Ухвала

від 18.02.2015 по справі 569/6861/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Рожина Ю.М.,

суддів - Максимчук З.М., Ковальчук Н.М.,

секретаря судового засідання - Шептицької С.С.,

з участю

позивача ОСОБА_1,

представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 01 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні ? частиною квартири, стягнення упущеної вигоди (матеріальні збитки), відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2014 року в позові відмовлено. Вирішено сплачені ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в сумі 1235 грн. 60 коп. віднести за його рахунок.

В апеляційній скарзі позивач вказує на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважає, що рішення винесене з порушенням Конституції України, що призводить до порушення його прав і свобод. За викладених обставин просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті його позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням суду першої інстанції №7 міста КастейонІспанії від 14 липня 2008 року, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду від 17 грудня 2010 року.

За час шлюбу сторонами, як подружжям, було набуте майно, а саме : квартира АДРЕСА_1.

17 грудня 2010 року рішенням Рівненського міського суду, яке набрало законної сили, вищезазначену квартиру, як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, було поділено та визнано право власності: ОСОБА_1 - 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 - 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування від 23.09.2011 року позивач ОСОБА_1 подарував належну йому на праві приватної власності 1/2 ідеальну частку вказаної вище квартири ОСОБА_4

У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене та у відповідності до положень ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який відмовляючи в задоволенні позову за недоведеністю обставин, виходив з того, що позивач в судовому засіданні не довів ті обставини на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Приписами п.33 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" визначено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57-59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_1, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою є безпідставні.

Доводами апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не доведено, що діями відповідачки ОСОБА_2 порушується його право користування та розпорядження вказаним майном.

Доводами апеляційної скарги не доведено про наявність упущеної вигоди позивача та не спростовано висновок суду першої інстанції щодо безпідставності такої вимоги, виходячи з приписів п.2 ч.2 ст.22 ЦК України за відсутності порушеного права.

З огляду на положення ст.22 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Упущеною вигодою вважаються неотримані доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним. Позивач повинен довести, що з вини відповідачів він не отримав прибуток, на який мав право розраховувати. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України враховуються заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

Колегія суддів виходить з того, що тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо спричинення та відшкодування позивачу моральної шкоди, яка визначається за ст.23 ЦК України, завданої особі внаслідок порушення її прав.

За приписами п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано вищевказані обставини, правильним є висновок суду що позивачем не доведено в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, якими саме неправомірними діями її завдано та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням викладеного доводи апеляційних скарг не спростовують висновок суду першої інстанції на підставі якого прийняте рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317,324,325 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий Ю.М.Рожин

Судді З.М.Максимчук

Н.М.Ковальчук