Постанова від 06.02.2007 по справі 35/484в

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

06 лютого 2007 р.                                                                                  

№ 35/484в 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В. Овечкін  -головуючого,

Є. Чернов В. Цвігун

за участю представників:

- позивача

Іванішко О.В. -(дор. № Н-01/258

від 01.02.2005) Багнич О.А. -(дор. № Н-01/3461 від 07.11.2005)

- відповідача

розглянув касаційну скаргу

ДП "Донецької

залізниці"

на постанову

Донецького апеляційного

господарського суду від 14 листопада 2006 року

у справі

№ 35/484в господарського суду

Донецької області

за позовом

ДП "Донецької

залізниці"

до

Акціонерного товариства

"Організація робітничого постачання"

третя особа

суб'єкт підприємницької

діяльності-фізична особа ОСОБА_1

про

визнання права власності на

нерухоме майно

В

С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду

Донецької області від 21.09.2006 (судді О.Сковородіна, Є.Мєзєнцев, О.Склярук) в

позові відмовлено з тих підстав, що майно позивача є державною власністю і

закріплено за ним на праві господарського відання, а тому вимоги про визнання

права власності не ґрунтуються на законі.

Постановою Донецького апеляційного

господарського суду від 14.11.2006 (судді: Т.Шевкова, Г.Діброва, О.Дзюба)

рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Позивач просить в касаційній скарзі

постановлені у справі рішення та апеляційну постанову скасувати з підстав

порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм

матеріального права, справу просить направити на новий розгляд.

Відповідач у відзиві з доводами

касаційної скарги погоджується.

Вищий господарський суд України у

відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної

скарги та вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи

предметом спору є визнання права власності на майно.

Позивач в підтвердження позовних

вимог посилається на договір купівлі-продажу від 10.04.2003, укладений між ЗАТ

"Організація робітничого постачання" та Донецькою залізницею.

Умовами договору передбачено, що

право власності на будівлю у позивача виникає з моменту повного розрахунку з

продавцем після підписання акту приймання-передачі (п. 7.1 договору).

Як встановлено апеляційною

інстанцією та вбачається з матеріалів справи, свідоцтва про власність № 190 від

11.03.94, власником майна є Орендне підприємство робітничого постачання (а.с.

27 т. 1).

Наданими в підтвердження позовних

вимог документами не підтверджено належність спірного майна ЗАТ

"Організація робітничого постачання", яке виступало продавцем майна

за договором від 10.04.2003.

Крім того, вимогу за даним позовом

пред'явлено до Акціонерного товариства "Організація робітничого постачання",

однак матеріалами справи не доведено, що відповідач є правонаступником ЗАТ

"Організація робітничого постачання".  

За наведених обставин вимоги

позивача не можна визнати обгрунтованими.

Відповідно до ст. 392 ЦК України

власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це

право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним

документа, який засвідчує його право власності. 

Відповідно до частини першої ст. 1

ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи,

громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної

особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької

діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою

підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних

прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим

Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарськими судами не

встановлено, а позивачем не доведено обставин, що свідчать про оспорювання чи

не визнання відповідачем права власності позивача.

Зважаючи на викладене, позивач

всупереч вимог ст.ст. 32-33 ГПК України не довів обставин в підтвердження своїх

вимог, порушення, оспорювання чи не визнання свого права, а відтак його вимога

про захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів в порядку ст. 392 ЦК

України необгрунтована.

Згідно зі статтею 1117

ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна

інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє

застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і

процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати

або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або

постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги зазначених

обставин не спростовують, скаржником не доведено порушення господарськими

судами норм матеріального права щодо встановелних судом обтавин справи.

Виходячи з викладеного, керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного

господарського суду від 14.11.2006 та рішення господарського суду Донецької

області від 21.09.2006 у справі         №

35/484в господарського суду Донецької області залишити без зміни, а касаційну

скаргу без задоволення.

Головуючий                                                                                            

В. Овечкін                             

судді                                                                                                    

    Є. Чернов

                                       В.

Цвігун