Ухвала

від 28.01.2015 по справі 826/13184/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/800/11903/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Скрипнікової В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014

у справі № 826/13184/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеком Дизайн

Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2013 у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Телеком Дизайн Україна» (надалі - ТОВ «Телеком Дизайн Україна») відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів поставки товару та виконання робіт, що передбачені відповідними договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Магреб Україна» і ТОВ «Трейдтех».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеком Дизайн Україна» задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2013 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеком Дизайн Україна» задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 30.07.2013 № 0002712240, № 0002722240.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Телеком Дизайн Україна» відмовити повністю.

Позивач не надав письмових заперечень або пояснень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за липень 2012 року та податку на прибуток за 3 квартали 2012 року - 2012 рік по взаємовідносинам з ТОВ «Магреб Україна» та ТОВ «Трейдтех», за результатами якої складено акт від 12.07.2013 № 349/22-40/34532888.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого ним занижено на 463589,00 грн. суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2012 року; п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено на 486768,00 грн. суми податку на прибуток підприємств за 2012 рік.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.07.2013: № 0002712240, яким позивачу збільшено на 608460,00 грн. суму грошового зобов'язання з податку на прибуток /доходи/ приватних підприємств, у тому числі на 486768,00 грн. за основним платежем та на 121692,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002722240, яким позивачу збільшено на 579486,00 грн. суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у тому числі на 463589,00 грн. за основним платежем та на 115897,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в перевіреному періоді між позивачем та ТОВ «Магреб Україна» і ТОВ «Трейдтех» укладено договори на поставку товарів та надання послуг.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; не відносяться до податкового кредиту, зокрема, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Виконання договірних зобов'язань між позивачем і його контрагентами підтверджується податковими і видатковими накладними, актом прийому-передачі простих векселів, актом пред'явлення векселів до платежу, рахунками-фактури, специфікаціями та додатковими угодами до договорів, що містяться в матеріалах справи та були досліджені судами попередніх інстанцій. Оплата поставлених товарів та отримання передбачених договорами послуг підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача, викладені в касаційній скарзі, на відсутність доказів транспортування визначеного договорами товару до позивача як на доказ «безтоварності» господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки, як зазначено апеляційним судом в оскаржуваній постанові, поставка відповідного товару позивачу не потребувала використання вантажного транспорту, а тому і оформлення відповідних документів на підтвердження транспортування товару не було обов'язковим.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що відсутність документів на підтвердження транспортування товару не є безумовним доказом відсутності між позивачем та його контрагентом реальних господарських відносин.

Також, колегія суддів критично ставиться до посилання відповідача, що позивачем не доведено реальності господарських операцій з його контрагентами, оскільки частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності свого рішення покладено саме на відповідача.

Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови від 12.02.2014 та скасуванні рішення суду першої інстанції, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 у справі № 826/13184/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна