Ухвала

від 21.01.2015 по справі 2а-7991/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ К/800/1590/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристично-оздоровчий комплекс «Академія»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012

у справі № 2а-7991/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристично-оздоровчий комплекс «Академія»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристично-оздоровчий комплекс «Академія» (надалі - позивач, ТОВ «ТОК «Академія») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001732360 від 26.12.2011.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції за участю позивача не мали реального характеру та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТОК «Академія» стосовно взаємовідносин з ТОВ «БУД АМВ ГРУПП» за період з 01.06.2008 по 30.09.2010.

За результатами перевірки складено акт від 08.12.2011 № 557/1-23-60-33194747, яким встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 574 770,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що господарські операції позивача з ТОВ «БУД АМВ ГРУПП» не мали реального характеру внаслідок відсутності у останнього адміністративно-господарських можливостей для їх здійснення, управлінського та технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, що встановлено актом ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 10.06.2011 № 163/23-20/35710112. Крім того, встановлено, що контрагент позивача за юридичною адресою не знаходиться.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 № 0001732360 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - 574 770,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 143 692,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 даного Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкової ознаки господарської операції, кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «БУД АМВ ГРУПП» та ТОВ «ТОК «Академія» укладено Договір поставки від 10.03.2010 № 10. Предметом договору є поставка будівельних матеріалів згідно Специфікації (шлакоблоку СБ-ПР1 390х190х188).

Позивач надав на підтвердження виконання зазначеного Договору, зокрема, рахунок-фактуру від 15.03.2010 на суму 3 448 619,22 грн., акт приймання-передачі будівельних матеріалів від 15.03.2012, податкову накладну на суму 3 448 619,22 грн.

Однак, в порушення п. 4.4 Договору № 10 від 10.03.2010 позивачем не представлено суду видаткової накладної, а також технічних характеристик, передбачених договором та/або специфікацією.

Крім того, позивачем не надано суду доказів перевезення товару, зазначеного у податковій накладній, як і не надано доказів зберігання, обліку на складі, руху та використання цього товару у власній господарській діяльності у взаємозв'язку з фактом його придбання.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наявність договору, податкової накладної та доказів сплати не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій. Фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено, що позбавляє позивача права на формування сум податкового кредиту, оскільки відповідна угода позивача із вказаним контрагентом має характер безтоварної, що не спрямована на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочину у відповідності до його змісту.

Водночас, колегія суддів вважає, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватись незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від видів стягнень за порушення інших галузевих інститутів законодавства.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано постановили, що висновки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, зроблені у ході перевірки, відповідають фактичним обставинам справи, а тому відсутні підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристично-оздоровчий комплекс «Академія» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 у справі № 2а-7991/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна