Рішення

від 11.02.2015 по справі 344/15016/14-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/15016/14-ц

Провадження № 2/344/829/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд» в особі начальника Мутка Ярослава Богдановича про стягнення суми індексації на невиплачену заробітну плату, суму середнього заробітку за час невиплаченої заробітної плати, зобов'язання сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до УМ-22 ПАТ «Нафтогазбуд» в особі начальника Мутка Ярослава Богдановича про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 12 959 грн., суми індексації на невиплачену заробітну плату, компенсацію за затримку розрахунку за час невиплаченої заробітної плати, зобов'язання сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та стягнення моральної шкоди в сумі 10 000грн..

В подальшому в судових засіданнях позивач уточнила відповідача УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд», залишила без розгляду вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 12 959 грн., оскільки 31.10.2014 року добровільно відповідачем виплачену суму боргу (а.с.39), уточнила одну із вимог по суті спору - стягнення компенсації за затримку розрахунку за час невиплаченої заробітної плати, на стягнення середнього заробітку за час невиплаченої заробітної плати, підтримавши інші вимоги в первісній редакції, а в частині стягнення компенсації на стягнення індексації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.

В судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, які зазначені у позовній заяві з уточненими вимогами, просила позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоч про час і місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку, в т.ч. особисте отримання повістки, причини неявки суд не повідомив, а позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін, суд вважає, що можливо провести заочний розгляд справи без його участі. При цьому відповідач подав заперечення, не вказавши можливе завершення справи без відповідача, а також двічі не надав на вимогу суду довідку по заробітній платі позивача (ухвала від 17.12.2014р. та 26.01.2005р. належним чином отримана відповідачем - а.с.40,47,59,63).

Вислухавши позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що з 13.05.2008 року по 22.07.2014 року позивач працювала сторожем на УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6). На час звільнення її заборгованість по заробітній платі становила 15318.08 грн., за період з жовтня 2013 року по день звільнення, що підтверджується довідкою відповідача (а.с.5). Несвоєчасну виплату заробітної плати відповідачем своїм працівникам та допущення в зв'язку з цим порушень трудового законодавства, в т.ч. оплата праці не здійснювалась в першочерговому порядку а після інших платежів, підтверджується і листом територіальної Державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області від 10.06.2014 року (а.с.8-9). Окрім того, як вбачається з матеріалів справи - листа головного управління ПФУ в області від 22.05.2014 року, відповідач з 01.12.2012 року по 30.04.2014 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не сплачував, а остання проплата відповідачем 15.04.2014 року зарахована в рахунок сплати боргів в порядку черговості їх виникнення (а.с.9-10)

Як слідує зі ст..21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За вимогами ст..94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Окрім того, питання оплати праці врегульовано і нормами Закону України «Про оплату праці». Так, ст..1,2 цього закону передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Як слідує зі ст..47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Стаття 116, 117 цього ж кодексу зазначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 29 січня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-144цс13, предметом якої був спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди і зробив правовий висновок, про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, як вже зазначалось вище, позивач при звільненні з роботи 22.07.2014 року належним чином належних сум не отримала, а заборгованість в розмірі 12 959 грн. була виплачена відповідачем під час розгляду справи судом - 31.10.2014 року. А тому позовна вимога в частині стягнення середнього заробітку за час невиплаченої заробітної плати по день такої виплати є обґрунтованою та з врахуванням наступного.

Відповідно до указаних норм та роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні середнього заробітку суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (із наступними змінами та доповненнями).

Згідно статті 27 Закону України «Про оплату праці», п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

На вимогу суду отримати довідку про заробітну плату відповідач не реагував, а позивач в свою чергу надала видані їй в період існування трудових відносин щомісячні виписки по нарахованій заробітній платі, то суд приймає їх як належний доказ з-за відсутності наданих довідок відповідачем. Так, за травень 2014 року нарахована заробітна плата становила - 1435.18 грн. та за червень 2014 року - 3509.2 грн. (а.с.64-65), щоденний заробіток з даних сум становить 112.37 грн. (1435.18+3509.2 :2 : 22 роб. дні).

Кількість днів з 23.07.2014р. по 31.10.2014 р. становить -73 робочих днів.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 8203.01 грн. (73 днів х 112.37 грн.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2014 року по 31.10.2014 року, тобто до повного розрахунку по заборгованості.

Що стосується вимоги позивача щодо нарахування та стягнення суми індексації на невиплачену заробітну плату, то дана вимога є частково обґрунтована з питань зобов'язання відповідача провести таке нарахування, оскільки позивачем і судом не отримано належним чином довідку відповідача для стягнення конкретно визначеної суми. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункт 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078).

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону України «Про оплату праці»).

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати, згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004р. за № 114/8713.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати, також без обмеження будь-яким строком.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.12.2012 року по 22.07.2014 року для зарахування страхового стажу, то дана вимога також підлягає до задоволення.

Так, згідно вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями (п.1.ч.1 ст.4) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Стаття 9 цього закону (ч.1,2,8,11,12) регулює порядок обчислення і сплати єдиного внеску.Єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування

(обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до статтей 8, 12, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" була прийнятя постанова Правління ПФ України від 27.09.2010 N 21-5, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 р. за N 994/18289 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (втратила чинність на підставі Постанови Пенсійного фонду N 1-1 від 21.01.2014р.) яка також визначала процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій органами Пенсійного фонду України, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів.

А тому, відповідач зобов'язаний вчиняти дії щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з метою також і дотримання вищезгаданих норм законодавства та в інтересах працюючих працівників.

Суд відхиляє доводи відповідача зазначені в запереченні щодо закриття провадження по даній вимозі, оскільки це господарські правовідносини,так як такий обов'язок відповідача є одностороннім про що зазначалося вище, а саме примусове стягнення зі сторони органів пенсійного фонду до роботодавця може спричинити виникнення господарських відносин, однак це не є предметом даного спору.

Щодо моральної шкоди, яку позивач просить відшкодувати в розмірі 10 000 грн., то слід зазначити таке.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з душевними стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї самої. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Однак, позивач не довів спричинення йому моральної шкоди діями відповідача.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України. Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Абз. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснює, що відповідно до ст. 237 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивачем зазначено суду що моральні страждання, втрати нормальних життєвих зв'язків що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, спричинені скрутним фінансовим становищем її сімї через несвоєчасну виплату їй розрахунку при звільненні, так як проживали на пенсію чоловіка-інваліда, страховий стаж на призначення пенсії не врахований оскільки сплати обов'язкового внеску не проводилось довший період.

А тому, суд прийшов до висновку, що вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завдану їй діями відповідача, є обґрунтовані частково та слід визначити таку суму завданої шкоди в розмірі 1000 грн..

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. 94, 95, 97, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України ст..1, 2, 27, 33 Закону України «Про оплату праці», Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, керуючись ст.ст.10, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд», м.Івано-Франківськ, вул. Героїв УПА, 5, код ЄДРПОУ 04715612, провести індексацію за невиплачену своєчасно ОСОБА_2, жительці АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, заробітну плату за період з жовтня 2013 року по 31 жовтня 2014 року.

Стягнути з УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд», м.Івано-Франківськ, вул. Героїв УПА, 5, код ЄДРПОУ 04715612, на користь ОСОБА_2, жительки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 22.07.2014 року по 31.10.2014 року в сумі 8203 грн. 01 коп. (вісім тисяч двісті три гривні 01 копійка).

Зобовязати УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд», м.Івано-Франківськ, вул. Героїв УПА, 5, код ЄДРПОУ 04715612, сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із нарахованої за період з 01.12.2012 року по 22.07.2014 року із заробітної плати ОСОБА_2, жительки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Стягнути з УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд», м.Івано-Франківськ, вул. Героїв УПА, 5, код ЄДРПОУ 04715612, на користь ОСОБА_2, жительки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) гривень.

Стягнути з УМ-22 ПАТ «Фірма Нафтогазбуд», м.Івано-Франківськ, вул. Героїв УПА, 5, код ЄДРПОУ 04715612, в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ в м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693, - 243 грн. 60 коп. судового збору.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 22.07.2014 року по 31.10.2014 року в сумі 8203 грн. 01 коп.

Заочне рішення може бути переглянути за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя: Польська М.В.