Постанова

від 19.02.2015 по справі 915/835/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року Справа № 915/835/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: Дев'ятьорової А.В., дов. № 1201/2015 від 12.01.2015 року;

Відповідача -1: Кішинського Д.Г., дов. № 01-02/218 від 24.12.2014 року;

Відповідача -2: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року

у справі № 915/835/14 господарського суду Миколаївської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Евері"

до відповідача -1 публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт"

відповідача -2 Миколаївської міської ради

про встановлення земельного сервітуту

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт", просило встановити товариству з обмеженою відповідальністю "Евері" строковий сервітут з правом проходу, проїзду транспортними засобами по наявному шляху на земельній ділянці площею 7 236 кв.м, яка є частиною земельної ділянки площею 493 543 кв.м, що орендується філією "Миколаївський річковий порт" публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" відповідно до договору оренди землі № 2236 від 17.06.2004 року, укладеного з Миколаївською міською радою, від прохідної філії "Миколаївський річковий порт" публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", розташованої по вул. Проектній, буд. 1 в м. Миколаєві до земельної ділянки, що орендується товариством з обмеженою відповідальністю "Евері" відповідно до договору оренди землі № 9196 від 28.01.2013 року, укладеного з Миколаївською міською радою, яка розташована по вул. Проектна, буд. 1-а в м. Миколаєві та межує з земельною ділянкою, орендованою філією "Миколаївський річковий порт" публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"; визнати товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" сервітуарієм, правокористувачем, а філію "Миколаївський річковий порт" публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" - землекористувачем відносно частини земельної ділянки з кадастровим № 4810136300:07:001:0045 площею 7 236 кв.м, на яку встановлено сервітут. Строк дії сервітуту встановити відповідно до строку дії договору оренди землі № 9196 від 28.01.2013 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Евері" та Миколаївською міською радою, тобто, до 28.01.2028 року, а у разі продовження строку дії договору оренди землі № 9196 від 28.01.2013 року строк дії сервітуту має продовжуватись на відповідний строк. Оплату за землю, що відводиться під сервітут, встановити наступним чином: філія "Миколаївський річковий порт" публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" сплачує повний розмір орендної плати за землю, відведену під сервітут, площею 7 236 кв.м, виходячи з вартості одного метра квадратного, зазначеної у договорі оренди землі № 2236 від 17.06.2004 року, укладеному з Миколаївською міською радою. Товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" сплачує половину орендної плати за землю, відведену під сервітут площею 7 236 кв.м, виходячи з вартості одного метра квадратного, зазначеної в договорі оренди землі № 2236 від 17.06.2004 року, укладеному між Миколаївською міською радою та філією "Миколаївський річковий порт" публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" Оплата за користування сервітутом здійснюється на розрахунковий рахунок землекористувача - філії "Миколаївський річковий порт" публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот". Земельний сервітут не позбавляє землекористувача, щодо якого він встановлений, права володіння та користування земельною ділянкою (т. 1, а.с. 3-10).

Позовні вимоги мотивовано посиланням на приписи ст. ст. 401-404 Цивільного кодексу України, ст. ст. 96, 98-100, 103 Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.06.2014 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Миколаївську міську раду (т. 1, а.с. 1-2).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.08.2014 року залучено до участі у справі іншого відповідача Миколаївську міську раду (т. 2, а.с. 3-5).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.09.2014 року (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено (т. 2, а.с. 32-37).

Судовий акт мотивовано відсутністю підстав для встановлення позивачу земельного сервітуту з огляду на право проходу і проїзду на спірній земельній ділянці згідно договору № 2236 від 17.06.2004 року, укладеного між відповідачами.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року (головуючий Бєляновський В.В., судді Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) рішення господарського суду Миколаївської області від 09.09.2014 року скасовано, прийнято нове про задоволення позову (т. 2, а.с. 111-123).

Оскаржений судовий акт мотивовано неможливістю задоволення потреб позивача в інший спосіб.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило відновити строк на касаційне оскарження, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року скасувати, рішення господарського суду Миколаївської області від 09.09.2014 року залишити в силі (т. 2, а.с. 138-146).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.02.2015 року відновлено публічному акціонерному товариству "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" пропущений процесуальний строк звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.02.2015 року (т. 2, а.с. 136-137).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" вважає оскаржений судовий акт таким, що прийнятий з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 19.02.2015 року представник відповідача -2 -Миколаївської міської ради не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача -2 - Миколаївської міської ради.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача, відповідача -2, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.06.2004 року між Миколаївською міською радою та дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення міськради від 21.05.2004 року № 20/21 за актом приймання - передачі передав, а орендар прийняв в оренду строком до 31.10.2028 року земельну ділянку загальною площею 493 543 кв.м, що знаходиться по вул. Проектній, 1 в м. Миколаєві у тому числі 12 473 кв.м під капітальною забудовою, 5 160 кв.м під спорудами, 108 721 кв.м під проходами та проїздами, 14 595 кв.м під зеленими насадженнями, 89 568 кв.м - інші землі, 263 026 кв.м. - внутрішні води (операційна акваторія та підхідний канал) згідно з планом земельної ділянки та актом визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), які є невід'ємними частинами договору, для обслуговування майнового комплексу річкового порту, який знаходиться на цій земельній ділянці (т. 1, а.с. 35-39).

Пунктом 8.1 договору визначено, що згідно з рішенням міської ради від 21.05.2004 року № 20/21 на земельній ділянці площею 7 236 кв.м діють обмеження (дорога загального користування), землекористувач зобов'язаний забезпечити прохід та проїзд суміжним землекористувачам на земельній ділянці по вул. Проектній, 1.

Згідно п. 8.3 договору передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмеження.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2236 та зареєстрований у встановленому порядку у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр Державного земельного кадастру" 18.06.2004 року за № 040400100003.

Договором про зміни від 06.08.2008 року сторонами внесено зміни до договору оренди землі від 17.06.2004 року та викладено п. 2.1 договору в наступній редакції: "В оренду передається земельна ділянка загальною площею 480 314 кв.м" (т. 1, а.с. 41).

Судами також встановлено, що 08.12.2011 року між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю "Евері" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нерухоме майно: нежитловий об'єкт загальною площею 2 989,7 кв.м, розташоване за адресою: вул. Проектна, 1-а в м. Миколаєві, яке передане за актом приймання-передачі від 08.12.2011 року (т. 1, а.с. 16-18).

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить витяг з реєстру від 08.12.2011 року № 10766196.

15.12.2011 року Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" на придбане ним за договором купівлі-продажу від 08.12.2011 року нерухоме майно та видано відповідний витяг про реєстрацію від 15.12.2011 року № 32523074.

28.01.2013 року між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Евері" було укладено договір оренди землі № 9196, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення міськради від 20.12.2012 року № 23/46 за актом приймання-передачі передав, а орендар прийняв в оренду строком на 15 років земельну ділянку кадастровий № 4810136300:07:001:0073 загальною площею 13 685 кв.м, що знаходиться по вул. Проектній, 1-а в м. Миколаєві у тому числі 4 086 кв.м під капітальною забудовою, 1 001 кв.м під спорудами, 8 598 кв.м під проходами, проїздами та площадками, згідно з планом та кадастровим планом земельної ділянки, актом про перенесення меж земельної ділянки на місцевість з кресленням та проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які є невід'ємними частинами договору, для обслуговування нежитлового об'єкту, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Евері" (т. 1, а.с. 23-26).

Зазначений договір зареєстрований у встановленому порядку, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 28.01.2013 року за № 9196 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить витяг з реєстру від 05.04.2013 року № 2043915.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що орендована товариством з обмеженою відповідальністю "Евері" земельна ділянка по вул. Проектній, 1-а в м. Миколаєві межує з земельною ділянкою по вул. Проектній, 1 в м. Миколаєві, яка належить на праві оренди публічному акціонерному товариству "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт".

21.02.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" звернулось до відповідача з листом № 142 щодо укладення договору про встановлення особистого сервітуту відносно частини земельної ділянки - автошляху загальною площею 0,8116 га, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Проектна, буд. 1 (т. 1, а.с. 43).

У відповідь на звернення позивача публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" листом № 08-02-03/365 від 07.03.2013 року повідомило про відсутність заперечень щодо встановлення на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" особистого сервітуту за наступних умов: визначення конкретного переліку сервітутних прав; покладання на товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" зобов'язань щодо необхідності дотримання нормативно-правових актів, які встановлюють порядок допуску в зону митного та прикордонного контролю; необхідності дотримання правил та процедур щодо забезпечення охорони портових засобів; визначення розміру справедливої компенсації за сервітут; визначення строку сервітуту (т. 1, а.с. 44).

У подальшому товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" звернулось до Миколаївської міської ради за наданням дозволу на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі.

Пунктом 6 рішення Миколаївської міської ради від 31.10.2013 року № 34/18 товариству з обмеженою відповідальністю "Евері" надано дозвіл на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту площею 8 116 кв.м для укладення договору сервітуту з публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" щодо проходу та проїзду транспортних засобів наявним шляхом від прохідної публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" по вул. Проектній, 1 до земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" по вул. Проектній, 1-а (т. 1, а.с. 45).

На підставі вищезазначеного дозволу фізичною особою-підприємцем Дробот Т.В. за замовленням позивача було виготовлено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (т. 1, а.с. 166-255).

24.12.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" звернулось до відповідача з листом № 1282 про погодження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту (т. 1, а.с. 47).

Згідно листа № 145 від 31.01.2014 року публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" відмовлено у погодженні технічної документації у зв'язку з невиконанням позивачем вимог, викладених у листі від 07.03.13 року (т. 1, а.с. 48).

27.03.14 року товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" направило відповідачу для узгодження та підписання проект договору про встановлення права сервітуту, у підписанні якого останнім відмовлено (т. 1, а.с. 65, 126).

Рішенням Миколаївської міської ради № 42/41 від 24.07.2014 року затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту загальною площею 7 236 кв.м, а також надано дозвіл товариству з обмеженою відповідальністю "Евері" на укладення договору сервітуту щодо проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху на земельну ділянку площею 7 236 кв.м, у тому числі земельна ділянка № 1 площею 5 212 кв.м і земельна ділянка № 2 площею 2 024 кв.м від прохідної публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" по вул. Проектній, 1 до земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" по вул. Проектній, 1-а (т. 1, а.с. 167).

Судами встановлено, що підставою для звернення з відповідним позовом стало недосягнення згоди щодо встановлення права сервітуту.

Відповідно до ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 403 Цивільного кодексу України визначено зміст сервітуту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Пунктами "а", "б" ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно п. 2.31 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 ЦК України (статті 401 - 406), главою 16 ЗК України (статті 98 - 102).

Господарським судам для визначення правильності обрання позивачем способу захисту порушеного права необхідно розмежовувати встановлення сервітуту та усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов).

У зв'язку з цим слід звернути увагу господарських судів на те, що основним критерієм у відповідному розмежуванні є наявність або відсутність протиправного характеру дій відповідача.

За відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном. У такому разі позивач для задоволення потреби у доступі до свого нерухомого майна повинен вжити заходів для встановлення земельного сервітуту або іншим способом отримати право користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.32 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що за змістом частини першої статті 98 ЗК України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Відповідно вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Відповідно до п. 2.34 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.

Згідно п. 22 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (з змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року № 2) вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК України, частина перша статті 101 ЗК України), а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 ЦК України).

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України; цей перелік не є вичерпним.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Як встановлено місцевим господарським судом, товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" у позові посилалось на те, що відповідач всупереч встановленому у п. 8.1 договору оренди землі від 17.06.2004 року, укладеному між відповідачами, обмеження щодо обов'язку землекористувача забезпечити прохід та проїзд суміжним землекористувачам чинить перешкоди позивачу в праві вільного проходу та проїзду до власного майна спірною земельною ділянкою, що порушує нормальну господарську діяльність підприємства позивача.

Враховуючи те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" як суміжний землекористувач відповідача має право на прохід та проїзд на земельній ділянці (дорозі загального користування), що орендується публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" згідно договору оренди землі від 17.06.2004 року, за умови дотримання відповідних правил, що діють на території порту, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення позивачу права земельного сервітуту, оскільки обов'язковою умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити потреби особи в іншій спосіб.

Вищевикладене стало підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція дійшла висновку, що умови договору оренди землі від 17.06.2004 року, укладеного між Миколаївською міською радою та дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" не породжують у позивача ніяких прав та обов'язків, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Евері" не є стороною вказаного правочину.

Також апеляційна інстанція зазначила, що обмеження щодо використання земельної ділянки площею 7 236 кв.м, встановлене у п. 8.1 договору оренди землі від 17.06.2004 року не виникло, враховуючи відсутність доказів проведення державної реєстрації такого обмеження відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення першої інстанції та задовольняючи позовні вимог виходив з встановлення факту неможливість задоволення потреб позивача у проході та проїзді транспортних засобів до власного майна та до своєї земельної ділянки іншим способом ніж встановленням земельного сервітуту щодо частини сусідньої та відведеної в оренду відповідачу земельної ділянки.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Закон України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" набрав чинності з 01.07.204 року.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи те, що договір оренди землі укладений між Миколаївською міською радою та дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" 17.06.2004 року, посилання апеляційної інстанції на відсутність доказів проведення державної реєстрації такого обмеження відповідно до вимог вказаного Закону є помилковим.

Так, відповідно до ст. 18 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 17.06.2004 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно ст. 20 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 17.06.2004 року) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073 визначено єдині умови реєстрації договорів оренди та договорів суборенди земельних ділянок (далі - договори оренди).

Відповідно до п. 2-4 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073 (в редакції, чинній станом на 17.06.2004 року) державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів.

Згідно пп. 6 п. 8 вказаного Порядку (в редакції, чинній станом на 17.06.2004 року) у договорі оренди відповідно до статті 14 Закону України "Про оренду землі" мають бути зазначені такі істотні умови, зокрема, існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки.

Пунктом 9 зазначеного Порядку (в редакції, чинній станом на 17.06.2004 року) передбачено, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених пунктом 8, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Як встановлено і місцевим, і апеляційним господарськими судами, договір оренди землі від 17.06.2004 року, укладений між Миколаївською міською радою та дочірнім підприємством "Миколаївський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2236 та зареєстрований у встановленому порядку у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр Державного земельного кадастру" 18.06.2004 року за № 040400100003.

Отже, як договір в цілому, так і його умови, зокрема, п. 8.1 (обмеження) зареєстровано у встановленому порядку.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 73 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Судами встановлено, що сторони договору оренди землі від 17.06.2004 року у п. 8.1 передбачили, що згідно з рішенням міської ради від 21.05.2004 року № 20/21 на земельній ділянці площею 7 236 кв.м діють обмеження (дорога загального користування), землекористувач зобов'язаний забезпечити прохід та проїзд суміжним землекористувачам на земельній ділянці по вул. Проектній, 1.

Тобто, рішенням Миколаївської міської ради від 21.05.2004 року № 20/21 було встановлено передбачене обмеження (т. 1, а.с. 42), яке є в силу приписів ч. 1 ст. 73 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" є обов'язком для виконання як позивачем, так і першим відповідачем.

Отже, висновки місцевого господарського суду про можливість задовольнити потреби позивача як суміжного землекористувача в іншій спосіб (згідно договору оренди землі від 17.06.2004 року, за умови дотримання відповідних правил, що діють на території порту) та, відповідно, про відсутність підстав для встановлення товариству з обмеженою відповідальністю "Евері" права земельного сервітуту є обгрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Абзацем 5 п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 111 10 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом без достатніх правових підстав було скасовано законне та обгрунтоване рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення місцевого господарського суду в силі, яким повно та всебічно встановлені та досліджені обставини справи і правильно застосовані норми процесуального і матеріального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного судовий збір у розмірі 852,60 грн. за розгляд касаційної скарги повинен бути відшкодований товариством з обмеженою відповідальністю "Евері".

Керуючись ст.ст. 49, 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року у справі № 915/835/14 скасувати.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 09.09.2014 року у справі № 915/835/14 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" (місцезнаходження: 54017, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117; код ЄДРПОУ 34437753) на користь публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" (місцезнаходження: 54058, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Проектна, 1; код ЄДРПОУ 37974053) 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 60 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати наказ.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало