Постанова

від 18.02.2015 по справі 915/1189/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2015 р.Справа № 915/1189/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюка І.Г.,

суддів : Лашина В.В., Мирошниченко М.А.

(склад судової колегії згідно з розпорядженням голови суду)

секретар судового засідання : Самарченко К.А.

за участю:

від позивача: Остапчук Л.М.- за довіреністю б/н від 11.01.2015;

від відповідача: Масляний О.В. (директор);

від третьої особи ОСОБА_3: ОСОБА_1 - за довіреністю №46 від 23.01.2013

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ТОВ «Сила росту»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014

у справі №915/1189/13

за позовом ТОВ «Агроальянс»

до відповідача: ТОВ «Сила росту»

треті особи без самостійних вимог на стороні позивача:

1. гр. ОСОБА_4

2. гр. ОСОБА_3

про стягнення збитків в сумі 31 374,04 грн

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Агроальянс» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з відповідача збитків, заподіяних у 2012 році в сумі 31 374,04 грн., посилаючись на незаконні дії ТОВ «Сила росту» , якими було причинено збитки у зв'язку з тимчасовим невикористанням ТОВ «Агроальянс» земельної ділянки, обґрунтовуючи свої вимоги ст.ст. 124, 125, 152, 156, 211, 112 ЗК України, ст.ст. 2, 25, 27 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 317, 319, 623, 759, 1166, 1172, 1192 ЦК України, Порядком визначення та відшкодування збитків власниками землі та землекористувачам, затвердженим Постановою КМУ від 19.04.1993 № 284.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що у 2012 році відповідач самовільно, без згоди позивача, яке є орендарем земельних ділянок 6,28 га та 6,40 га, та її власників - ОСОБА_4, ОСОБА_3 обробив та засіяв зазначені земельні ділянки соняшником, у зв'язку з чим позивач не міг користуватися переданими йому в оренду землями та отримати в 2012 році дохід від використання земель, позивач не засіяв землю та не зібрав урожай.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014 у справі №915/1189/13 (суддя - Дубова Т.М.) позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Сила росту» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: поновити ТОВ «Сила росту» строки для подання апеляційної скарги, скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014 у справі №915/1189/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові ТОВ «Агроальянс».

Зокрема, особа яка подала апеляційну скаргу зазначає, що договір оренди між ТОВ «Агроальянс» та ОСОБА_4, ОСОБА_3 укладено без виділу її в натурі. Акт виділення меж земельних ділянок в натурі, зроблений фіктивно, без виїзду землевпорядної організації.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Філінюк І.Г., судді - Лашина В.В., Мирошниченко М.А.) від 19.12.2014 поновлено ТОВ «Сила росту» пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.01.2015 об 11:0 0.

21.01.2015 до Одеського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014 по справі №915/1189/13 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Сила росту» без задоволення.

21.01.2015 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладено на 18.02.2015 о 10:00 год.

У судове засідання 18.02.2015 з'явились представник ТОВ «Агроальянс», представник ТОВ «Сила росту» та третьої особи - ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивача та третьої особи ОСОБА_3 надав пояснення та вважає, що оскаржуване рішення винесено на підставі повного з'ясування обставин, які мають значення для справи, без порушень застосування норм матеріального та процесуального права, а вимоги, викладені в апеляційний скарзі є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник ТОВ «Сила росту» у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

Представник третьої особи - ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання це право, а не обов'язок учасників процесу, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.11.2011 між позивачем та ОСОБА_4 (надалі - третя особа-1) був укладений договір оренди землі № 176 (а.с. 21-22) з додатками, відповідно до якого третя особа-1 передала, а позивач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для с/г виробництва, яка знаходиться на території Казанківської селищної ради.

Відповідно до п. 44 договору оренди він набрав чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації у відділі Держкомзему у Казанківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.03.2012 № 482360007000587.

Пунктом 2 договору оренди встановлено, що позивачу в оренду передавалася земельна ділянка (ріллі) загальною площею 6,28 га, згідно державного акту на право власності серії ЯЕ № 929401 від 17.09.2008, к/н 4823655100:28:000:0015 (а.с. 25), з нормативною грошовою оцінкою 127 058,60 грн., що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки (а.с. 23).

14.12.2011 між позивачем та ОСОБА_3 (надалі - третя особа-2) був укладений договір оренди землі № 183 (а.с. 18-19) з додатками, відповідно до якого третя особа-2 передала, а позивач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для с/г виробництва, яка знаходиться на території Казанківської селищної ради.

Відповідно до п. 44 договору оренди, він набрав чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації у відділі Держкомзему у Казанківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.03.2012 № 482360007000593.

Пунктом 2 договору оренди встановлено, що позивачу в оренду передавалася земельна ділянка (ріллі) загальною площею 6,40 га, згідно державного акту на право власності серії МК № 042111 від 14.02.2006, к/н 48236855000:20:000:0113 (а.с. 24), з нормативною грошовою оцінкою 127 058,70 грн., що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки (а.с. 20).

Згідно п. 4 ст. 124, ст. 125 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі вищезазначених договорів оренди землі №№ 176, 183 позивачу передано у користування земельні ділянки площею 6,28 га та 6,40 га строком на 5 років (п. 8 договорів).

Відповідно до п.п. 30, 31 договорів оренди позивач має право самостійно господарювати на землі та зобов'язаний приступити до використання земельної ділянки у строки встановлені договором, зареєстрованим у встановленому порядку.

Також, це право позивача закріплене в ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Таким чином, з моменту реєстрації вищезазначених договорів оренди (15.03.2012) у відділі Держкомзему у Казанківському районі, у позивача виникло право користуватися земельними ділянками та отримувати з них доходи.

Однак, використовувати за призначенням передані в оренду земельні ділянки, позивач не зміг, оскільки це право було обмежене відповідачем, який самовільно зайняв передані в оренду позивачу земельні ділянки і користується ними без законних на це підстав.

У травні 2012 року позивач звернувся до Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області зі скаргою, якою вимагав вжити відповідні заходи до винної особи, яка допустила незаконне використання земельних ділянок без правових підстав, становити розмір шкоди заподіяної позивачу самовільним зайняттям земельних ділянок відповідачем та надати документи по вжиттю необхідних заходів, а саме: акт обстеження земельних ділянок та розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок (а.с. 38-39).

На підставі вищезазначеної скарги, 11.09.2012 Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області було обстежено земельні ділянки, проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства з питання самовільного зайняття земельних ділянок відповідачем та складено відповідні акти (а.с. 26-31, 113-116).

Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11.09.2012 встановлено, що відповідач самовільно займав земельні ділянки площею 6,40 га та 6,28 га земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які знаходяться на території Казанківської селищної ради та є власністю третіх осіб, які в свою чергу, передали їх в оренду позивачу.

В актах зазначено, що земельні ділянки, на момент перевірки використовував відповідач самовільно, правовстановлюючі документи та договори оренди між відповідачем та третіми особами відсутні.

Згідно актів обстеження земельної ділянки від 11.09.2012, було встановлено, що землі використовуються відповідачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме: для вирощування соняшнику. Правовстановлюючі документи, які надають право користування земельними ділянками у відповідача відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем у встановленому законом порядку не були оскаржені дії посадової особи Держінспекції сільського господарства в Миколаївській області щодо складання визначених актів.

У ч.3 ст. 125 ЗК України визначено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації - забороняється.

Аналогічні заяви про вжиття відповідних заходів до винної особи, яка допустила незаконне використання земельних ділянок без правових підстав були направлені до Казанківської районної адміністрації, Казанківської районної селищної ради, Відділу Держкомзему у Казанківському районі Миколаївської області (а.с. 42-48).

Крім того, позивач направляв відповідачу листа з вимогою терміново повернути земельні ділянки та не перешкоджати йому користуватися ними, що підтверджується описом вкладення та квитанцією від 13.02.2013 (а.с. 40-41).

В той же час, позивачем була сплачена орендна плата третім особам на підставі договорів оренди за 2012 рік, про що свідчать видаткові касові ордери від 09.10.2013 (а.с. 190-191).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.05.2013 по справі № 915/362/13-г, яке набрало законної сили, було визнано факт самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_4 та зобов'язано ТОВ «Сила Росту» повернути ТОВ «Агроальянс» земельну ділянку площею 6,28 га., яка розташована в межах території Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області за кадастровим номером 4823655100:28:000:0015.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, у зв'язку з неправомірними діями відповідача, позивач не міг користуватися передами йому в оренду земельними ділянками у 2012 році та отримати від них дохід.

В результаті таких незаконних дій відповідача, позивачу завдано майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

В силу ч. 1 ст. 93, ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст. 126 Земельного кодексу України).

В силу ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

В ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на загальні положення статей 22, 1166 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. При цьому, для стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) також необхідним є встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (статті 3, 4 Земельного кодексу України).

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 №6, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284.

За приписами ст. 156 Земельного кодексу України землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), відповідно до пункту 1 якого землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3 Порядку, відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

В примітці до Порядку визначено, що під неодержаним доходом розуміється доход, який міг би одержати землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи землекористувачів, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад (пункт 2 Порядку).

Відповідно до зазначеного Порядку, Казанківською районною державною адміністрацією були розглянуті заяви позивача про визначення збитків, про що свідчать протоколи засідання районної комісії з питання визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам № 12 від 12.12.2013, №4 від 01.10.2014, проведені розрахунки та надані акти розрахунку неодержаного доходу (а.с. 184, 241), відповідно до яких сума заподіяних збитків становить 31 374,04 грн., з яких 15 536,60 грн. - неодержаний дохід із земельної ділянки площею 6,28 га, 15 837,44 грн. - неодержаний дохід із земельної ділянки площею 6,40 га.

Вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 ЗК України, статті 1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Із встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивачем належним чином доведено наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягає у здійсненні самовільного зайняття земельних ділянок, користувачем яких є позивач, наявність причинного зв'язку між такою поведінкою відповідача та заподіяними позивачу збитками у вигляді неодержаних доходів у розмірі 31374,04 грн. При цьому, відповідач не довів відсутність в його діях вини у заподіянні шкоди.

Факт протиправної поведінки відповідача підтверджується договорами оренди землі, укладеними позивачем з власниками землі, актами визначення розміру збитків, заподіяних позивачу затвердженого Казанківською райдержадміністрацією та іншими доказами, визначеними в рішенні.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками полягає у тому, що саме неправомірне використання відповідачем у 2012 році орендованої позивачем спірних земельних ділянок призвело до неотримання позивачем доходу у зв'язку з тимчасовим невикористанням цих ділянок.

Отже, посилання відповідача на витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.05.2014 не є доказом його права оренди спірних земельних ділянок у 2012 році, оскільки відповідно до вимог ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Реєстрація ж договору після пред'явлення позову не має правового значення.

Крім того, посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність меж в натурі на місцевості спростовується актами визначення меж земельної ділянки в натурі від 09.07.2013, в яких визначено, що межові знаки були встановлені при отриманні третіми особами державних актів.

Таким чином, рішення господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014 є законним та обґрунтованим, оскільки його винесено в результаті повного з'ясування обставин, що мають значення для справи та правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ «Сила росту» суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99,

101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014 у справі №915/1189/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сила росту» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 19.02.2015.

Головуючий суддя І.Г. Філінюк

Суддя В.В. Лашин

Суддя М.А. Мирошниченко