Ухвала

від 10.02.2015 по справі 826/19341/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2015 р. м. Київ К/800/51570/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: не з'явився

відповідача : Ісаєва С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року

у справі № 826/19341/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ексліфтбудсервіс» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ексліфтбудсервіс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ексліфтбудсервіс») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Ексліфтбудсервіс» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2014 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ексліфтбудсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Імперіум Плюс» та ПП «Інсайт Плюс» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 15.05.2013 року №297/1-22-20-33145705.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 138.2 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 1340995,00 грн., п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України , занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 1129769,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.06.2013 року №0006262220, яким ТОВ «Ексліфтбудсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1488786,00 грн. (за основним платежем - 1340995,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 147791,00 грн.), та №0006252220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1345099,00 грн. (за основним платежем - 1129769,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 215330,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Ексліфтбудсервіс» щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, виходив з того, що позивачем не підтверджені витрати на придбання товару належними первинними документами.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Ексліфтбудсервіс» виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.

Колегія суду не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, вважаючи його передчасним та таким, що винесений з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суду апеляційної інстанції, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин суду необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про донарахування ТОВ «Ексліфтбудсервіс» сум податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Імперіум Плюс» та ПП «Інсайт Плюс», оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «Ексліфтбудсервіс», виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Імперіум Плюс» та ПП «Інсайт Плюс».

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Ексліфтбудсервіс» виходив з того, що господарські операції між позивачем та контрагентами - ТОВ «Імперіум Плюс» та ПП «Інсайт Плюс» є реальними та підтвердженими первинними документами.

Проте, судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та ТОВ «Імперіум Плюс» та ПП «Інсайт Плюс» та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 207 КАС України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції, при розгляді спору не зазначено з посиланням на відповідні первинні документи обставин, якими спростовується висновок суду першої інстанції про безтоварність операцій з відповідними контрагентами.

Доводи апеляційного суду про те, що відносини між іншими учасниками поставок товарів, робіт та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та ТОВ «Імперіум Плюс» та ПП «Інсайт Плюс», не можуть бути єдиною підставою для задоволення позову без дослідження питання товарності спірних операцій.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не розглянув належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надав належну оцінку обставинам справи, порушив та невірно застосував норми матеріального права, та, як наслідок, прийняв незаконне рішення.

Викладене свідчить про порушення судом вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 4 ст. 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання реальності господарських операцій, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов