Ухвала

від 20.11.2014 по справі 2а-5148/09/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/37985/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів в Львівській області на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 20.07.2010 та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 у справі №2а-5148/09/1370 за позовомКолективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Колективне виробниче підприємство «Енергомонтаж» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 21.07.2009 №0001582320/0/17351/10/23-2 на суму 1504294,3 грн., з яких: 797006,00 грн. донарахування з податку на прибуток та 707288,30 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0001592320/0/17352/10/23-2 на суму 1435196,00 грн., з яких: 831930,00 грн. донарахування з податку на додану вартість та 603266,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2010 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2010, вказаний позов задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.07.2009 №0001582320/0/17351/10/23-2 та №0001592320/0/17352/10/23-2.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Личаківському районі міста Львова проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт від 13.07.2009 № 274//23-2/0101867.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень та для донарахування сум податків була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з контрагентами: ТОВ «Старопттрейд» та ПП «НТТ Технологія розвитку», внаслідок чого, на думку відповідача, правочини між позивачем та його контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними. Окрім того тим, що позивач не скористався своїм правом щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, що не отримані у звітному податковому періоді (грудень 2007 року).

На підставі зазначеного акту, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17, підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та пунктів 1.7, 1.8 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу податковим повідомленням-рішенням від 21.07.2009 №0001582320/0/17351/10/23-2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1504294,30 грн.; та податковим повідомленням-рішенням від 21.07.2009 №0001592320/0/17352/10/23-2 визначено суму податкового зобов'язання з податку додану вартість в сумі 1435196,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на дату існування спірних відносин, валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього ж Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь - яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У відповідності до п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Згідно вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відтак, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Окрім того, відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи (послуги) та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем за результатом проведених відкритих тендерних процедур 24.06.2008 укладено договір підряду із відділом капітального будівництва Ужгородської міської ради по реконструкції системи опалення та заміни вікон будівлі Центральної міської клінічної лікарні.

31.10.2008 позивачем укладено договір підряду із Державним територіально - галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» за №ПЗ/Л-083120/НЮ на виконання будівельно-монтажних робіт з влаштування котельні, компресорної, системи вентиляції, автоматизації внутрішнього газопостачання, контролю довибухової концентрації природного газу та впровадження системи моніторингу у будівлі дрібострумінного та фарбувально-сушильного цехів ВЧД ст. Бахмач ДТГО «Південно-Західна залізниця».

На реалізацію та в межах зазначених договорів залучено до виконання робіт субпідрядну організацію ПП «НТТ Технологія розвитку», яке мало ліцензію відповідну виду його діяльності серії АВ №358765, та виконувало будівельні роботи на підставі договорів субпідряду №01-12/08/2 від 01.12.2008, №10-11/08 від 10.11.2008 та №2811/08 від 28.11.2008.

24.06.2008 позивачем укладено договір підряду із Відділом капітального будівництва Ужгородської міської ради, згідно умов якого позивач, як підрядник бере на себе зобов'язання по виконанню та здачі Відділу капітального будівництва Ужгородської міської ради, як замовнику робіт по реконструкції системи опалення та заміни вікон будівлі Центральної міської клінічної лікарні. На реалізацію цього договору позивачем із ПП «НТТ Технології розвитку» укладені договори субпідряду: №06- 1/01 від 01.11.2008, №01-12/01 від 01.12.2008 та №17-12/01 від 17.12.2008.

Отримані від ПП «НТТ Технологія розвитку» субпідрядні роботи були в подальшому реалізовані ДТГО «Південно-Західна залізниця» та Ужгородській міській раді.

Також, внаслідок виконання зобов`язань за договором №20-12/01 від 20.12.2007, укладеного між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Старопттрейд», як продавцем, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту за жовтень 2008 року суму податку на додану вартість по наступних податкових накладних, отриманих від ТОВ «Старопттрейд», №2612 від 26.12.2007 та №2812 від 28.12.2007.

Судами були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням пунктів 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів в Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Ю.І.Цвіркун