданих у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215- 217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право його допустити.

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні рішення у його резолютивній частині зазначається точне та повне найменування юридичної особи, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, відносно яких суд вирішив питання.

У порушення вимог вищезазначених норм резолютивна частина рішення не містить вичерпних, чітких, безумовних й таких, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновків по суті розглянутих вимог, оскільки судом відмовлено позивачу у позові до ОСОБА_3, в той час як позов було пред'явлено до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, з яким саме і було укладено договір оренди земельної ділянки, про що зазначено і в мотивувальній частині рішення.

Заслуговують на увагу доводи позивача про неврахування судом втрати чинності Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі" № 2073, на яку він посилається і в мотивувальній частині рішення, оскільки з прийняттям Постанови № 791 від 20.07.2011 року "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1021 і від 18 серпня 2010 року № 749 та визнання такою, що втратила чинність постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073", указана постанова втратила чинність, а тому посилання на неї підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно змінити, виклавши абзац перший резолютивної частини рішення такій редакції: "У задоволенні позову ОСОБА_2 до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору НОМЕР_1 оренди земельної ділянки від 25 листопада 2011 року загальною площею 8,300 гектарів, розташована на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Софіївському районі Дніпропетровської області 25 травня 2012 року за № 12252551413001303 відмовити." та виключити із мотивувальної частини рішення посилання на пункти 10-12 Постанови Кабінету Міністрів України № 2073 від 25 грудня 1998 року "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі". В іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року змінити, виклавши абзац перший резолютивної частини рішення такій редакції: "У задоволенні позову ОСОБА_2 до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору НОМЕР_1 оренди земельної ділянки від 25 листопада 2011 року загальною площею 8,300 гектарів, розташована на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Софіївському районі Дніпропетровської області 25 травня 2012 року за № 12252551413001303 відмовити.".

Виключити із мотивувальної частини рішення посилання на пункти 10-12 Постанови Кабінету Міністрів України № 2073 від 25 грудня 1998 року "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі".

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: