Ухвала

від 17.02.2015 по справі 2а-16209/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-16209/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Ремізовської Н.К.,

представника відповідача - Шевченка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Ространснафтопродукт» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.07.2012 року №000016153010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 203 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства в частині формування позивачем податкового кредиту внаслідок відносин з ТОВ «ТД Промсервіс».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2012 року, за підсумками якої складено акт від 16.07.2012 №431/1-15-30-35234346 та виявлено порушення абзацу «б» пункту 198.2, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за травень 2012 року у розмірі 65 010 750,00 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.07.2012 №000016153010, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2012 року на 65 010 750,00 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало виявлення контролюючим органом операцій з придбання позивачем в травні 2012 року у ТОВ "ТД Промсервіс" нерухомого майна та обладнання. Разом з тим, до перевірки позивачем не було надано оригіналів документів, що свідчать про наявність права власності на придбане нерухоме майно та обладнання, а саме: договорів, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, загальної оборотно-сальдової відомості, оборотно-сальдових відомостей по рахункам бухгалтерського обліку №№631, 361, 28, 15, 10, що свідчили б про оприбуткування зазначеного нерухомого майна та обладнання, податкових накладних. Окрім того, відповідачем, на основі аналізу фінансово-господарської діяльності платника та згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 65 010 750,00 грн, включена до складу податкових зобов'язань ТОВ «ТД Промсервіс», відкоригована у бік зменшення податкових зобов'язань на тотожну суму в декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року у зв'язку з поверненням товару на користь ТОВ «Фактор капітал». Також, в ході перевірки встановлено, що станом на дату складання акту зазначена сума до бюджету не сплачена, ТОВ «Фактор капітал» має стан 9 (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням), податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2012 року визнана недійсною. Так, відповідач стверджує, що у зв'язку з тим, що ТОВ «ТД Промсервіс» та ТОВ «Фактор капітал» суми податку на додану вартість до бюджету не сплачували, відсутнє джерело сплати, а тому позивачем неправомірно сформовано податковий кредит на підставі господарських операцій з ТОВ «ТД Промсервіс» у травні 2012 року.

Обговорюючи доводи відповідача, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між ТОВ «Ространснафтопродукт» (покупець) та ТОВ «ТД Промсервіс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30 травня 2012 року, відповідно до якого продавець передає у власність покупця нерухоме майно - нежитловий об'єкт, що розташований за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Проектна, буд. 4; нежитловий об'єкт розташований на земельній ділянці площею 45438 кв. м. за адресою: вул. Проектна, 4 в Заводському районі м. Миколаєва, кадастровий номер 4810136300:07:001:0021. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій під №1852.

Як свідчать матеріали справи, продавець передав, а позивач прийняв у власність нерухоме майно, яке розташоване за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Проектна, буд. 4, що складається з будівель і споруд, наведених у пункті 2 даного акта, згідно акту прийому-передачі нерухомого майна від 30 травня 2012 року.

За наслідками такої передачі ТОВ «ТД Промсервіс» виписало позивачу податкову накладну від 30 травня 2012 року №1 на загальну суму 387 622 800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 64 603 800,00 грн.

30 травня 2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ «ТД Промсервіс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу обладнання, за умовами якого покупець приймає промислове обладнання: щит управління електроприводом захищений та трансформатори силові, яке знаходиться за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Промислова, 4.

Згідно акту прийому-передачі обладнання від 30 травня 2012 року продавець передав, а позивач прийняв у власність обумовлене договором обладнання.

За наслідками такої передачі ТОВ «ТД Промсервіс» виписало позивачу податкову накладну від 30 травня 2012 року №2 на загальну суму 2 441 700,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 406 950,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ТД Промсервіс» відступило своє право вимоги за вказаним вище договорами ТОВ «Фактор Капітал» згідно договору про відступлення права вимоги від 30 травня 2012 року №30/05/12-РомТ-ПрС. У подальшому розрахунки між ТОВ «Ространснафтопродукт» та новими кредитором здійснено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі договорів від 04 червня 2012 року.

Враховуючи встановлені обставини, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання у ТОВ «ТД Промсервіс» нерухомого майна та обладнання. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів. Також, відповідність вищезазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Судом установлено, що у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року позивач відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «ТД Промсервіс», у зв'язку з придбанням вищеописаних основних фондів.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо неправомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів виходить із наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів «а», «б» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

У силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що підставою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту законодавцем визначено отримання таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та виданої суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Судом установлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «ТД Промсервіс», був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, та відомості щодо реєстрації юридичної особи цього платника містились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як було встановлено судом, реальність спірних господарських операцій підтверджується належним чином складеними та оформленими первинними документами.

Окрім того, судом установлено, що ТОВ «Ространснафтопродукт» здійснює діяльність у сфері торгівлі нафтопродуктів, зокрема здійснення імпорту паливно-мастильних матеріалів.

Основні фонди (нерухоме майно та обладнання) за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Проектна, 4, позивач придбав з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Так, згідно пояснень позивача, метою придбання нерухомості було отримання права власності на земельну ділянку за адресою: вул. Проектна, 4 в Заводському районі м. Миколаєва, кадастровий номер 4810136300:07:001:0074, для будівництва нафтобази, та будівництва портового перевантажувального комплексу морського транспорту для перевалювання зернових, олійних та паливних вантажів, а також продуктів переробки, спільно із ТОВ «Авентин».

Належність на праві власності позивачу нежитлового об'єкта, розташованого за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Проектна, буд. 4, підтверджується витягом з Державного реєстру прав від 08 червня 2012 року №34416491 та витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 червня 2012 року №34416690.

На підтвердження власних доводів позивачем надано суду копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 жовтня 2013 року, кадастрового та ситуаційного плану земельної ділянки, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності на земельну ділянку, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, резюме проекту з будівництва портового перевантажувального комплексу морського транспорту, договору оренди землі ТОВ «Авентин», витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності на земельну ділянку ТОВ «Авентин» та протоколу про наміри між ТОВ «Ространснафтопродукт» та ТОВ «Авентин» від грудня 2012 року №1/АВ/РТ/2012.

Надані позивачем докази та пояснення свідчать про те, що позивач придбав у ТОВ «ТД Промсервіс» основні фонди для провадження своєї господарської діяльності, і що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту.

Натомість, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, а також доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Колегія суддів не приймає доводи відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки оригіналів податкових накладних та інших документів, що свідчать про право власності на нерухоме майно, зважаючи на те, що усупереч вимогам частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував ненадання позивачем під час перевірки будь-яких документів або відсутність таких документів. У той же час, позивач стверджує, що оригінали всіх необхідних документів, у тому числі податкові накладні, надавались до перевірки, однак, не були прийняти до уваги інспектором, який проводив перевірку. Також, матеріали справи не містять жодних доказів того, що вищеописані документи запитувались контролюючим суб'єктом.

Також, судова колегія не враховує посилання відповідача на порушення розрахунків з бюджетом та правил подання податкової звітності з боку ТОВ «ТД Промсервіс» та ТОВ «Фактор капітал», адже від даних обставин не може залежати право позивача на формування податкового кредиту на основі належно документально підтверджених господарських операцій.

Наведене узгоджується із позицією Європейського Суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», згідно якої якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у разі якщо немає доказів залучення платника податку до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про незаконну діяльність його постачальників. Інакше, порушується справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, у ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, які відбулись між позивачем та ТОВ «ТД Промсервіс», тобто, доказів того, що такі були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Колегія суддів доходить висновку про належне підтвердження матеріалами справи реального здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, про що свідчать наявні у ній первинні документи та податкові накладні, видані зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 20 лютого 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М