cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" лютого 2015 р. Справа№ 910/21594/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання: Білецький Л.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Крутовських С.В. (дов. №б/н від 01.10.2014 року);
від відповідача - Іващенко Д.А. (дов. №б/н від 16.02.2015 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року
у справі №910/21594/14 (суддя Ю.О. Підченко)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Монблан 12", м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр", м. Київ
про стягнення 47 450, 82 грн., -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Монблан 12" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" про стягнення 47 450, 82 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Монблан 12" задоволено повністю. Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Монблан 12" 44 182,40 грн. основного боргу, 2 822, 73 грн. пені, 445, 69 грн. 3% річних та 1 827, 00 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім умов договору поставки №8 від 26.05.2014 року в частині внесення плати за поставлений товар. Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій.
Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року по справі №910/21594/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Монблан 12" повністю.
Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що на думку апелянта, між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки (ціни договору та вартості товару), з огляду на що договір поставки №8 від 26.05.2014 року не було укладено. Відповідач зазначає, що поставка, здійснена 27.05.2014 року за своєю правовою природою є позадоговірною та строк здійснення оплати не настав. Враховуючи викладене, скаржник також заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 року, керуючись ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.7., п.3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року №30, згідно п. 2.1., п.2.2. порядку формування колегій суддів, розподілу справ та визначення коефіцієнтів навантаження на суддів, затвердженого рішенням зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року, сформовано для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" по справі № 910/21594/14 колегію суддів у складі:головуючий судді Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 року у справі №910/21594/14 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/21594/14 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий судді Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 28.01.2015 року.
23.01.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив вих.№1/21/01/2015 від 21.01.2015 року позивача на апеляційну скаргу, у відповідності до якого товариство з обмеженою відповідальністю "Монблан 12" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
26.01.2015 року до канцелярії суду від відповідача надійшли повідомлення про анулювання довіреності та заяви про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 року відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/21594/14 на 18.02.2015 року.
17.02.2015 року до канцелярії суду надійшли письмові пояснення товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" №б/н від 17.02.2015 року, у відповідності до яких апелянт просить суд задовольнити заявлені апеляційні вимоги.
17.02.2015 року до канцелярії суду надійшли заяви директора товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" Кучерова М.А. та представника скаржника за довіреністю Плагун Л.С. про відкладення розгляду справи.
В судове засідання, призначене на 18.02.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Колегією суддів було розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відмовлено у їх задоволенні з огляду на наступне.
Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання (п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.) (п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Однак, відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не вказано обгрунтованих підстав з наданням підтверджуючих документів про відсутність можливості направити у судове засідання іншого представника.
Крім того, в судове засідання 18.02.2015 року з'явився представник відповідача за довіреністю б/н від 16.02.2015 року Іващенко Д.А., якому надано право, у відповідності до вказаної довіреності, зокрема, вести справи і представляти інтереси товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" в судах апеляційної інстанції з усіма правами, які надані законом відповідачу.
Колегією суддів враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 26.05.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монблан 12" (далі за текстом - Постачальник), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" (далі за текстом - Покупець) було укладено Договір поставки №8 (далі за текстом - Договір) (а.с. 13-15).
Згідно з п. 1.1. Договору, Постачальник поставляє у власність Покупця товар: рибу свіжоморожену в асортименті, а Покупець приймає та оплачує поставлений товар на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 10.3. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року.
Колегією суддів встановлено, що у відповідності до умов Договору позивач поставив відповідачу товар, а саме сардину морожену у тушках, на загальну суму 114 182,40 грн., що підтверджується видатковою накладною від 27.05.2014 року № МН-0000010 (а.с. 17).
На виконання умов Договору, позивачем було виставлено Покупцю рахунок-фактуру №МН-0000011 від 27.05.2014 року на суму 114 182,40 грн. (а.с. 16).
Згідно платіжного доручення №160 від 04.06.2014 року відповідачем було сплачено на рахунок позивача 30 000,00 грн. (а.с. 20), згідно платіжного доручення №164 від 06.06.2014 року сплачено 30 000,00 грн. (а.с. 21), згідно платіжного доручення №187 від 03.07.2014 року сплачено 10 000,00 грн. (а.с. 22).
Таким чином, відповідачем було частково сплачено суму поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 44 182,40 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов Договору поставки №8 від 26.05.2014 року в частині оплати грошових коштів.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 4.2 Договору сторони дійшли згоди про те, що оплата товару здійснюється на підставі виставлених Покупцю рахунків-фактур у гривні України, по банківським реквізитам Постачальника.
Разом з тим ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до п. 4.1 Договору умовою оплати товару є 100% оплата протягом семи календарних днів з моменту передачі товару представнику Покупця.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплата грошових коштів, в порушення норм чинного законодавства, була здійснена частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 44 182,40 грн.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Колегією суддів встановлено, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялось на адресу відповідача претензію б/н б/д про сплату суми заборгованості (а.с. 26-28).
Однак, станом на час розгляду спору, свої зобов'язання відповідачем не виконано належним чином.
Враховуючи факт несплати відповідачем грошових коштів за поставлений товар у повному обсязі протягом семи календарних днів з моменту його передачі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 44 182,40 грн.
Щодо тверджень апелянта стосовно того, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як вбачається з матеріалів справи, договір поставки №8 від 26.05.2014 року підписаний сторонами та скріплений печатками останніх. Докази того, що вказаний договір оскаржувався в судовому порядку щодо укладеності, в матеріалах справи відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що дана поставка товару була позадоговірною та сторонами досягнуто згоди щодо "відтермінування" здійснення остаточного розрахунку до 01.02.2015 року.
Також, колегія суддів наголошує на тому, що статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено перелік та встановлено вимоги до змісту первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.
Згідно із Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
За таких обставин, підписання сторонами товарно-транспортної видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом, сторони фіксували факт здійснення господарської операції і встановили договірні відносини. Таким чином, посилання апелянта на відсутність специфікації як на підставу для звільнення від сплати грошових коштів за поставлений товар є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 445,69 грн. за період з 04.06.2014 року по 23.09.2014 року колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Господарським судом міста Києва встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується факт порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару.
З огляду на викладене, висновки господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача, передбачених нормами чинного законодавства 3% річних у сумі 445,69 грн. є законними та обґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 2 822,73 грн. за період з 04.06.2014 року по 23.09.2014 року колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 8.1 Договору у разі невиконання зобов'язань у строки, винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання у строк за кожен день прострочки виконання даного зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 2 822,73 грн.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/21594/14.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енсо-Центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/21594/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/21594/14 залишити без змін.
3. Справу №910/21594/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
М.Г. Чорногуз
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 18.02.2015 |
Оприлюднено | 20.02.2015 |
Номер документу | 42781943 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Агрикова О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні