Рішення

від 16.02.2015 по справі 910/6829/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015Справа №910/6829/14

За позовом Приватного підприємства "Центр народознавства "Козак Мамай"

до відповідача 1: Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві

до відповідача 2: Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві.

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державної казначейської служби України та Державної виконавчої служби України

про стягнення 188290,71 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

Від позивача: Дубенська О.В. (дов. б/№ від 05.07.2014р.)

Від відповідача 1: Лебедєва Л.Ю. (дов. б/№ від 16.02.2015р.)

Від відповідача 2: Гашинський Д.М. (дов. № 05-08/16-178 від 12.01.2015р.)

Від третіх осіб: Харченко О.О. (дов. № 3-14/4.1/1442 від 31.12.2014р.)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Центр народознавства "Козак Мамай" (надалі - "Підприємство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України та Державної виконавчої служби України про стягнення 188290,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві під час здійснення виконавчого провадження ВП№35283568 позивачу завдано шкоду у розмірі 188 290,71 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.

Рішенням Господарського суду м. Києва № 910/6829/14 від 23.07.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014, позивачу відмовлено у задоволені позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014 рішення Господарського суду м. Києва № 910/6829/14 від 23.07.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 скасовано та справу відправлено на новий розгляд.

Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд України, вказівки якого в силу ст. 111-12 ГПК України є обов'язковими, зазначив, що помилковим є висновок господарських судів щодо правомірності вчинення виконавчих дій у справі № 6/225 у період чинності ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013р., оскільки протилежне, на момент розгляду спору про відшкодування шкоди, було вже встановлено як господарським судом, так і державною виконавчою службою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2014 розгляд справи призначено на 12.01.2015.

12.01.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про заміну первісних відповідачів належними відповідачами - Відділом державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві та Головним управлінням Державної казначейської служби України в м. Києві.

Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про заміну відповідачів - Державної казначейської служби України та Державної виконавчої служби України на належних - Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві та Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.

Державна виконавча служба України в судовому засіданні 12.01.2015 надала письмові пояснення на позовну заяву з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 26.11.2014 № 910/6829/14.

Досліджуючи матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державну казначейську службу України та Державну виконавчу службу України.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або за ініціативи господарського суду. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Враховуючи заміну відповідачів по справі господарський суд ухвалою від 12.01.2015р. відклав розгляд справи на 16.02.2015р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

В судове засідання представник відповідача 1 з'явився, на виконання вимог суду надав відзив на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Представник відповідача 2 письмового відзиву не надав, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Представник третьої особи в судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нігма" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Козак Мамай" про стягнення 4217960,26 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2010 р. у справі № 6/225 за позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нігма" до Приватного підприємства "Центр народознавства "Козак Мамай" про стягнення 4217960,26 грн. було затверджено мирову угоду та припинено провадження.

21.11.2012 р. головним державним виконавцем ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Лебедєвою Л.Ю. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 35283568 про примусове виконання ухвали господарського суду м. Києва від 19.04.2010 р. про затвердження мирової угоди у справі господарського суду міста Києва № 6/225.

У зв'язку з невиконанням боржником ухвали протягом наданого строку у добровільному порядку, 28.11.2012 р. в межах виконавчого провадження ВП №35283568 державним виконавцем ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 217600,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2012 р. скаргу Підприємства на дії ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві задоволено, постанову ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження ВП № 35283568 від 21.11.2012 р. скасовано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2012 р. у справі №6/225 скасовано, в задоволенні скарги відмовлено.

17.04.2013 р. на депозитний рахунок ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві надійшли грошові, за рахунок яких було примусово стягнуто виконавчий збір у розмірі 188 290,71 грн., а також витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 241,34 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2013 р. у справі №6/225 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 р. скасовано, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2012 р. залишено без змін.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Під час розгляду справи № 6/225 Господарським судом міста Києва було встановлено наступне.

21.11.2012р. головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Лебедєвою Л.Ю. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 35283568 про примусове виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 19.04.2010р., якою було затверджено мирову угоду у справі № 6/225, що була укладена 13 березня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нігма" та Приватним підприємством "Центр народознавства "Козак Мамай".

Розглянувши скаргу Приватного підприємства "Центр народознавства "Козак Мамай" на дії відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, дослідивши додані до скарги докази, враховуючи, що ухвала Господарського суду м. Києва від 19.04.2010р. не містить однієї із необхідних вимог, які передбачені законом для виконавчого документу, зокрема строку пред'явлення ухвали до виконання, господарський суд міста Києва, з яким погодився Вищий господарський суд України, дійшов висновку про обґрунтованість поданої скарги та наявність підстав для скасування постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Лебедєвої Л.Ю. про відкриття виконавчого провадження ВП № 35283568 від 21.11.2012р.

Спір у справі виник у зв'язку із спричиненням позивачу шкоди у розмірі 188290,71 грн., завданої протиправними діями державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору.

Зокрема, позивач зазначає, що оскільки постанова ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження ВП № 35283568 була скасована в судовому порядку, стягнення виконавчого збору за проведення такого виконавчого провадження є незаконним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Суд вважає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 р. у справі № 32/421).

Як зазначалось вище, постанова головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві від 21.11.2012 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 35283568 з виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.04.2010 року у справі № 6/225 була скасована в судовому порядку з мотивів невідповідності ухвали про затвердження мирової угоди вимогам виконавчого документа, встановленими статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, ухвала Господарського суду міста Києва від 19.04.2010 року у справі № 6/225, якою затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі, не мала статусу виконавчого документа і державний виконавець мав відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нігма" у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Також господарський суд звертає увагу на факти прийняття старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві постанови від 27.06.2013 року про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.04.2010 року у справі № 6/225 з мотивів наявності обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, і постанови від 27.06.2013 року, прийнятою в порядку контролю за законністю виконавчого провадження, про скасування виконавчого документа - постанови про стягнення з приватного підприємства "Центр народознавства "Козак Мамай" виконавчого збору.

Враховуючи встановлені у справі № 6/225 обставини, суд при розгляді даної справи вважає, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.

Зокрема, суд відмічає, що в даному випадку неправомірні дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження у справі № 6/225 полягали в тому, що ухвала про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі не мала статусу виконавчого документа і державний виконавець мав відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нігма" у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження"; шкода полягає в безпідставному стягненні з Приватного підприємства "Центр народознавства "Козак Мамай" виконавчого збору в сумі 188290,71 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір.

Наявність вини відповідача-1 у вказаних діях не спростовано під час розгляду справи №6/225, та відповідно вона за змістом ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.

При цьому, суд враховує, що, в даному випадку мова йде не про стягнення помилково перерахованих позивачем коштів, оскільки спірна сума виконавчого збору була стягнута в примусовому порядку, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що позивач вірно обрав спосіб захисту своїх порушених прав.

Також, судом враховано, що як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною першою ст. 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи те, що позивачем належним чином доведено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Висновки, викладені у даному рішенні, відповідають правовій позиції Вищого господарського суду України у справах аналогічної категорії (постанова від 21.03.2012 р. у справі № 5023/5466/11 (67/157-10)).

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача-1, оскільки шкода заподіяна в зв'язку з неправомірними діями останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, 11-А, код ЄДРПОУ 37993783) на користь Приватного підприємства "Центр народознавства "Козак Мамай" (03061, місто Київ, вулиця Донця, 2, код ЄДРПОУ 14279187) грошові кошти в розмірі 188290 (сто вісімдесят вісім тисяч двісті дев'яносто) грн. 71 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору згідно з постановою ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві від 28.11.2012 р.

3.Стягнути з Відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 40-А, код ЄДРПОУ 35008087) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 3765 (три тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 81 коп. витрат по сплаті судового збору.

4.Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.02.2014 р.

Суддя Грєхова О.А.