Постанова

від 05.02.2015 по справі 2а-2571/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року Справа № 22190/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача Мануляка Ю.В,

представника відповідача Йосипенка С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросвіт» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросвіт» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Електросвіт» 03.08.2011 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ в м. Івано-Франківську, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2011 року №0000522302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 331936,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 265549,00 грн. та за штрафними санкціями 66387,00 грн., а також №0000522302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 444607,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 355686,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 88921,00 грн.

В позовній заяві зазначає, що позивачем в ході перевірки надавалось відповідачу всі необхідні документи, які підтверджують виконання господарських операцій з ТзОВ «Енерготек СВ», ТзОВ «Інтервекс - Груп», ТзОВ «Оптдевайс». Також, визначення позивачу сум податкових зобов'язань, базуються на висновках відповідача про нікчемність раніше укладених угод між позивачем та його контрагентами. Однак, в акті перевірки не вказано жодного доказу порушення правочинів укладених між позивачем та його контрагентами, перелік яких визначений статтею 228 Цивільного кодексу України.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ТОВ «Електросвіт» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апелянт зазначає, що посилання ДПІ в м. Івано-Франківську на отримані від Слов'янської ОДПІ, Ленінської МДПІ у м. Луганську та Васильківською ОДПІ акти невиїзних документальних перевірок від 29.09.10р. № 6816/23-4-35957570, від 29.07.10р. № 1504/16/36256025 та від 26.11.10р. № 4943/23-20/36900457 про неможливість ведення господарської діяльності внаслідок відсутності матеріальних та трудових ресурсів не є тими доказами, які вказують на нікчемність правочинів, укладених ТзОВ «Електросвіт» з ТОВ «Енерготек СВ» (код 35957570, м. Слов'янськ), ТзОВ «Інтервекс-Груп» ( код 36256025, м. Луганськ), ТзОВ «Оптдевайс».

При апеляційному розгляді представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав з зазначених в ній підстав.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив, вважаючи ухвалене рішення законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками ДПІ в м. Івано-Франківськ проводилась документальна планова перевірка ТзОВ «Електросвіт» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2010р., внаслідок чого складено акт перевірки № 858/23-2/31789596 від 18.02.2011 року .

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Електросвіт»:

1. п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого платником занижено податок на прибуток в сумі 355686 грн., у тому числі за І квартал 2009р. в сумі 23750 грн., за II квартал III квартал 2010 року в сумі 320508 грн.;

2. пп. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого платником занижено податок на додану вартість в сумі 265549 грн., в т.ч. квітень 2010р. - 5356 грн., травень 2010р. - 3786 грн., вересень 2010р. - 256407 грн..

За результатами акту перевірки №858/23-2/31789596 від 18.02.2011р. ДПІ в м. Івано- Франківськ прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000522302 від 04.03.2011р., яким ТзОВ «Електросвіт» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 444607 грн., в тому числі за основним платежем 355686 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 88921 грн.; №0000532302 від 04.03.2011р., яким ТзОВ «Електросвіт» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 331936 грн., в тому числі за основним платежем 265549 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 66387 грн.

Внаслідок адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в зв'язку з придбанням позивачем товарів у своїх контрагентів: ТзОВ «Енерготек СВ», ТзОВ «Інтервекс - Груп», ТзОВ «Оптдевайс» фактична поставка, яких не відбулась, первинні документи є недійсними, а правочини нікчемними.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, що не відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Згідно статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі-Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз.4 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку-день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)-дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що поставка товарів -будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно пункту 7.1. статті Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

В змісті підпункту 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти-дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої-дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг)-дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а також не дозволяють включати до складу податкового кредиту суми, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями або іншими подібними документами відповідно до цього Закону.

З матеріалів справи видно, що позивач уклав угоди на поставку кабельно-провідникової та електротехнічної продукції з ТзОВ «Оптдевайс» № 260810-1 від 26.08.2010 року , з ТзОВ «Енерготек СВ» № 21-01 від 12.01.2010 року та ТзОВ «Інтервекс - Груп» № 3010095-1 від 30.10.2009 року

Реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Енерготек СВ», ТзОВ «Інтервекс - Груп», ТзОВ «Оптдевайс» підтверджено не тільки їх правосуб»єктністю (всі були зареєстрованими платниками ПДВ), але й первинними документами: договорами на поставку кабельно-провідникової та електротехнічної продукції, видатковими та податковими накладними, платіжними документами та використанням її у господарській діяльності, але висновки відповідача базуються на нікчемності правочинів, виходячи з даних перевірок цих контрагентів, які на погляд перевіряючи не могли здійснити дані операції в силу відсутності матеріальних, трудових ресурсів.

Колегія звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Крім того, у разі кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, проте вирок суду, ухвалений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним не представлено, а відтак правочини, укладені позивачем не є нікчемними, тобто їх нікчемність законом не встановлена.

Слід зазначити також, що контрагенти позивача на час господарських операцій були за реєстрованими платниками ПДВ, а також вказані угоди не визнавалися судом нікчемними.

Посилання апелянта на перевірки контрагентвів позивача не заслуговують на увагу, так як законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та формування валових витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2014 року по справі № К/800/36627/14 за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання недійсними угод та стягнення коштів, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції залишено без змін, якими в задоволенні позову Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання недійсними угод ТзОВ «Електросвіт» з ТзОВ «Енерготек СВ», ТзОВ «Інтервекс - Груп», ТзОВ «Оптдевайс» та стягнення коштів відмовлено .

Отже, вказані рішення суду мають преюдиціальне значення, так як стосується тих самих осіб, про встановлення тих самих обставин, що вказані в акті перевірки № 858/23-2/31789596 від 18.02.2011 року, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення №0000522302 та №0000532302 від 4 березня 2011 року слід визнати протиправними та скасувати..

Згідно ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п.3, 4 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції доводами апелянта спростовані, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202, 205 ч.2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросвіт» задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі №2а-2571/11 скасувати і прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросвіт» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000522302 та №0000532302 від 4 березня 2011 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Постанова у повному обсязі складена 10.02.2015 року.