Ухвала

від 28.01.2015 по справі 2а-12272/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/800/2365/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012

у справі № 2а-12272/12/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вренелі"

про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2012, залишеною без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 відмовлено у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю "Вренелі" про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів ТОВ "Вренелі" (код ЄДРПОУ 35755119).

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 і задовольнити позов.

Письмових заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Вренелі" на касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Вренелі" зареєстроване 21.02.2008 як юридична особа Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією за ідентифікаційним кодом 35755119.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одноособовим засновником та керівником ТОВ "Вренелі" значиться ОСОБА_4, а установчим документом є статут.

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва вважає, що установчі та реєстраційні документи відповідача містять неправдиві відомості та не відповідають вимогам законодавства; створення підприємства здійснено за відсутності волевиявлення засновника на затвердження статуту та заняття підприємницькою діяльністю, посилаючись на письмові пояснення ОСОБА_4 про непричетність до створення та фінансово-господарської діяльності підприємства та застосовуючи положення про нікчемність правочину.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження невідповідності статуту відповідача вимогам законодавства та допущення порушень при його затвердженні, які не можна усунути або що спірний статут містить відомості, які суперечать законодавству.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 20.1.12 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом) органи державної податкової служби мають право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 57 Господарського кодексу України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Частиною 2 ст. 87 Цивільного кодексу України передбачено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Отже, підставами для визнання недійсними установчих документів, зокрема, статуту товариства з обмеженою відповідальністю може бути невідповідність його вимогам законодавства, допущення при затвердженні статуту порушень, які не можна усунути або наявність у статуті відомостей, що суперечать законодавству.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування своєї позиції позивач посилається на письмові пояснення ОСОБА_4 від 06.04.2011, в яких зазначено про втрату ОСОБА_4 паспорту та непричетність до діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Вренелі".

Частиною 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивач в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції не надав належних доказів, які підтверджують те, що статут відповідача не відповідає вимогам законодавства та, що при його затвердженні допущено порушення, які не можна усунути або що спірний статут містить відомості, що суперечать законодавству.

Так, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято, як належні докази, письмові пояснення засновника ТОВ "Вренелі" ОСОБА_4 від 06.04.2011.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції правильно зазначено про необгрунтованість посилання позивач на нікчемність установчих документів, як правочинів виходячи з того, що статут, який є єдиним установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю "Вренелі" за своєю правовою природою не є правочином у розумінні ст. 626 Цивільного кодексу України . Такі доводи суддів відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" .

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає законними висновки судів попередніх інстанцій при винесенні рішень про відмову у позові.

Відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210 , 214 , 215 , 220 , 223 , 224 , 230 , 231 , ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі № 2а-12272/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 - 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна