Ухвала

від 11.02.2015 по справі 803/2267/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 876/11465/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області до Відкритого акціонерного товариства «Луцький завод комунального машинобудування «Луцьккомунмаш» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,-

в с т а н о в и в :

Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області звернулося в суд з адміністративним позовом до ВАТ «Луцький завод комунального машинобудування «Луцьккомунмаш» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року позовну заяву Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області до ВАТ «Луцький завод комунального машинобудування «Луцьккомунмаш» в частині позовних вимог про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 21 141,68 грн. - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області оскаржило її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова є незаконна і необґрунтована та прийнята з неправильним застосуванням норм процесуального права і підлягає скасуванню оскільки висновок суду про застосування шестимісячного строку позовної давності є помилковим, а відповідно до стягнення з відповідача в судовому порядку підлягає заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за січень - червень 2014 року в загальній сумі 31712,52 грн.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування ВАТ «Луцьккомунмаш» витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за 2014 рік, а, відтак, врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1.

Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Поняття недоїмки визначено у частині другій статті 106 цього Закону (яка в силу пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" діє на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків) та включає в себе суми страхових внесків своєчасно не нарахованих та/або не сплачених страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, які вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.

Як слідує зі статті 1 цього ж Закону, страховими внесками є кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

В свою чергу поняття відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій розкрито у пункті 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та означає внесення підприємствами та організаціями з коштів, призначених на оплату праці до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз вищезазначених положень законодавства дозволяє суду дійти висновку, що страхові внески до 2011 року (тобто до введення єдиного соціального внеску) сплачувалися за працівників, які фактично працюють на підприємстві та які не вийшли на пенсію (застрахованих осіб), а відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій сплачується за осіб, для яких вже настав страховий випадок - непрацездатність у зв'язку з досягненням пільгового пенсійного віку.

Після настання страхового випадку сплата страхових внесків (або єдиного соціального внеску) за застраховану особу припиняється, натомість, якщо пенсіонер вийшов на пенсію на пільгових умовах, він втрачає статус застрахованої особи, а підприємство починає відшкодовувати витрати на виплату та доставку пільгової пенсії.

Отже вірним є висновок суду першої інстанції, що саме поняття "страховий внесок" не може застосовуватися до виплат, які здійснюються щодо пенсіонерів (в тому числі пільгових пенсій), оскільки для цих осіб вже настав страховий випадок у зв'язку з досягненням пільгового пенсійного віку, призначено виплату страхового відшкодування у вигляді пенсії, а тому вони втратили статус застрахованих осіб.

Відтак, за пенсіонерів не можуть сплачуватися страхові внески, оскільки страховий випадок для них вже настав, а обчислення страхового стажу припинилося, так само як за працюючих застрахованих осіб не може сплачуватися відшкодування на виплату та доставку пільгової пенсії, оскільки для них не настав страховий випадок, а відповідно й право на вихід на пільгову пенсію.

При цьому, на відмінну від страхових внесків, які нараховуються в процентному відношенні до заробітної плати працівника, підприємство відшкодовує пільгову пенсію пропорційно пільговому стажу пенсіонера на цьому підприємстві, тобто перебирає на себе зобов'язання Пенсійного фонду України з пенсійного забезпечення цих осіб.

Таким чином, поняття "страхові внески" та "відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій" розрізняються як за своїм змістом та порядком обчислення, так і за особою, за яку ці внески сплачуються - страхові внески сплачуються за працездатну особу, а пільгові пенсії відшкодовуються за пенсіонера, який отримав право на вихід на такий вид пенсії, а тому ці поняття є відмінними за своєю правовою природою та взаємовиключними.

Зазначене дає підстави для висновку, що правила частини п'ятнадцятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо непоширення строків стягнення стосується лише недоїмки зі сплати страхових внесків, однак витрати на виплату та доставку пільгових пенсій за своєю правовою природою не є страховими внесками, а тому й не підпадають під визначення "недоїмка" в розумінні цього Закону.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на розглядувані правовідносини поширюються загальний строк звернення до суду, який визначений у частині другій статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 6.8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, встановлено, що підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Пункт 6.4 Інструкції визначає, що розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами надходження доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.

Аналіз цієї норми законодавства дозволяє колегії суддів дійти висновку, що у разі, якщо підприємство до 25-го числа відповідного місяця не вносить суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, з 26-го числа цього ж місяця в уповноваженого органу Пенсійного фонду України виникає право на стягнення цих витрат з підприємства. Розмір такого відшкодування визначається у відповідних розрахунках до 20 січня поточного року, або протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.

При цьому, неправомірна та необґрунтована бездіяльність органу Пенсійного фонду України, як то невчасне направлення розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, неправильне обчислення суми відшкодування, не може бути підставою для поновлення позивачу пропущених строків звернення до суду, оскільки 26-го числа кожного місяця позивачу було відомо про несплату підприємством фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, однак не вжито жодних заходів з цього приводу.

Як слідує з матеріалів справи позивач звернувся до суду з цим позовом 05 листопада 2014 року. Тобто, позовні вимоги в частині стягнення пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року заявлені з пропуском строків звернення до суду, оскільки останній день пред'явлення вимоги за квітень 2014 року (строк сплати до 25 квітня 2014 року включно) є 26 жовтня 2014 року.

З розрахунку позовних вимог, який здійснений позивачем слідує, що за період з січня 2014 року по квітень 2014 року ВАТ «Луцьккомунмаш» було нараховано 21 141,68 грн на виплату та доставку пільгових пенсій.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 21 141,68 грн. заявлені з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений частиною другою статті 99 КАС України.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,199,200,205,206,254 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року у справі № 803/2267/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий А.Р.Курилець

Судді В.Я.Качмар

О.І.Мікула