Ухвала

від 27.11.2014 по справі 820/11347/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/48389/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 у справі №820/11347/14 за позовомДержавного підприємства «ЦМПТ-АВІА» доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «ЦМПТ-АВІА» «Харківводоканал» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 04.06.2014 №0001722201 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1368158,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 342039,5 грн.; №0001732201 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 21028,0 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 5257,0 грн.; №0001742201 про застосування штрафних санкцій в розмірі 7980,73 грн. за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки. Окрім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати, у тому числі і у частині відшкодування витрат позивача на правову допомогу адвоката у розмірі 20000,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 позов задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 04.06.2014 №0001722201, №0001732201, №0001742201 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 487,20 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 у даній справі, скасована постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 20000,0 грн. та в цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є акт №1932/20-30-22-01/37999827 від 21.05.2014 виїзної планової документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.12.2011 по 31.12.2013, в якому були зафіксовані порушення позивачем вимог: п. 138.1-138.4 ст. 138, п. 44.1-44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 1368158,0 грн.; п. 160.1 ст. 160, п. 103.2 ст. 103, пп. «г» 14.1.260 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми фрахту на 21028,26 грн.; п. 2.11 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 у зв'язку з перевищенням встановлених строків використання виданої під звіт готівки, що обумовило застосування штрафних санкцій у розмірі 25% виданих під звіт сум відповідно п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки».

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що податковий орган, приймаючи оскаржувані рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що однією з підстав для визначення позивачеві суми податкового зобов'язання став висновок контролюючого органу про те, що сформовані позивачем витрати за результатом господарських операцій між позивачем та «ІРК SERVICE CORP» не підтверджено первинними документами, оскільки між сторонами правочину був укладений договір доручення, а його порядок укладання та виконання регулюється ст.ст. 1000-1010 ЦК України, то витрати повинні підтверджуватись саме первинними документами підприємств аеропорту, які надавали послуги з аеропортового обслуговування авіарейсів.

Разом з тим, в силу вимог п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, та підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, господарські взаємовідносини між позивачем та «ІРК SERVIS CORP» оформлені угодою №0512 від 17.01.2012 по наданню послуг в обслуговуванні польотів повітряних суден та пасажирів, відповідно до якої «ІРК SERVIS CORP» (виконавець) прийняв на себе зобов'язання перед замовником, по наданню субвиконавця для виконання аеропортового, наземного і інших видів обслуговування в аеропортах за межами України.

Згідно п. 4.3 названої угоди після виконання рейсу виконавець складає акт виконаних робіт, в якому вказується загальна вартість наданих послуг в доларах або євро. Акт виконаних робіт визначає фактичну вартість наданого обслуговування рейсу замовника, після чого сторони проводять звірку і остаточний взаєморозрахунок. Складання та надання виконавцем («ІРК SERVIS CORP») інших додаткових документів щодо надання послуг з аеропортового, наземного та інших видів обслуговування в аеропортах за межами України умовами контракту не передбачено.

Судами попередніх інстанцій були досліджені усі первинні документи, складені на реалізацію вищенаведеної угоди та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Оскільки угодою №0512 від 17.01.2012 було передбачено складання актів виконаних робіт після виконання рейсу, в яких вказується загальна вартість наданих послуг, та копії таких актів наявні в матеріалах справи та досліджувались судами, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що у податкового органу були відсутні підстави для висновку про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1368158,0 грн.

Іншою підставою для визначення позивачеві суми податкового зобов'язання став висновок контролюючого органу про те, що резидент-позивач для здійснення перевезення залучив нерезидента, який надав послуги з фрахту, і тому виплата такому нерезиденту підлягала оподаткуванню як сума фрахту, що сплачується відповідно норм Податкового кодексу України. При цьому позивачем не надано довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент ООО «Северный ветер» є резидентом Російської Федерації - країни, з якою укладено міжнародний договір України, внаслідок чого позивачем було занижено суму фрахту за 3 квартали 2012 року у розмірі 6 відсотків, що складає 21028,26 грн. (350471,13*6%).

Фрахт, у відповідності до приписів пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 206 Податкового кодексу України, це винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ДП «ЦМПТ-АВІА» (замовник) та ООО «Северный ветер» (перевізник) укладений агентський договір №03/07.12 від 04.07.2012 на продаж квоти місць на рейсах ООО «Северный ветер», згідно умов якого перевізник доручає, а замовник приймає на себе зобов'язання по продажу авіаквитків на міжнародні рейси, які виконуються по маршруту, розкладу, тарифам і на умовах вказаних в угоді. Окрім того, пп. 2.1.1 п. 2.1 договору передбачено надання перевізником замовнику квоти місць в розмірі 84 крісел на рейсах.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку розглядуваній господарській операції, вірно визначили зміст правовідносини сторін за вказаним договором шляхом кваліфікації як операцій купівлі-продажу, та, як наслідок, дійшли правильного висновку, що такі операції не є фрахтом, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для донарахування сум грошового зобов'язання.

Підставою для застосування до позивача санкцій став висновок контролюючого органу про те, що працівниками підприємства позивача несвоєчасно були надані звіти про використані кошти на відрядження.

Питання обігу готівки врегульовані приписами Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95-ВР «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637.

Вимогами п. 2.11 названого Положення встановлено обов'язок підзвітної особи у встановлений строк подати звіт про використання коштів, наданих під звіт, разом з документами, що підтверджують витрати.

Відповідно до пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

Таким чином, такий звіт є первинним документом, який складається працівниками підприємства, які отримали грошові кошти на підприємствах усіх організаційно-правових форм або у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності для їх подальшого цільового використання.

Разом з тим, відповідальність встановлена положеннями п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, накази на відрядження, картки рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами», касові документи, встановили, що при направленні у відрядження підзвітним особам підприємством позивача готівкові кошти не видавались, та лише після закінчення відрядження відбувалась компенсація витрачених працівниками коштів на підставі їх авансових звітів.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відсутність підстав для застосування санкцій до позивача за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, оскільки остання не видавалась, а відшкодовувалась.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Г.К.Голубєва