Постанова

від 02.02.2015 по справі 2а-10031/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 лютого 2015 року 10:36 № 2а-10031/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за участю представників:

від позивачаОСОБА_2 (довіреність) від відповідачаІсаєв С.П. (довіреність) ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Позивач/ФОП ОСОБА_1) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі - Відповідач/ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі у м. Києві №0002411730/1 від 09.07.2012 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012 р. у справі №2а-10031/12/2670 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р. була задоволена апеляційна скарга ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012 р. - скасована, прийнято нову постанову, якою в задоволені позовних вимог Позивача було відмовлено.

В той же час, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.12.2014 р. №К/9991/79814/12 було скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р., а справу №2а-10031/12/2670 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, відповідно до вказівок, викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.12.2014 р. №К/9991/79814/12, суду під час нового розгляду даної справи необхідно встановити об'єкт оподаткування та питання виникнення права користування чи власності Позивачем відповідною земельною ділянкою, тобто одержання останнім відповідного документу (документів) та його (їх) державної реєстрації. При цьому, взяти до уваги вимоги п.286.1 ст.286 ПК України, де визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Так, 22.12.2014 р. до судді Саніна Б.В. через відділ документального обігу та контролю суду Окружного адміністративного суду м. Києва (вх. №01-5/96794/14 від 18.12.2014 р.) надійшла вказана адміністративна справа №2а-10031/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2014 р. вказану справу було прийнято до провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні в порядку, передбаченому положеннями ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), було допущено процесуальне правонаступництво, зокрема, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС було замінено на ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначив на те, що ФОП ОСОБА_1 не є платником земельного податку з фізичних осіб, оскільки не має об'єкту оподаткування у користуванні, власності та у володінні - не має земельної ділянки, на площу якої Відповідачем визначено суму податкового зобов'язання сплати за землю, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002411730/1 від 09.07.2012 р. прийняте неправомірно та підлягає скасуванню.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до положень ПК України, оскільки Позивач не використовував земельну ділянку за цільовим призначенням.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено - 10.02.2015 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) зареєстрований 03.04.1997 р. Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією, у зв'язку зі зміною місця проживання у 20.01.2010 р. взятий на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебував на обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.

Водночас, основним видом діяльності Позивача є кафе, роздрібна торгівля продуктами харчування.

Поряд із цим, 21.06.2012 р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва була проведена камеральна перевірка податкової декларації ФОП ОСОБА_1 з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), щодо нарахування земельного податку за 2010-2011 рр., за результатами якої складений акт № 8/17-313/НОМЕР_1 від 21.06.2012 р. «Про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку)» (надалі - Акт перевірки №8), в якому податковим органом викладені виявлені порушення Позивачем п.276.2 ст.276 ПК України, а саме: податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, в результаті чого занижено податкове зобов'язання із земельного податку на загальну суму 241 980,30 грн.

Згідно із зазначеним, на підставі висновків Акту перевірки №8 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002411730/1 від 09.07.2012 р., яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб на загальну суму 287 352,61 грн. (з яких 241 980,30 грн. - за основним платежем та 45 372,31 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В той же час, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ФОП ОСОБА_1 під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Позивач оскаржив його у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 є власником нежилої будівлі - човнової станції (літера П), загальною площею 141,50 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Об'єкт приватизації), що належить Позивачу (Покупець) на праві власності відповідно до укладеного із Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Продавець) договору №376 від 26.11.2007 р. купівлі-продажу нежилої будівлі (надалі - Договір №376) (том І, а.с.66-69).

Водночас, відповідно до п.1.3 та п.3.2 Договору №376 право власності на приватизований Об'єкт переходить до Покупця з моменту сплати повної вартості придбаного Об'єкта приватизації та реєстрації у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна. Передача Об'єкта приватизації Продавцем і прийняття такого Об'єкта Покупцем оформляється актом приймання-передачі, який підписується сторонами.

Так, на виконання вказаних вимог укладеного Договору №376 між ФОП ОСОБА_1 та Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був підписаний акт №381 від 14.01.2008 р. приймання-передачі нежилої будівлі - човнової станції, згідно із яким Продавець передає, а Покупець приймає продану шляхом викупу нежилу будівлю - човнову станцію вартістю 425 020,00 грн. згідно із висновком Головного управління комунальної власності м. Києва №78-ПР від 31.05.2007 р.

Крім того, 21.01.2008 р. придбаний Позивачем Об'єкт приватизації був зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ФОП ОСОБА_1, про що свідчить реєстраційний напис №5 на право встановлювальному документі - Договорі №376, записаний у реєстрову книгу №33П-40 за реєстровим №3500-П.

В той же час, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (надалі - ЗК України) та Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), справляння плати за землю до 01.01.2011 р. - Законом України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ від 03.07.1992 р. (надалі - Закон №2535), а після 01.01.2011 р. - ПК України.

При цьому, відповідно до преамбули Закону №2535 цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Статтею 2 Закону №2535 визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно зі ст.5 Закону №2535 об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (ст.13 Закону №2353).

Поряд із цим, суд звертає увагу, що ст.15 Закону №2353 встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

В той же час, починаючи з 01.01.2011 р. набрав чинності ПК України, яким регулюються правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів (в т.ч. земельного податку), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Відповідно до пп.14.1.34 п.14.1 ст.14 ПК України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України).

При цьому, у п.269.1 ст.269 ПК України визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Разом із тим, згідно із п.270.1 ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Поряд із цим, відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до приписів ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Водночас, у ч.1 та ч.2 ст.125 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Таким чином, вказані вище положення регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт, та які щодо спірних відносин є загальними.

Поряд із цим, приймаючи вказівки Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 10.12.2014 р. №К/9991/79814/12, суд вважає за належне зазначити що, в даному випадку перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, зокрема, це норми ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Так, відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч.1 ст.120 Земельного кодексу України).

Положення наведених норм чітко встановлюють, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовий аналіз наведених норм дає підстави вважати, що земельний податок при набутті споруди (будівлі) має нараховуватись із дня виникнення права власності або користування на будівлю, споруду. Тобто, покупець після набуття права власності на будівлю (споруду) фактично використовує і земельну ділянку під нею, не зважаючи на відсутність у нього документів на землю (державного акта про право власності, договору оренди).

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.10.2014 р. К/9991/41207/12 та в ухвалі від 12.03.2014 р. №К/9991/28452/12.

Згідно із вищенаведеним, оскільки позивач є землекористувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Земельна ділянка), внаслідок укладання Договору №376, з урахуванням наведених норм, а також беручи до уваги, що обов'язок зі сплати земельного податку пов'язується законодавцем із фактичним отриманням права власності або права користування земельною ділянкою та існує і за відсутності державної реєстрації відповідного права, суд приходить до висновку про те, що у зв'язку із переходом права власності на Об'єкт приватизації до Позивача та її державної реєстрації, з 28.01.2008 р. у ФОП ОСОБА_1 виникло зобов'язання сплачувати на загальних підставах податок за земельну ділянку, на якій розташований придбаний за Договором №376 Об'єкт приватизації.

Поряд із цим, п.271.1 ст.271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п.274.1 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у ст.ст.272, 273, 276 і 278 цього Кодексу (аналогічний зміст викладено у ст.7 Закону №2535).

При цьому, згідно із п.286.2 ст.286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (аналогічно до ст.14 Закону №2353).

Водночас, з огляду на наявні в матеріалах справи докази судом встановлено, що для визначення суми земельного податку Позивач отримав від Головного управління земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) витяг №945 від 13.11.2008 р. з технічної документації №Ю-23550/2008 про нормативно грошову оцінку Земельної ділянки (кадастровий номер №8000000000:79:301:0018) (надалі - Витяг з технічної документації), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яким встановлено розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки - 2 479 371,03 грн., а також визначено функціональне використання - землі комерційного використання.

Згідно із зазначеним, починаючи з 2009 р. Позивачем подавались до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва податкові розрахунки земельного податку з додатками до них із самостійно визначеними розмірами податкових зобов'язань, а саме: за 2009 р. - податковий розрахунок від 30.01.2009 р. (за вх. №2960 від 30.01.2009 р./надалі - Розрахунок №2960) (том І, а.с.144-151); за 2010 р. - податковий розрахунок від 28.01.2010 р. (за вх. №5722 від 29.01.2010 р./надалі - Розрахунок №5722) (том І, а.с.34-36); за 2011 р. - податковий розрахунок від 30.01.2011 р. (за вх. №4064 від 31.01.2011 р./надалі - Розрахунок №4064) (том І, а.с.50-52).

Проте, відповідно до змісту Акту перевірки №8, за результатами проведеної Відповідачем перевірки поданих Позивачем до податкового органу Розрахунків №5722 та №4046 встановлено заниження належної до нарахування суми податкового зобов'язання з плати за землю на загальну суму 241 980,30 грн. у зв'язку із допущеною ФОП ОСОБА_1 помилкою при їх заповненні.

При цьому, на обґрунтування своїх висновків Відповідач посилається на те, що оскільки належна Позивачу земельна ділянка знаходяться на території Голосіївського парку культури і відпочинку ім. М.Т.Рильського і віднесена до природно-заповідного фонду м. Києва земельний податок має справлятись у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до ст.ст.274 і 275 ПК України, як наслідок Позивачем порушено п.276.2 ст.276 ПК України, про що свідчать лист Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві №18.06.2012 р. №05-07/4289.

Разом із тим, за доводами представника Позивача, що ФОП ОСОБА_1 не є суб'єктом щодо сплати земельного податку, оскільки не має об'єкту оподаткування, в користуванні, власності та у володінні не мав земельної ділянки, на площу якої Відповідачем донараховано суму податку на землю та штрафні санкції. Між тим, зазначив, що земельна ділянка, на якій розташований придбаний за Договором №376 Об'єкт приватизації, використовується ФОП ОСОБА_1 за функціональним призначенням.

Поряд із цим, суд звертає увагу, що у п.286.1 ст.286 ПК України зазначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, у пп.14.1.42 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

При цьому, відповідно до пп.14.1.261 п.14.1 ст.14 ПК України цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Водночас, згідно із п.276.2 ст.276 ПК України податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до ст.ст.274 і 275 цього Кодексу.

Проте, суд звертає увагу, що відповідно до Витягу з технічної документації функціональним призначенням Земельної ділянки (кадастровий номер №8000000000:79:301:0018) є землі комерційного використання, тому суд вважає правомірним нарахування Позивачем суми плати за використання вказаної земельної ділянки саме за загальним правилом відповідно до ст.274 ПК України.

Більше того, з огляду на складений 30.07.2009 р. органом приватизації (Продавця) акт поточної перевірки виконання умов Договору №376 судом встановлено, що плата за користування Земельною ділянкою здійснюється Позивачем в установлені терміни на підставі нормативної грошової оцінки, розробленої Головним управлінням земельних ресурсів.

В той же час, оскільки жодних документів (оригіналів чи копій) на обґрунтування своїх заперечень (в т.ч. відомостей з автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру, витягів з технічної документації по спірній Земельній ділянці, тощо) щодо непов'язаного використання Позивачем Земельної ділянки з функціональним призначенням цієї Земельної ділянки та обґрунтованості і правомірності проведеного розрахунку грошового зобов'язання по земельному податку відповідно до п.276.2 ст.276 ПК України Відповідач до суду не надав, як наслідок, суд дійшов висновку про протиправність донарахування ФОП ОСОБА_1 плати за землю спірним податковим повідомленням-рішенням в розмірі 241 980,30 грн., від так податкове повідомлення-рішення №0002411730/1 від 09.07.2012 р. підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 11, 69, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002411730/1 від 09.07.2012 р., що винесене Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 42 (сорок дві) грн. 19 коп. із Державного бюджету України, направлених на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін