Постанова

від 09.02.2015 по справі 910/8341/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р. Справа№ 910/8341/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Шапрана В.В.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 12.12.2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.» на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року

у справі № 910/8341/14 (суддя - Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська

боргова компанія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.»

про стягнення 586 568,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Хуторянець О.В., представник за довіреністю б/н від 25.03.2014 року,

від відповідача: Дігтяр О.В., представник за довіреністю б/н від 16.06.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» (позивач у справі) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.» (відповідач у справі) про стягнення 586 568, 00 грн (а.с. 3-5).

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на порушення відповідачем строків погашення заборгованості, які визначені договором №1 від 25.11.2013 року про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №4Ю/2005 від 04.03.2005 року, а тому на підставі п.п. 2.1, 3.1.3 договору, ст. ст. 526, 610, 530, 625, 629, 1054 ЦК України просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.» з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог вих. №899 від 01.09.2014 року (а.с. 111-113) 450 000,00 грн суми боргу, 170 000,00 грн штрафу, 4 153,31 грн - 3% річних та 22 922,05 грн інфляційних нарахувань, а всього 647 075,36 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» 450 000, 00 грн - суму основної заборгованості, 170 000, 00 грн - штрафу, 22 922,05 грн -- інфляційних втрат, 4 153,31 грн - 3 % річних та 12 941,07 грн - судового збору (а.с. 142-148).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем зобов'язань за договором №1 від 25.11.2013 року про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №4Ю/2005 від 04.03.2005 року та правомірно нараховано штраф на суму боргу, згідно умов договору, та 3% річних, інфляційних втрат, право на нарахування яких закріплено ст. 625 ЦК України.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.», 15.12.2014 року надіслав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/8341/14 скасувати повністю та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що згідно укладеного сторонами договору №1 від 25.11.2013 року про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №4Ю/2005 від 04.03.2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» мало право на стягнення лише суми заборгованості, яка існувала на день звернення з позовом до суду, а не в повному обсязі, оскільки згідно договору заборгованість погашалась щомісячними платежами з грудня 2013 року по грудень 2014 року включно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2014 року апеляційну скаргу б/н від 12.12.2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.» на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/8341/14 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 26.01.2015 року.

22.01.2015 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив №2285 від 12.01.2015 року (вх. №09-11/909/15) на апеляційну скаргу, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» просить рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, поданий відзив долучений судом до матеріалів справи.

Враховуючи перебування судді Сухового В.Г. на лікарняному, Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року розгляд справи №910/8341/14 призначено у складі: головуючого судді - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Шапрана В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представників позивача, та враховуючи подане ним клопотання вих. №2396 від 23.01.2015 року про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 09.02.2015 року.

У судовому засіданні 09.02.2015 року представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/8341/14 скасувати повністю та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі

Представник позивача у судовому засіданні 09.02.2015 року заперечив проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

04.03.2005 року між Комерційним банком «Українська фінансова група» - товариство з обмеженою відповідальністю (банк за договором) та Акціонерним товариством закритого типу «Н.І.К.» (в подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.», позичальник за договором, відповідач у справі) укладено кредитний договір №4Ю/2005, відповідно до п.2 якого банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії з лімітом в сумі 250 000,00 грн з терміном погашення 04 березня 2007 року на капітальний ремонт, придбання обладнання та інші виробничі потреби (а.с. 7-10).

Згідно п. 7.1. кредитного договору він вступає в силу з дати першої оплати розрахункових документів позичальника і діє до повного виконання сторонами, взятих на себе зобов'язань.

30.03.2012 року між сторонами підписано договір №10 про внесення змін та доповнень до кредитного договору (а.с.11), згідно п. 1 договору про внесення змін, сторони розділ 2 кредитного договору виклали в наступній редакції: «Банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії з лімітом в сумі 1 400 000,00 грн з терміном погашення не пізніше 31 жовтня 2012 року на ремонт, придбання обладнання та інші виробничі потреби. Погашення кредиту здійснюється згідно графіку зменшення ліміту кредитування.»

Пунктом 5 договору №10 від 30.03.2012 року передбачено, що договір вступає в силу з 30.03.2012 року, діє протягом всього періоду дії кредитного договору.

Відповідно до Додатку № 1 до договору № 10 про внесення змін та доповнень від 30.03.2012 року до кредитного договору позичальнику було погоджено графік зменшення ліміту кредитування в розмірі 553 882,00 грн. з квітня по жовтень 2012 року. Однак, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними доказами.

10.10.2013 року між банком (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» (новий кредитор, позивач у справі) укладено договір про відступлення права вимоги №3-190, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» набуло прав кредитора до позичальника за Кредитним договором (а.с. 12-15).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язані може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу положень ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Беручи до уваги наведене, колегія суддів зазначає, що згідно договору про відступлення права вимоги №3-190 від 10.10.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» набуло всі права та обов'язки кредитора згідно кредитного договору №4Ю/2005 від 04.03.2005 року, зокрема, право вимагати від позичальника сплати заборгованості за кредитом, нараховані за користування ним відсотки, а також суму неустойки тощо (п. 5.3.2. кредитного договору).

25.11.2013 року між позивачем (кредитором) та відповідачем у справі (позичальником) укладено договір №1 про реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором №4Ю/2005 від 04.03.2005 року (а.с.16).

Відповідно до п. 1.1. договору, його предметом є визначення порядку погашення позичальником заборгованості перед кредитором за кредитним договором №4Ю/2005 від 04 березня 2005 року, укладеного між Комерційним банком «Українська фінансова група» - товариство з обмеженою відповідальністю та позичальником.

Розділом другим договору сторони домовились, що сума заборгованості у розмірі 460 000,00 грн, буде сплачена позичальником в наступному порядку: перший транш у розмірі 100 000,00 грн буде сплачено позичальником до 05.12. 2013 року; сума заборгованості у розмірі 360 000,00 грн буде реструктуризовано кредитором, та сплачуватися позичальником у продовж 12 календарних місяців рівними платежами у розмірі 30 000,00 грн щомісячно.

Пунктом 3.1.3. договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, кредитор має право стягнути несплачену суму у загальному прядку, згідно з чинним законодавством України, та нарахувати додаткові штрафні санкції, передбачені даним договором, у розмірі 50% від кожного не сплаченого або сплаченого не вчасно траншу в супереч графіку передбаченим даним договором.

Строк дії цього договору встановлюється від дати його укладення та закінчується останньою датою повного погашення розстроченого боргу, за винятком випадків дострокового розірвання договору (п. 4.8. договору).

Предметом позову у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» про стягнення всієї суми заборгованості, яка виникла у відповідача за кредитним договором №4Ю/2005 від 04 березня 2005 року і реструктуризована за договором №1 від 25.11.2013 року, та яку просить стягнути позивач у зв'язку з порушенням відповідачем графіку її погашення.

При цьому, твердження апелянта про відсутність у позивача права вимагати дострокового повернення всієї суми заборгованості, яка була реструктуризована, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, позивач у справі згідно договору про відступлення права вимоги №3-190 від 10.10.2013 року став новим кредитором у зобов'язанні, що виникло на підставі кредитного договору №4Ю/2005 від 04.03.2005 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.». Тобто, на правовідносини сторін розповсюджуються положення параграфа 2 «Кредит» Глави 71 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 2 ст. 1050 України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначено, що у розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого.

У силу положень частини другої статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

В силу вимог частин 1, 2 статті 193 ГК України, ст. ст. 526, 257, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи доведеність існування у відповідача заборгованості перед позивачем, наявність у позивача права вимагати дострокового повернення всієї суми заборгованості за кредитом, апеляційний господарський суд вважає вірним висновок господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.» заборгованості в розмірі 450 000,00 грн відповідно до договору №1 від 25.11.2013 року про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № 4Ю/2005 від 04.03.2005 року.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань відповідно до договору №1 від 25.11.2013 року про реструктуризацію заборгованості позивач просив стягнути штраф в розмірі 170 000,00 грн.

У відповідності до вимог ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо своєчасного повернення боргу за кредитним зобов'язанням доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. ст. 549, 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штраф, пеня). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 3.1.3. договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, кредитор має право стягнути несплачену суму у загальному прядку, згідно з чинним законодавством України, та нарахувати додаткові штрафні санкції, передбачені даним договором, у розмірі 50% від кожного не сплаченого або сплаченого не вчасно траншу в супереч графіку передбаченим даним договором.

З урахуванням умов договору та вимог Цивільного кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» правомірно нарахувало на суму боргу штраф у розмірі 50% від несплаченого платежу (з урахуванням строків оплати, встановленого договором №1 від 25.11.2013 року).

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №1 від 25.11.2013 року позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 22 922,05 грн та 3% річних у розмірі 4 153,31 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та вірність обчислення позивачем 3 % річних та інфляційних нарахувань на суму боргу, які підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/8341/14 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу б/н від 12.12.2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.І.К.» на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/8341/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/8341/14 залишити без змін.

3. Справу №910/8341/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

В.В. Шапран