Постанова

від 17.04.2018 по справі 2а-10031/12/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №2а-10031/12/2670

адміністративне провадження №К/9901/5731/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року (суддя Санін Б.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року (судді: Гром Л.М. (головуючий), Белова Л.В., Костюк Л.О.) у справі № 2а-10031/12/2670 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач, Підприємець) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0002411730/1 від 09.07.2012, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку на загальну суму 287 352,61 грн, в тому числі 241 980,30 грн за основним платежем та 45 372,31 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що позивач є власником нежитлової будівлі - човнової станції, на якій веде свою господарську діяльність, та сплачує земельний податок у розмірі 1% від встановленої грошової оцінки землі, як це вимагає Земельний кодекс України та Закон України Про плату за землю . Підприємець також в позовній заяві вказував на те, що не є суб'єктом сплати земельного податку, оскільки не має в користуванні, власності та у володінні земельної ділянки, на площу якої контролюючим органом донараховано суму податку на землю та штрафні санкції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року, позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

5. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач є землекористувачем земельної ділянки, на якій розташований придбаний за Договором №376 об'єкт приватизації, а отже у позивача виник обов'язок щодо сплати податку за вказану земельну ділянку на загальних підставах (землі комерційного використання), а контролюючим органом не було надано жодних документів (в т.ч. відомостей з автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру, витягів з технічної документації по спірній земельній ділянці, тощо) на обґрунтування своїх доводів щодо не пов'язаності використання позивачем спірної земельної ділянки з її функціональним призначенням та щодо обґрунтованості і правомірності проведеного розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку відповідно до п.276.2 ст.276 Податкового кодексу України (у п'ятикратному розмірі).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємця.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення суми податкового зобов'язання з земельного податку, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки № 8/17-313/НОМЕР_1 від 21.06.2012, оформленого за результатом проведеної камеральної перевірки податкової декларації Підприємця з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), щодо нарахування земельного податку за 2010-2011 роки, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог п. 276.2 ст. 276 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання із земельного податку на загальну суму 241 980,30 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що оскільки належна позивачу земельна ділянка знаходяться на території Голосіївського парку культури і відпочинку ім. М.Т.Рильського і віднесена до природно-заповідного фонду м. Києва, про що свідчать лист Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві №18.06.2012 №05-07/4289, то, відповідно, земельний податок з такої земельної ділянки має справлятись у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового кодексу України.

На підставі акту та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002411730/1 від 09.07.2012.

Судами також встановлено, що позивачу на праві власності, відповідно до укладеного із Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору №376 від 26.11.2007 купівлі-продажу нежилої будівлі (надалі - Договір №376), належить будівля - човнова станція (літера П), загальною площею 141,50 кв.м, яка розташована за адресою: м. Київ, проспет 40-річчя Жовтня, 87, літ. П .

Придбаний об'єкт приватизації 21.01.2008 був зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ФОП ОСОБА_5.

Для визначення суми земельного податку позивач отримав від Головного управління земельних ресурсів ВО КМР (КМДА) витяг №945 від 13.11.2008 з технічної документації №Ю-23550/2008 про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, що належить позивачу (кадастровий номер №8000000000:79:301:0018) та розташована за адресою: м. Київ, проспет 40-річчя Жовтня, 87, літ. П , та яким встановлено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 2 479 371, 03 грн., а також визначено функціональне використання - землі комерційного використання.

Починаючи з 2009 року позивачем подавались до контролюючого органу податкові розрахунки з земельного податку з додатками до них із самостійно визначеними розмірами податкових зобов'язань, за 2009, 2010 та 2011 роки.

Проте, відповідно до змісту акту перевірки контролюючим органом було встановлено заниження позивачем належної до нарахування суми податкового зобов'язання з плати за землю на загальну суму 241 980,30 грн. у зв'язку із допущеною помилкою при заповненні податкових розрахунків з земельного податку, оскільки, на думку контролюючого органу, земельний податок за належну позивачу земельну ділянку має справлятись у п'ятикратному розмірі податку обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового кодексу України.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. В доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем, касаційна скарга є ідентичною апеляційній скарзі, інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі контролюючим органом не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права скаржником не наведено. Зокрема контролюючий орган вказує на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на доводи представника позивача відносно того, що позивач був платником єдиного податку у 2008 році, у 2009 році свідоцтво платника єдиного податку було скасовано, проте Підприємець продовжував сплачувати єдиний податок, за таких обставин контролюючий орган мав самостійно продовжувати дію свідоцтва платника єдиного податку. З урахуванням наведено, відповідач констатує правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

9. Підприємець надав заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій про безпідставність прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року залишити без змін.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

10.2. Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14.

Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

10.3. Пункт 269.1 статті 269.

Платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

10.4. Пункт 270.1 статті 270.

Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

10.5. Пункт 271.1 статті 271.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

10.6. Пункт 274.1 статті 274.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

10.7. Пункт 276.2 статті 276.

Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

10.8. Пункт 286.1 статті 286.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

10.9. Пункт 287.1 статті 287.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

10.10. Пункт 287.6 статті 287.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

11. Земельний кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

11.1.Частина перша статті 116.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

11.2.Частина друга статті 116.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

11.3. Частина перша статті 120.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

11.3. Стаття 125.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

11.4. Частина 1 статті 126.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

12. Закону України Про плату за землю (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

12.1. Стаття 5.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

12.2. Стаття 13.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки .

12.3. Стаття 15.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Платниками податку є власники земельних ділянок.

14. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

15. Земельний податок при набутті споруди (будівлі) у власність має нараховуватись із дня виникнення права власності на будівлю, споруду.

16. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

17. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за виключенням земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

18. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

17. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в апеляційній скарзі та в запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

18. Довід контролюючого органу, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на твердження представника позивача відносно того, що позивач був платником єдиного податку у 2008 році, у 2009 році свідоцтво платника єдиного податку було скасовано, проте Підприємець продовжував сплачувати єдиний податок, за таких обставин контролюючий орган мав самостійно продовжувати дію свідоцтва платника єдиного податку, колегія суддів не приймає до уваги, адже вказаний довід ніяким чином не впливає на нарахування земельного податку за 2010 та 2011 роки, не спростовує факту самостійного нарахування та сплати позивачем податкових зобов'язань за визначений вище період та не свідчить, що сплата єдиного податку позивачем вплинула на розмір розрахованого у відповідності до норм податкового законодавства (1% нормативної грошової оцінки) земельного податку. Крім того, з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди в обґрунтування доводів, щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення зазначали про перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та сплату ним єдиного внеску.

19. Відповідно до вимог частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

20. Контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів (документів), які б свідчили про обґрунтованість і правомірності проведеного розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку відповідно до п. 276.2 ст. 276 Податкового кодексу України (у п'ятикратному розмірі), а наданий лист Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві №18.06.2012 №05-07/4289 є не належним доказом, оскільки підставою з якою податкове законодавство пов'язує нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Суди попередніх інстанцій з врахуванням вимог щодо офіційного з'ясування обставин справи пропонували сторонам, в тому числі і відповідачу, надати відповідні докази, однак контролюючим органом такі надано не було, що свідчить про недоведеність належними засобами доказування заперечень проти позову.

21. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом, у тому числі і в апеляційній скарзі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі (аналогічні тим, що були зазначені в апеляційній скарзі) щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

22. Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

23. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального застосування, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи статті 14, 269-271, 276, 276, 287 Податкового кодексу України, статті 116, 120, 125, 126 Земельного кодексу України а також норми Закону України Про плату за землю дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року слід залишити без задоволення.

24. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

25. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року у справі № 2а-10031/12/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду