Рішення

від 10.04.2009 по справі 2/474-пд-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У

К Р А Ї Н И

10.04.2009                                                             

  Справа №  2/474-ПД-08

Господарський суд Херсонської

області у складі судді  Скобєлкіна С.В. при секретарі Лисенко

Н.В.,  розглянувши у відкритому судовому

засіданні справу             

за позовом

Приватного  підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача 1: Управління  комунальної 

власності  Херсонської  міської 

ради, м.Херсон 

до  відповідача 2: Херсонської міської ради, м.Херсон

третя особа, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на стороні відповідача: 

Товариство з обмеженою

відповідальністю "Анкер Плюс", м.Херсон

про визнання договору оренди недійсним та стягнення

44666,26 грн.    

за участю представників сторін:

від 

позивача:  ОСОБА_1 - приватний

підприємець,

                        ОСОБА_2 - представник,

довіреність  від 01.11.2008 р.

від 

відповідача 1: ОСОБА_3 - гол. спец. відділу, довіреність  № 15 від 14.01.2009 р.

від 

відповідача 2: ОСОБА_4, представник за довіреністю  

від третьої особи: не прибув

в с т а н о в и в:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з

позовом до управління комунальної власності Херсонської міської ради про

визнання договору оренди комунального майна міської територіальної громади №

1434 від 20 травня 2008 року недійсним та стягнення витрат понесених позивачем

у розмірі 44666,26 грн.

В ході судового розгляду справи позивач підтримав

заявлені вимоги, а управління комунальної власності Херсонської міської ради їх

не визнало, засвідчивши про це через свого представника та у письмовому відзиві

на позов. При цьому управління комунальної власності вказує, що цей орган

відповідно до Положення від імені міської територіальної громади здійснює

управління її майном, реалізуючи повноваження орендодавця нерухомого майна.

Оскільки власником спірного майна є Херсонська міська рада, яка також приймає

рішення про передачу в оренду цього комунального майна, та отримує кошти від

орендної плати, що надходять до міського бюджету, а поліпшення компенсуються

власником нерухомості лише при приватизації, то з цих підстав належним

відповідачем у даній справі є Херсонська міська рада.

З огляду на викладене, обставини справи та зміст

позовних вимог ПП ОСОБА_1, суд залучив до участі у справі № 2/474-ПД-08 у

якості співвідповідача (відповідача-2) Херсонську міську раду, здійснивши

процесуальне оформлення цього факту ухвалою господарського суду Херсонської

області від 11.12.2008 року.

В ході розгляду справи позивач здійснив уточнення

позовних вимог і надав письмове доповнення про їх збільшення в частині

грошового стягнення з Херсонської міської ради до розміру 97823,04 грн.

В судовому засіданні позивач в особі свого представника

підтримав заявлені приватним підприємцем ОСОБА_1 вимоги, які складаються з

наступного. Позивач просить визнати недійсним договір оренди комунального майна

міської територіальної громади за № 1434 від 20 травня 2008 року, укладений між

управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та фізичною особою -

приватним підприємцем ОСОБА_1 мотивуючи тим, що на час укладення угоди відносно

орендного майна, яким є будівля загальною площею 125,3 кв. метрів розташована

за адресою АДРЕСА_2, був судовий спір, а після цього новий власник здійснив

відчуження нерухомості іншій юридичній особі. З цих підстав позивач вважає, що

вказані вище факти свідчать про те, що договір оренди з ним носить і має

характер фіктивного правочину, а тому повинен бути визнаний недійсним.

Позивач вважаючи вищезазначені дії відповідача

навмисними, та такими, які призвели до понесених ним витрат, посилаючись на ст.

216 ГК України, просить стягнути з Херсонської міської ради заборгованість в

сумі 97823,04 грн., з яких: 157,51 грн. - витрати по страхуванню орендованого

майна; 19491,75 грн. - орендної плати, яка була сплачена на користь Херсонської

міської ради; 590,00 грн. витрат по складанню проектно-кошторисної

документації; 23627,00 грн. - вартості проведених поліпшень в орендованому

об'єкті; 800,00 грн. - витрат на проведення аудиторської перевірки про

підтвердження джерел фінансування здійснених невід'ємних поліпшень; 50452,00

грн. - витрат на надання послуг по охороні орендованого об'єкта; 2678,00 грн. -

витрат на проведення судової експертизи; 26,78 грн. - витрат по сплаті

комісійної винагороди банку в розмірі 1 % при сплаті за судову експертизу.

Судові витрати покласти на відповідача.       

Відповідач-1, яким є управління комунальної власності

Херсонської міської ради, позов не визнало, про що ним зазначено у письмовому

відзиві на позов та через свого представника в судовому засіданні. Управління

комунальної власності заперечуючи проти позову ПП ОСОБА_1, вказує на те, що

позивач не зазначає в чому саме є недійсність договору оренди в розумінні

положень ст. ст. 203, 215 ЦК України. Стверджуючи про набуття власності на

спірний об'єкт іншою особою, позивач не враховує відсутність спору про право

власності на орендовані приміщення, дійсність і неоспорюваність свідоцтва про

право власності Херсонської міської ради від 29.05.2008 року серії САС №

НОМЕР_1на окремо розташовану будівлю площею 125,3 кв. метрів по АДРЕСА_2. Крім

того, до цього часу сторони знаходяться у договірних відносинах між собою,

предметом якого є орендоване позивачем приміщення, заяв про відмову від

договірних відносин або їх розірвання чи припинення від позивача не надходило.

Оскільки ПП ОСОБА_1 користувався орендованим майном, то у такому разі не має

права на вимогу відшкодування орендної плати, витрат на страхування об'єкта

оренди, оскільки це істотна умова договору і обов'язок орендаря. Незрозумілими

для відповідача-1 є вимоги витрат на охорону при ствердженні, що об'єктом

володіє інша ніж позивач особа. Підстав для відшкодування задіяних у ремонті

приміщень коштів теж немає, оскільки компенсація витрат передбачена лише при

приватизації об'єкта.

Відповідач-2 (Херсонська міська рада) також не визнає

позов ПП ОСОБА_1, вважаючи його вимоги безпідставними та не доведеними. Про це

зазначено у письмову відзиві Херсонської міської ради та вказано його

представником в судовому засіданні. Ним вказується на відсутність правового обґрунтування

першої частини позовних вимог та бездоказовість їх другої частини, а також

звертається увага про непричетність до господарських відносин сторін та

орендованого майна ПП "Анкер Плюс", яке володіє приміщеннями за іншою

адресою та у іншому розмірі. Існуючі договірні стосунки з оренди можливо

припинити лише на майбутнє, а сторони не можуть бути приведені в стан, що

перебував до укладення договору.

Третя особа - ТзОВ 

"Анкер Плюс" в судових засіданнях  участі не прийняла, що з урахуванням обставин

справи та виконаних  процесуальних  дій дає 

підстави  розглянути  справу у її відсутності, на підставі  наявних 

та наданих  сторонами доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази,

інвентарні справи, перевіривши правовідносини сторін, заслухавши їх

представників, суд прийшов до висновку про те, що позов ПП ОСОБА_1 не підлягає

задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 84 Господарського процесуального

кодексу України, роз'яснень, що містяться в пунктах 1, 6 Постанови Пленуму Верховного

Суду України від 29.12.2976 року № 11 "Про судове рішення", з

відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги

процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у

відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до

даних відносин.  

Обґрунтованим визнається рішення, прийняте на підставі

повного з'ясування та дослідження 

всіх  обставини, що  мають 

значення  для  даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є

вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, що подані

сторонами та при необхідності витребувані від підприємств та організацій

незалежно від їх участі у справі.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені

судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також

оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального

права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних

правовідносинах.

Предметом спору у даній справі згідно першої частини

позовних вимог є недійсність (чи дійсність) договору оренди комунального майна

міської територіальної громади.

Як вбачається із змісту статті 203 Цивільного кодексу

України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності

правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та

відповідати його внутрішній волі (частина третя цієї статті).

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу

встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами

першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, наявність вільного волевиявлення учасників

правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є

однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного

волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним.

Відповідно до положень ст. 283 ГК України за договором

оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату

на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівля, споруди, приміщення).

Відповідно до порядку передачі комунального майна в оренду, особа, яка бажає

одержати майно в оренду, подає у відповідний орган виконавчої влади чи орган

місцевого самоврядування заяву (клопотання). Передача комунального майна в

оренду здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади

або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди. Таким

чином, волевиявлення майбутнього орендаря щодо укладення договору оренди

реалізується шляхом подання відповідної заяви, а волевиявлення відповідного

органу як орендодавця, в даному випадку, здійснюється у формі рішення такого

органу і реалізується лише  шляхом

укладення договору оренди.

Згідно ст.ст.793, 795 ЦК України договір найму (оренди)

будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій

формі, а передача оформлюється відповідним документом (актом). З цього

моменту  починається обчислення строку

договору найма, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.180 Господарського кодексу України

встановлено, що зміст  господарського договору

становлять  умови  договору, визначені угодою його сторін,

спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських  зобов'язань, як погоджені сторонами, так і

ті, що приймаються ними як обов'язкові 

умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський

договір вважається укладеним, якщо між 

сторонами у передбачених  законом

порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх 

його істотних  умов. Істотними є

умови, визнані таки за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також

умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути  досягнута згода.

Аналогічну  норму

містить  ст.638 Цивільного кодексу

України.

Згідно ч.3 ст.180 ГК України при укладенні

господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет,

ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним,

якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені

законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті

умови, щодо, яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згод.

Як вбачається зі змісту    договору оренду, при його укладенні

сторони  повністю  врахували положення Цивільного кодексу

України щодо договорів найму (оренди) та підписанням зазначеного договору

підтвердили досягнення між ними згоди по всім істотним умовам договору.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.3, ст.6 та ст.627

Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору,

виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України,

інших актів цивільного законодавства,

звичаїв ділового  обороту, вимог

розумності та справедливості. Сторони, підписанням поговору оренди прийшли до

згоди та врегулювали свої відносини на власний розсуд, з  урахуванням положень цивільного

законодавства.         

Позивач - ПП ОСОБА_1, посилаючись на  наведені ним у позовній заяві факти,

дійшов  до висновку про належність

об'єкту оренди за договором № 1434 від 20.05.2008 року сторонній юридичній

особі, що не перешкодило  управлінню

комунальної власності Херсонської 

міської ради  передати  позивачу у оренду ці  нежилі приміщення та  отримувати орендну плату. З цих підстав

позивач стверджує, що укладений між сторонами орендний договір   є фіктивним правочином, а тому відповідно

до  ст.234 ЦК України він повинен бути

визнаний  судом як недійсним.

Відповідно до положено ст.234 Цивільного кодексу України

фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які

обумовлювалися цим правочином. При фіктивному правочині у сторін правочину

відсутній намір створити ті правові наслідки, які  задекларовані у правочині. Тобто

волевиявлення учасників правочину  не

відповідає  їх дійсній волі.

Із визначення фіктивного правочину, яке міститься у ч. 1

ст. 234 випливає, що його ознаками є: 1) наявність зовнішньої форми право чину,

що фіксує удавані наміри сторін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру

створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише

імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна

ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну

цивільних пра вовідносин. Фіктивний правочин може бути укладений у

протизаконних цілях (наприклад, фальшиве дарування майна - без наміру пе редати

право власності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів) або без

таких цілей. При цьому намір сторін зовнішньо завжди виглядає пристойно,

оскільки вони у будь-яко му разі декларують бажання правомірних наслідків.

Фіктивний правочин є нікчемним, оскільки особи, що

вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які

мог ли б виникнути внаслідок здійснення правочи ну такого типу.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Оскільки

сторони ніяких дій щодо здійснення фіктивного правочину не вчиняли, суд, як

правило, у таких випадках виносить рішен ня тільки про визнання такого

правочину недій сним, без застосування інших наслідків. Проте, якщо діями

сторін правочину завдано матері альної або моральної шкоди, то вона підлягає

від шкодуванню за правилами ст.ст. 216, 22, 23 ГК України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,

20 травня 2008 року між приватним підприємцем 

та управлінням  комунальної

власності Херсонської міської  ради

укладено Договір оренди комунального майна міської територіальної громади №

1434 (надалі - Договір оренди). За 

умовами цього договору орендодавець 

передає, а орендар  приймає  у строкове платне  користування окремо  розташовану 

будівлю по АДРЕСА_2, загальною площею 125,3 кв.метрів  для розміщення молодіжного

спортивно-оздоровчого комплексу  згідно

з  протоколом конкурсної  комісії 

на право оренди комунального 

майна, що належить  Херсонській міській

територіальній громаді  від 03.04.2008

року № 15.

Відповідно до розділу 2 Договору (пункт 2.1.) вступ

орендаря  у користування майном

настає  одночасно з підписанням сторонами

цього договору та акта прийняття-передачі вказаного майна з балансоутримувачем.

Орендну плату, її розмір, порядок розрахунків сторони узгодили  у розділі 3 Договору, а строк дії договору

визначили у розділі 11, який  узгоджено

до 18.05.2011 року. 20.05.2008 року ПП ОСОБА_1 на підставі Акту

прийняття-передачі нежилого приміщення до договору оренди комунального майна

прийняв у користування орендоване ним майно площею  125,3 кв.метрів за адресою  АДРЕСА_2.

Відповідно до абзацу 2 п.1 Роз'яснення Вищого

арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів,

пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999р.

вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен

встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод

недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод

вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за

угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини,

що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального

кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що на

момент вчинення спірного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог,

дотримання яких є необхідним  для

чинності правочину.  Позивач також не довів обґрунтованість заявлених  вимог про визнання спірного договору

недійсним на підставі статті 203 та ст.215 ЦК України, тобто не виконав вимоги ст.33

ГПК України.  Ним також не було доведено,

що при укладанні  договору оренди у

сторін не було наміру до наслідків, які зумовлювалися у цьому  правочині.

Аналіз  змісту

позовної заяви,  надані позивачем  докази, пояснення представника позивача в

судовому засіданні дає  підстави суду

здійснити висновок  про те, що доводи ПП

ОСОБА_1не відповідають  дійсним

обставинам  справи, а обґрунтування  позову є хибним тлумаченням норм чинного

законодавства і невірного  його

застосування до  виниклих правовідносин,

без врахування прав і обов'язків сторін.

Як вже зазначав суд 

вище та встановлюють норми Цивільного кодексу України, угода може

бути  визнана недійсною з підстав,

передбачених  законом.

За змістом частини 1 ст.215 ЦК підставою недійсності

правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)

вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203

цього Кодексу.

Серед таких підстав стаття 203 ЦК передбачає: Зміст

правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного

законодавства, а також; моральним засадам суспільства; Особа, яка вчиняє

правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Волевиявлення

учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути

спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та

інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, обґрунтовуючи свій позов недійсністю

правочину, позивачем не наведено жодного пункту зазначеної статі 203 ЦК, яка за

його думкою, підтверджує його

недійсність.         

Посилаючись на фіктивність правочину позивач не бере до

уваги, що згідно із статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено

без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, договір

оренди між ПП ОСОБА_1 та відповідачем-1 діяв, сторони виконували взяті на себе

обов'язки за цією угодою.

У  свою чергу,

обґрунтування  фіктивності договору

оренди тим, що Херсонська міська рада 

здійснила відчуження орендованих 

позивачем  приміщень на користь

ТзОВ "Анкер Плюс" та брала участь у судовій  справі стосовно спірного приміщення, не

відповідають дійсності.

Як спливає  з

тексту Договору № 1434 оренди 

комунального майна міської 

територіальної громади від 20.05.2008 року, його предметом є  окремо розташована будівля  по АДРЕСА_2, загальною площею 125,3

кв.метрів. Разом з тим, рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від

22.02.2008 року по справі № 2-1658/08, з уточненими позовними вимогами щодо

розташування об'єкта нерухомості, на яке посилається  позивач, стосується  зовсім іншого 

об'єкту з іншою адресою та площею забудови: приміщення літ."Д"

загальною площею 74,5 кв.метрів, за адресою АДРЕСА_3.

Як встановлено із досліджених судом  інвентарних 

справ Херсонського ДБТІ та висновку № 42 судової

будівельно-технічної  експертизи від 11.03.2009

року, спорудження літ."Д" по АДРЕСА_3 розташоване зовсім в іншому

місті, ніж по АДРЕСА_2, що підтверджує різність об'єктів:АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2,

на які є окремі інвентарні справи.

Окрім цього, не відповідають дійсності і посилання щодо

відчуження відповідачем об'єкту  по

АДРЕСА_2 іншій особі - ТзОВ "Анкер Плюс", оскільки фактично, у

відповідності до витягу із протоколу установчих 

зборів засновників ТзОВ "Анкер Плюс" від 26.06.2008 року

останньому було передано майно від ОСОБА_5 тобто власника зовсім  іншого об'єкту, що знаходиться по АДРЕСА_3.

Саме згідно цього протоколу виконавчим 

комітетом Херсонської міської ради було прийнято рішення № 418 від

19.08.2008 року (а договір  оренди з

позивачем вже діяв  з 20.05.2008 року)

про видачу свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю літ."Д"

по АДРЕСА_3. З наведеного слід зробити висновок про те, що як судове рішення,

так і рішення виконкому до даних позовних вимог ПП ОСОБА_1та об'єкту отриманого

ним в оренду нерухомого майна відношення не мають. 

Матеріали інвентарних 

справ досліджених  судом також

свідчать  про те, що згідно

Реєстраційному посвідченню від 14.03.1991 року виданого на підставі рішення

міськвиконкому № 176 від 21.07.1987 року, домоволодіння  АДРЕСА_3 належить Херсонському  суднобудівному заводу (ХСПО), а окремо

розташована будівля по АДРЕСА_2, літ."Д" площею 125,3 кв.метрів, що

передана в оренду ПП ОСОБА_1належить Херсонській міській раді, що

підтверджується Свідоцтвом  на право

власності  на цей об'єкт (нерухоме  майно) серії 

САС № НОМЕР_1 від  29.05.2008

року, виданого на підставі рішення виконкому Херсонської  міськради від 20.05.2008  № 231. Це також  підтверджується Витягом  про реєстрацію  прав власності на нерухоме майно Херсонського

ДБТІ від 10.09.2008 року.

При цьому слід враховувати й ті обставини, що у серпні

2008 року ПП ОСОБА_1 здійснив капітальний ремонт орендуємих приміщень на

суму  23627,00 грн., а на підставі  постанови господарського суду Херсонської

області від 19.08.2008 року по справі № 7/382-АП за позовом позивача, Фонд

комунального майна м.Херсона зобов'язано окреме нежиле приміщення площею 125,3

кв.метрів за адресою АДРЕСА_2 включити до переліку об'єктів, що підлягають  приватизації 

шляхом викупу  на користь ПП

ОСОБА_1

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку про

безпідставність  вимог позивача щодо

визнання договору оренди недійсним. Слід 

також зауважити, що відносно об'єкта 

оренди відсутній спір про право власності, а згідно ст.770 ЦК України, у

разі  зміни власника речі, переданої у

найм, до нового  власника  переходять права   та обов'язки 

наймодавця.

За змістом ч.2 ст.216 Цивільного кодексу України якщо у

зв'язку із  вчиненням недійсного

правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди,

вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відтак, з огляду на процитовану норму, окремого

доведення потребує факт  завдання

відповідних  збитків і відповідно

моральної  шкоди позивачу відповідачами

1, 2 (управлінням комунальної власності та Херсонською міськрадою). 

Аналіз  природи

виниклих  договірних відносин дає

підстави вважати суттєвим  при їх

розгляді пункт 3.2. Роз'яснень  Вищого

арбітражного суду N 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики

вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" за якими:

"За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з

моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу). Це

стосується і згаданих раніше угод, визнаних недійсними у судовому порядку.

Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких

випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо

повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за

договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку

одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен  зазначити у рішенні, що вона припиняється

лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу).

Якщо угода визнається недійсною лише на майбутнє

господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках порушені

(оспорювані) права і охоронювані законом, інтереси сторони за угодою, які

виникли до визнання її недійсною, підлягають судовому захистові на загальних

підставах.

Оскільки домовленість сторін про розірвання угоди не

виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до

розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності

за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, це не позбавляє сторони права

на звернення в подальшому з позовом про визнання такої угоди недійсною.

Відтак, позивач ставлячи вимоги у позові із

застосуванням ч.1 ст.216 ЦК, в частині зобов'язання повернути все отримане за

договором, ігнорує положення вище процитованого роз'яснення Вищого арбітражного

суду, адже в даному випадку, оскільки спірний договір за своєю правовою

природою є договором найму, сторони не можуть бути приведенні у стан, що

передував до укладення договору.

Втім, у супереч наведеному, в обґрунтування позовних

вимог Орендар зазначає: "Позивач поніс матеріальні витрати ... відповідач

повинен відшкодувати Позивачу усі понесені ним витрати, а саме: витрати по

страхуванню орендованого майна; витрати по сплаті орендної плати; витрати на

складання проектно-кошторисної документації; вартість поліпшень, які здійснив

позивач за час користування об'єктом; витрати на проведення аудиторського

висновку".

Слід вважати, що роблячи ці висновки, орендар не

враховує факт використання приміщень за призначенням, котрий не можливо не

приймати до уваги, а отже у зв'язку з цим відсутність збитків як таких,

оскільки не можна вважати такими суми сплачені орендарем в рахунок орендної

плати, страхування, складання проектно-кошторисної документації, витрати на

проведення аудиторського висновку тощо.

Окрім цього, позивач маючи намір включити понесені

витрати з поліпшення майна в рахунок "збитків", які за його думкою

підлягають поверненню, не враховує, пункт 11.3. договору оренди, за яким

"у разі розірвання цього договору, поліпшення орендованого майна,

здійсненні орендарем за рахунок власних коштів і з дозволу орендодавця,

визнаються власністю орендодавця".

Таким чином враховуючи процитований вище пункт договору

позивач не взяв до уваги, що наслідки зроблених ним поліпшень угодою

передбачені, а саме: залишення їх у власності орендодавця.

Статтею 776 ЦК України на орендаря покладено обов'язок

підтримувати об'єкт  оренди та нести

затрати на його утримання. В  пункті 5.3

договору оренди установлено: в обов'язки орендаря  входить виконання робіт  з поточного та капітального ремонту. Пунктом 6.2.

договору оренди  від 20.05.2008 року №

1434 визначено, що орендар має право з дозволу орендодавця  вносити зміни до складу орендованого майна,

проводити його реконструкцію, технічне 

переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості. У червні-серпні

2008 року позивач з власної ініціативи узгодив з відповідачами кошторис та

здійснив капітальний ремонт орендованого майна.

Зазначене виключає застосування до проведених поліпшень,

відрахувань із оренди, тощо, терміну "збитки", адже останні були

проведені в рамках орендних відносин. Поряд з цим, як встановлює Господарський

кодекс України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною,

втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена

сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання

правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до Цивільного кодексу України підставою

виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, угоди (договори) та

зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. В той же час між

позивачем та Херсонською міською радою не існує жодних договірних відносин.

Поряд з цим, розмір компенсації шкоди залежить від

характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків

через порушення немайнових  прав

позивача. Таким чином, при розгляді 

позовних вимог  в частині

стягнення суми шкоди  з відповідача-2

необхідно зазначити на відсутності будь-яких дій або бездіяльності пов'язаних з

договірними відносинами між ними. Також відсутні будь-які документальні докази

спричинення шкоди позивачу відповідачем-2.

Як встановлює Господарський кодекс України, під збитками

розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її

майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі

належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської

діяльності другою стороною.

Згідно положень статті 22 Цивільного кодексу України,

особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має

право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі

знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить

зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які

особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було

порушене (упущена вигода). Упущеною вигодою є ті втрати, яких фактично зазнала

особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які

особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у випадку відсутності порушення

цивільного права чи протиправного посягання. При обчисленні розміру упущеної

вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих

доходів, які потерпіла особа перед бачала отримати за звичайних умов цивільного

обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа

отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на по

терпілого.

Відповідно до ст.224 ГК України на кредитора

покладається обов'язок доказати розмір збитків, завданих йому порушенням

зобов'язання. При цьому, кредитор має не лише точно підрахувати розмір

заподіяних йому збитків, але й, підтвердити їх документально. Отже,

пред'явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди)

покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є

абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання

боржником своїх обов'язків.

Відповідач до статті 610 Цивільного кодексу України,

правові наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею 611 того ж кодексу,

в тому числі  і відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність  за наявності її вини (умислу, необережності),

якщо  інше не встановлено договором або

законом (п.1 ст.614 ЦК України).

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що

боржник, який  порушив  зобов'язання, має  відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір  збитків завданих  порушенням зобов'язання, доказується

кредитором.

Згідно зі статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової  відповідальності учасника господарських  відносин є вчинення ним правопорушень у сфері

господарювання.

Статті 218 ГК України і 614 ЦК України визначають

загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу

господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний

зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин в особи

виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення до господарсько-правової відповідальності

можливе лише при наявності передбачених законом умов. їх сукупність утворює

склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової

відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для

настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні

елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивну та суб'єктивну сторону. Суб'єктом є

боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною -

наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб'єкта

господарювання, а також причинний зв'язок між противоправною поведінкою

правопорушника і збитками; суб'єктивну сторону господарського правопорушення

складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї

противоправної поведінки і її наслідків.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів,

утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від

відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його

поведінка не може бути кваліфікована як право порушення.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який

порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір

збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки

визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного

задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути

виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення

позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити

вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на

день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди)

враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відшкодування збитків - це міра відповідальності за

правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за

наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає

відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання

контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між

правопорушенням і збитками.

Виходячи з системного аналізу вищезазначених норм права,

враховуючи фактичні обставини справи та досліджені докази, суд прийшов до

висновку про  недоведеність позивачем

факту спричинення йому  збитків

відповідачами у розумінні норм цивільного господарського законодавства та

статей 32-33 Господарського процесуального кодексу України, а отже вважає

необґрунтованими вимоги про стягнення збитків у заявленій сумі.

Судові витрати по справі суд в порядку ст.49 ГПК України

покладає на позивача.

На підставі викладеного, вищезазначених правових норм та

керуючись ст. ст.44, 49, 82-85 

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову про визнання недійсним договору

оренди комунального майна міської територіальної громади за номером 1434 від 20

травня 2008 року, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської

міської ради та фізичною особо - підприємцемОСОБА_1 відмовити.

2. У задоволенні позову в частині стягнення з

Херсонської міської ради на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

заборгованості в сумі 97823,04 грн. відмовити.

3. Рішення направити сторонам по справі та третій особі.

                Суддя                                                                                     

С.В.Скобєлкін

           Дата підписання рішення

           відповідно до вимог ст. 84 ГПК

України                                                     

22.04.2009р.