Постанова

від 17.02.2015 по справі 917/2006/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2015 р. Справа № 917/2006/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Варакута О.І. (директор),

відповідача - Марченко С.О. (директор), Богомолов О.О. (довіреність б\н від 16.01.2015р.),

3-ї особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Телекомунікації і системи автоматизації", м.Полтава (вх.№4480П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 року по справі №917/2006/14,

за позовом Приватного підприємства "Нефтіда", м.Кременчук,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ,

до Приватного підприємства "Телекомунікації і системи автоматизації", м.Полтава,

про стягнення 152370,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 року у справі №917/2006/14 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства "Телекомунікації і системи автоматизації" на користь Приватного підприємства "Нефтіда" 152 370,00 грн. боргу та 3 047,40 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 року та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суд першої інстанції неправомірно застосовував до спірних правовідносин приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки між позивачем та відповідачем фактично був укладений договір купівлі-продажу від 01.08.2014 р., а відтак, на думку відповідача, повинні застосовуватись норми зобов'язального права.

11 грудня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ПП "Нефтіда" просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (вх. 12132).

На думку позивача, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не відповідають обставинам справи, а її подання зводиться, насамперед, для уникнення майнової відповідальності перед позивачем, оскільки наявні всі правові підстави для застосування положення цивільного законодавства про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Розгляд справи відкладався.

12 лютого 2015 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду позивач надав додаткові документи, які були долучені до матеріалів справи колегією суддів (вх. 2265).

У призначене судове засідання представник третьої особи не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 150).

12 лютого 2015 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначив, що третя особа не володіє відомостями щодо наявності або відсутності між сторонами договірних відносин та підстав перерахування спірних грошових коштів, а тому, враховуючи приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні даного спору покладається на розсуд суду (вх. 2277). Також, ПАТ КБ «Приватбанк» просить проводити судове засідання за його відсутності, у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні, про що представив відповідні докази.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

У вересні 2014 року позивач - ПП "Нефтіда", звернувся до Господарського суду Полтавської області про стягнення з відповідача - ПП "Телекомунікації і системи автоматизації" грошових коштів в сумі 152370,00 грн., безпідставно списаних з рахунку позивача.

Позов обґрунтовано тим, що кошти були перераховані відповідачу без згоди позивача, без наявності договірних відносин або усних домовленостей, кошти на даний час так і не повернуті позивачу і безпідставно використовуються відповідачем, що є підставою для їх повернення згідно вимог статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Оскаржуване рішення мотивовано тим, що відповідач не спростував доводи позовної заяви, доказів повернення безпідставно отриманих коштів не надав, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов висновків, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

01 серпня 2014 року з поточного рахунку позивача № 26003060307392, відкритого у філії Полтавське регіональне управління КБ "Приватбанк" 29 травня 2009 року, перераховано на поточний рахунок Приватного підприємства "Телекомунікації і системи автоматизації" № 26001054610677, відкритого у філії Полтавське регіональне управління КБ "Приватбанк", грошові кошти у розмірі 152370,00 грн.

Як убачається з банківської виписки (звіт про дебетові та кредитові операції) по рахунку 26003060307392, списання зазначених коштів з рахунку позивача проводилось на підставі платіжних доручень: № 546 від 01 серпня 2014 року на суму 52 310,00 грн., № 548 від 01 серпня 2014 року на суму 48 060,00 грн., № 550 від 01 серпня 2014 року на суму 52 000,00 грн., призначенням платежу зазначено "оплата за бензин автомобільний А-92 згідно рахунку на передплату NKA-2307/2 від 23 липня 2014 року без ПДВ" (а.с.18-19).

05 серпня 2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією (вих. № 05.08-01), в якій вимагає повернути помилково зараховані кошти в розмірі 152370,00 грн. в добровільному порядку. Як на підставу повернення безпідставно перерахованих грошей, позивач посилається на відсутність між сторонами договірних відносин.

Відповідач, у відповідь на претензію, повідомив позивача, що між ПП «ТІСА» та представником ПП «Нефтіда» Сатуром Романом Євстафійовичем була досягнута усна домовленість на придбання ПП "Нефтіда" через ПП "Телекомунікації і системи автоматизації" ПММ, у зв'язку з чим були перераховані 01 серпня 2014 року спірні грошові кошти. В подальшому, Сатур Р.Є. повідомив відповідача про помилковість зарахування коштів на рахунок відповідача, після чого ПП "Телекомунікації і системи автоматизації" повернули йому ці кошти (а.с.21).

Крім того, в апеляційній скарзі відповідачем зазначена та обставина, що ПП "Телекомунікації і системи автоматизації" направив на електрону адресу позивача рахунок на оплату № САМ00000099 від 01 серпня 2014 року, згідно якого, відповідач (постачальник), продає позивачу (покупцю) бензин автомобільний А-92 на суму 152370,00 грн. (а.с. 93).

На підставі даного рахунку, наприкінці дня 01 серпня 2014 року, з поточного рахунку позивача на рахунок відповідача надійшли кошти в розмірі 152370,00 грн. Тобто, як зазначає відповідач, відбулось виконання зобов'язання з боку позивача за укладеним договором купівлі-продажу бензину автомобіля А-92.

З урахуванням викладеного, на думку відповідача, рахунок на оплату № САМ00000099 від 01 серпня 2014 року, відправлений на адресу ПП «Нефтіда» вважається афертою; позивач погодився з кількістю та вартістю товару, акцептувавши пропозицію ПП «ТІСА» шляхом оплати грошових коштів в повному обсязі у сумі 152370,00 грн. Таким чином, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, фактично уклавши договір купівлі-продажу.

Проте, колегія судді не погоджується з такими доводам апеляційної скарги та зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Підставою своїх вимог позивач визначив відсутність між сторонами будь-яких зобов'язань та договірних правовідносин.

Згідно частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин третьої статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що оферта відповідача на продаж бензину автомобільного А-92 не була акцептована позивачем; виставлений рахунок відповідача не свідчить про укладення між сторонами договору, і вказане спростовується даними банківської виписки по рахунку позивача, з якої вбачається, що грошові кошти у сумі 152370,00 грн. були списані з рахунку позивача згідно рахунків на передоплату NKA-2307/2 від 23 липня 2014 року без ПДВ.

Між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу не укладався, не було погоджено і в спрощений спосіб істотних умов договору, в тому числі, ні предмету договору, ні ціни, ані строку виконання зобов'язань.

Про це свідчить, зокрема, наявність кримінального провадження № 12014170000000347 внесеного до Єдиного державного реєстру 08 серпня 2014 року «Про розкрадання грошових коштів з поточних рахунків ПП «Нефтіда» на загальну суму 152370,00 грн.

Крім того, доступ до рахунків позивача і подальше безпідставне списання коштів в сумі 152370,00 грн. на рахунок відповідача було здійснено з порушенням рівня безпеки входу в систему дистанційного банківського обслуговування, в зв'язку з чим також проводиться перевірка СВ СУ УМВС України в Полтавській області та ПАТ Комерційним банком «Приватбанк».

Надані відповідачем копії довіреності б\н від 01 липня 2014 року на представника позивача Сатура Р.Є. та договору купівлі-продажу № 84 від 01 серпня 2014 року (а.с.111,112-113), надані відповідачем в якості доказу договірних відносин між сторонами у цій справі, також не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідачем, в порушення вимог статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України не доведена їх справжність.

Посилання представників ПП «ТІСА» на те, що оригінали цих документів вилучені правоохоронними органами по кримінальному провадженні, спростовуються повідомленням слідчого управління УМВС України в Полтавській області, яке було надано в суді апеляційної інстанції, відповідно до якого, ніяких слідчих дій з метою витребування зазначених вище документів, в тому числі тимчасовий доступ до них, не проводились та до матеріалів кримінального провадження не долучались (а.с. 155).

Стаття 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, містить загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, зокрема: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Слід зазначити, характерною рисою зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є те, що вони мають майновий характер і в їх основі лежать економічні зв'язки щодо переміщення матеріальних благ.

У результаті безпідставного набуття або збереження виникають відносні правовідносини між боржником (набувачем) та кредитором (потерпілим), спрямовані на забезпечення переходу матеріальних благ із майнової сфери однієї особи до майнової сфери іншої.

Зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають тоді, коли має місце, зокрема, набуття або збереження майна набувачем за рахунок потерпілого.

Тобто йдеться про дії набувача, які можуть бути виражені як пасивно - збереження за рахунок іншої особи (за чужий рахунок), так і активно: перехід чужого майна у майнове володіння набувача, яке не ґрунтується на певному титулі; відсутність правової підстави, встановленої законом або правочином, для зміни майнового стану сторін від самого початку існування правовідносин або в результаті їх трансформації.

Тобто, зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Аналізуючи правові передумови набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, необхідно встановити, зокрема, що перехід матеріальних благ (майна) був юридично неправильним.

Набуття або збереження майна в будь-якому випадку має бути безпідставним. Безпідставність полягає в тому, що придбання або збереження майна відбувається без правових підстав, встановлених не тільки законом або договором, а й адміністративним актом та одностороннім правочином.

Колегією суддів встановлено, що перехід матеріальних благ (грошей) відбувся поза межами правової підстави, за відсутністю договірних правовідносин між сторонами у даній справі.

У частині другій статті 1212 Цивільного кодексу України зазначено, що положення глави 83 цього кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Незалежно від поведінки (дій або бездіяльності) набувача, яка передує виникненню на його стороні майнової вигоди і може бути як протиправною, так і правомірною, сам факт наявності на його стороні набутого або збереженого без достатньої правової підстави майна врешті-решт робить поведінку набувача протиправною, оскільки вона суперечить статті 1212 Цивільного кодексу України.

Спрямованість юридичного змісту цивільного правовідношення на здійснення тих чи інших безпосередніх цілей ще не означає їх здійснення.

Тому, аналізуючи в даному випадку суб'єктивні права та обов'язки сторін, які складають юридичний зміст цивільного правовідношення, судова колегія оцінює їх насамперед з точки зору реального фактичного досягнення переслідуваної мети, а не формальної відповідності змісту правовідношення його меті.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відбулось безпідставне списання грошових коштів у сумі 152370,00 грн. з рахунку позивача на рахунок відповідача, при цьому, будь-які договірні або зобов'язальні відносини між сторонами відсутні, тобто, відповідно до п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні (затвердженої постановою НБУ від 21 січня 2004 року № 22) мало місце помилкове списання коштів, а відповідач є неналежним отримувачем і зобов'язаний був протягом 5 днів повернути їх позивачу.

Відповідач не надав суду доказів повернення безпідставно отриманих коштів.

Враховуючи наведене вище, а також те, що матеріали справи не містять доказів в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності правових підстав перерахування позивачем грошових коштів відповідачеві, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 152370,00 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки розглянув справу за його відсутності.

Як убачається із матеріалів справи, судова кореспонденція направлялась на адресу відповідача, яка вказана у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.39), проте поверталась на адресу суду з позначкою: «По закінченню терміну зберігання».

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До того ж, про виконання свого процесуального обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи, свідчить штамп на зворотній сторінці ухвали Господарського суду Полтавської області від 01 жовтня 2014 року (а.с.1) про відправлення її копій сторонам, що є доказом належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації № 28 від 20 лютого 2013 року.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків господарського суду Полтавської області, викладених у рішенні від 21 жовтня 2014 року у цій справі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21 жовтня 2014 року у справі № 917/2006/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 16.02.2015 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.