Постанова

від 15.01.2015 по справі 814/2804/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

15 січня 2015 року Справа № 814/2804/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Струг", вул.Миру, 11, кв. 21,Южноукраїнськ,55001

доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області, вул. Енергобудівників, 5,Южноукраїнськ,Миколаївська область,55002

провизнання протиправним та недійсним податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014р. №0000122201, від 27.02.2014р. № 0000132201, В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Струг" (далі - позивач, ПП «Струг», підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним і недійсним з моменту прийняття податкових повідомлень-рішень Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач, ОДПІ, податкова) №0000132201, №0000122201 від 27.02.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова зробила безпідставні висновки про нікчемність правочинів у періоді, що перевірявся, а відтак і податкове повідомлення-рішення винесене на підставі таких висновків є протиправним.

Відповідач надав суду письмові заперечення згідно яких зазначив, що контролюючий орган вправі за результатами перевірки зробити висновок про нікчемність правочинів, а оскаржуване рішення є правомірним.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 05.02.2014 р. по 07.02.2014 р. на підставі наказу ОДПІ №54 від 04.02.2014 р. та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі-ПК України) податковою було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Струг» щодо правомірності формування податкового кредиту з ТОВ «Електромонтаж-Трейд», за листопад 2011 р., ТОВ «Тренспортна-монтажнга фірма «Транспосервіс ЛТД» за квітень 2012 року, ТОВ «Карбон-Юг» за січень 2013 р. та формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011 р., 2 квартал 2012 р. та 1 квартал 2013 р., за результати якої складено акт перевірки №5/14-09-22-01/32841807 від 08.02.2014 року (далі-Акт, т. с. 1, арк. с. 12-29).

Згідно акта перевірки контролюючим органом було виявлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК. України ПП «Струг» у пекревіряємому періоді безпідставно завищено дозволений податковій кредит в податкових деклараціях в розмірі ПДВ 122200 грн., чим занижено податок на додану вартість на суму 122200 грн., з яких у листопаді 2011 р. - 110256 грн., у квітні 2012 р. - 7444 грн., у січня 2013 р. - 4500 грн., також в порушення вимог п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України підприємством безпідставно завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся,, на суму 588499 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 134610 грн., з яких 4 квартал в сумі 126794 грн., 2 квартал 2012 р. -7816 грн.

27 лютого 2014 року на підставі акту ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000132201 про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «Струг» з податку на додану вартість на загальну суму 183300 грн., з яких за основним платежем в сумі 122200 грн., штрафними санкціями в сумі 61100 грн.; податкове повідомлення-рішення №0000122201 про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «Струг» з податку на прибуток на загальну суму 201915 грн., з яких за основним платежем 134610, за штрафними санкціями в сумі 67305 грн.

Згідно акта перевірки податковою в результаті проведеної перевірки зроблено висновки про недійсність правочинів поставки та податкових накладних, що і було підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у періоді, що перевірявся, між позивачем та його контрагентами були укладені наступні договори №6 від 03.10.2011 року укладений між позивачем та ТОВ «Електромонтаж-Трейд» (т. 1 арк. с. 31-32), №1/2013 від 10.01.21013 року укладений позивачем з ТОВ «Карбон-юг» (т. 1 арк. с. 59-60), №28 від 01.03.2012 року укладений між позивачем та ТОВ Транспортно-монтажна фірма «Транспорсервіс-лтд» (т. 1. Арк. с. 65-66), №107 від 04.10.2011 року укладений між ПП «Струг» та ТОВ «Будмонтадсервіс 1» (т. 2 арк. с. 134-142).

Відповідно до умов договорів постачання товарів здійснювалося автотранспортом покупця. При цьому, відповідно до умов договору продавець одночасно з продукцією передає покупцю відвантажувальні документи, в свою чергу покупець приймає продукцію та передає продавцю документи, що свідчать про приймання. Номенклатура, кількість та ціна товару визначається при кожній поставці на підставі підписаної сторонами специфікації або поданої покупцем та узгодженої постачальником заявки і вказується в накладній.

В кожному випадку придбання товарів продавцями виписувались видаткові та податкові накладні виконання робіт підтверджено актами виконаних робіт (т. 1 арк. с. 38-47, 63, 69-89, т. 2 арк. с.1-118 ).

Оплата товару здійснювалась повністю в безготівковій формі та в готівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами (т. 1 арк. с. 33-37, 61, 67-68) та платіжним дорученнями (т. 1 арк. с. 48-58).

Згідно з вимогами Постанови КМУ "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні" № 207 від 25.02.2009 року (далі - Постанова № 207), при здійсненні вантажних перевезень для власних потреб необхідно мати: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; талон на проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; дорожній лист з відмітками про проведення передрейсового медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Для підтвердження факту здійснення господарської операції, якщо товар було вивезено зі складу постачальника покупцем на умовах самовивозу, відповідно до зазначеного вище, товарно-транспортні накладні не вимагаються, так як товаросупровідними документами являється товарна (видаткова) накладна, яка містить всі необхідні реквізити, підписи і печаті продавця товару, що і свідчить про факт передачі права власності на товар.

Суд також зазначає, що висновки відповідача ґрунтуються на:

- акті № 319/23-325/32004632 від 01.03.2012 р., складеному ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Електромонтаж-Трейд" (код ЄДРПОУ 32004632) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за листопад 2011 р.;

- акті №184/22-200/13853514 від 27.06.2012 р., складеному ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "ТМФ Транспосервіс-лтд" (код ЄДРПОУ 13853514) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період квітень 2012 року" ;

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, припущення податкової, що контрагенти позивача не можуть здійснити поставку товарів ґрунтуються лише на отриманої від ДПІ у Центральному районі інформації про існування фіктивних підприємств у ланцюгу постачальників контрагентів позивача. Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем податковими та видатковими накладними, договорами постачання, журналом-ордером по розрахункам з постачальниками.

Протягом періоду господарських операцій зазначені контрагенти були зареєстрованими платниками ПДВ та відповідно до даних ЄДР знаходились за юридичними адресам.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість за перевіряє мий період.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, "… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області № 0000122201 від 27.02.2014 року, №0000132201 від 27.02.2014 року.

3. Стягнути з державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Струг" сплачений згідно платіжного доручення 149 від 11.09.2014 року судовий збір в сумі 4512,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич