Ухвала

від 28.01.2015 по справі 809/599/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/800/56272/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від

05.05.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014

у справі № 809/599/14 (5531/14)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рошен-Прикарпаття»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рошен-Прикарпаття» (надалі - ТОВ «Рошен-Прикарпаття» задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську) від 04.10.2013 № 0000712204 та № 0000722204.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Рошен-Прикарпаття» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у м. Івано-Франківську проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Рошен-Прикарпаття" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2013, з податку на прибуток за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено відповідний акт №1516/09-15-22-04/36498231 від 17.09.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), п.п.14.1.36, п.п.14.1.228 п. 14.1 ст.14, п.135.1, 135.2 ст.135, п.п.138.1.1, п.п.138.1.9 п.138.1, п.138.2 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 115 638,00 грн.; п.1.32 ст.32, п.п.4.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено на 3285501,00 грн. суму податку на додану вартість.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 04.10.2013: №0000712204 та №0000722204, якими збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 147169,00 грн. та з податку на додану вартість на 3525611,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП "Кондитерська корпорація "Рошен", як постачальником, та ТОВ "Рошен-Прикарпаття", як покупцем, укладено Договір поставки товару № 93 від 30.09.2009. Також, між ДП "Кондитерська корпорація "Рошен", як постачальником, та ТОВ "Рошен-Прикарпаття", як дистриб'ютором, укладено Договір купівлі-продажу товару № 51 від 14.03.2011. До вищезазначених договорів позивачем та ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" укладено додаткові угоди, якими деталізовано умови постачання та оплати визначених товарів.

Крім того, між позивачем та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено аналогічні за змістом договори про надання маркетингових, інформаційних та інших послуг від 16.10.2009 №4, від 21.10.2009 № 7, від 01.11.2010 № 11, відповідно.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується наданими позивачем: актами виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі послуг, протоколами погодження вартості послуг, які досліджено судами попередніх інстанцій та копії яких наявні в матеріалах справи. Оплата визначених договорами послуг і товарів підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача, платіжними дорученням.

Більш того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що придбана у ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" продукція, в подальшому була експортована позивачем нерезиденту - ООО "Рошен" (Росія).

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не бере до уваги доводи відповідача, що позивач і ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 знаходяться у трудових правовідносинах, а тому укладені між позивачем та відповідними фізичними особами-підприємцями договори не містять економічного змісту і не мають реального характеру, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось, реальність здійснення господарських операцій і фактичність виконання передбачених договорами з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 зобов'язань підтверджено наданими позивачем первинними документами, які складено відповідно до вимог податкового законодавства; з їх змісту можливо встановити характер та зміст наданих послуг. Перебування зазначених осіб у трудових правовідносинах з позивачем не позбавляє позивача права укладати договори з відповідними фізичними особами-підприємцями, оскільки останні є окремими учасниками господарських правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2.Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 у справі № 809/599/14 (5531/14) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна